31 жовтня 2019 року у Медіацентрі «ГДІП» Інститут зовнішньополітичних досліджень за підтримки Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв провів «круглий стіл» на тему: «Розведення військ на Донбасі як крок до миру чи до поразки?»
Спікерами виступили Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень; Володимир Огризко, міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009. Надзвичайний і Повноважний Посол України, Марія Кучеренко, аналітик Центру досліджень проблем громадянського суспільства; Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, член Експертної ради ЦДАКР та Олег Жданов, військовий експерт.
Розпочинаючи дискусію Перепелиця Григорій Миколайович, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, піддав критиці термінологію української сторони стосовно розв’язання конфлікту, яка репрезентує російсько-український конфлікт як внутрішній. Окрім цього, експерт застерігає керівництво України від імплементації «Формули Штайнмайера» наводячи при цьому приклад, що в результаті імплементації плану Мореля, який був покладений в основу «Формули Штайнмайера», Грузія втратила 20% своєї території.
Коментуючи розведення сторін пан Перепелиця зазначив: «Розведення сторін дійсно є одним з важливих елементів миротворчої діяльності. Процес врегулювання конфлікту в цій ситуації здійснюється таким чином як: припинення вогню, розведення сил сторін, створення зони безпеки, введення в зону безпеки миротворчих сил, які мають контролювати безпеку і не допустити відновлення бойових дій. Ну і далі іде демілітаризація, роззброєння обох сторін, демобілізація бойових частин і, тільки після цього проводяться місцеві вибори влади. В нашій ситуації ми маємо просто «розведення».
Чи виникає в такій ситуації зона безпеки? Ні, не виникає, тому що там нема миротворчих сил і замість «зони безпеки» утворюється «сіра зона». Таким чином, розведення сил приводить до втрати української території в цій ситуації. Також, Григорій Перепелиця пояснив небезпеку розведення сил на прикладі Мінського протоколу і Мінську - 2, що призвели до запеклих боїв та втрати 5 тис. кв. км. території України. Експерт також окреслив наявність ще однієї проблеми в цій ситуації: «Практика проведення миротворчої діяльності і миротворчих операцій говорить, що якщо одна із сторін не дотримується правил припинення вогню значить тоді застосовується військова операція по «примусу до миру», як це робило НАТО в Боснії і Герцеговині. Чи маємо ми відводити війська якщо противник ігнорує всі ці угоди і продовжує обстріли? Хто тоді в такій ситуації буде застосовувати військову операцію? НАТО не буде застосовувати, застосування українських Збройних Сил за «Планом Зеленського» виключається. Тоді виходить що тільки Росія може взяти на себе цю функцію, яка сама власне і розв’язала цю війну проти України. Вона може «примусити до миру» українську сторону шляхом ведення бойових дій. Але то вже буде не «примус до миру» а примус до капітуляції України. Отже ми бачимо дуже багато проблем які ще не визначені в цій ситуації».
Володимир Огризко, міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009, Надзвичайний і Повноважний Посол України, охарактеризував три аспекти мінських домовленостей: політичний, міжнародно-правовий та військовий. Експерт зробив висновок, що оскільки «Формула Штайнмайера» є частиною Мінських домовленостей, ми не повинні себе почувати зв’язаними будь-якими зобов’язаннями відносно них тому, що вони себе вичерпали і в міжнародно-правовому плані не є для нас ніяким чином зобов’язуючими. Також Огризко оголосив, що наразі він разом з групою експертів завершує розробляти документ в основу якого будуть покладені реальна юридична оцінка наявної ситуації, оцінка дій Російської Федерації, пропозиції щодо санкцій відносно країни-агресора, частина якої буде стосуватися відповідальності країни-агресора за завдані збитки та окремий блок буде стосуватися тих речей, які Україна як держава повинна вжити для того щоб зміцнити свою обороноздатність.
Відповідаючи на запитання круглого столу «Розведення військ на Донбасі як крок до миру чи до поразки?» експерт висловив третій варіант - це крок до зустрічі в Нормандському форматі, який навряд чи зможе кардинальним чином повернути ситуацію у вигідний для нас бік. Також Володимир Станіславович запропонував перевести все в формулу активності з українського боку: «Треба серйозно формувати українську позицію, треба зміцнювати українську армію, треба робити все для того, щоб здійснювалися економічні реформи і лише з цієї позиції можна говорити про щось далі, а інші підходи означатимуть що насправді ми відступаємо з власної землі, а це не відповідає нашим національним інтересам».
Марія Кучеренко, аналітик Центру досліджень проблем громадянського суспільства, прокоментувала майбутню гіпотетичну зустріч у Нормандському форматі на рівні керівників держав: «Російська сторона лише під одну обіцянку проведення цієї зустрічі у якомусь непевному майбутньому вже домоглася від нас підписання «Формули Штайнмайера», розведення сил та засобів в Станиці Луганській, Золотому, наполягає на розведенні сил та засобів в Петрівському і все це йде в обхід рішенню Тристоронньої Контактної Групи (ТКГ) від 2016 року, де чітко прописано умови, за якими ці відведення мали відбуватись. На практиці ж все було зроблено по-іншому і вже зараз проштовхується ідея про те, що нову редакцію Закону про особливий статус ми маємо узгодити з Російською Федерацією, або власне з бойовиками».
Далі експерт додала, що відведення сил та засобів на окремих ділянках в Станиці Луганській, Золотому та Петрівському буде означати створення «сірої зони», як це сталося приклад зі Станицею Луганська. Акцентуючи увагу на риториці при відведенні сил Кучеренко зазначила, що процес розведення сил та засобів у Станиці Луганський не був синхронним та дзеркальним тому, що по-перше, ОБСЄ не отримувала вчасно сигналів від сторони окремих районів, коли вони мали їх відводити і по-друге, лінії розмежування на цій ділянці проходять по річці Сіверський Донець, але бойовики знаходяться зі своїм блокпостом на березі, який маємо контролювати ми. Тобто це є порушення як за Міськими домовленостями так за умовами рішення ТКГ від 2016 року. Підсумовуючи сказане Марія Кучеренко зазначила: «Спершу у нас має йти безпека - це принципова річ. Ми маємо наполягати на виконанні тих речей які були підписані у рамках рішень ТКГ, тих пунктів, які є в Мінських угодах що стосуються безпеки, і лише після цього ми можемо починати певні діалоги про ті самі «Формули Штайнмайера» і так далі».
Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, провів воєнно-стратегічний аналіз загальної ситуації і в той же час піддав критиці складові стратегії розв’язання конфлікту на Донбасі представлену Президентом України В.Зеленським в Маріуполі. Також експерт зазначив: «Цей миротворчий процес є імітацією мирної діяльності, яка насправді не призводить ні до яких позитивних результатів, це по-перше. По-друге, саме по собі розведення загрозливе певними воєнними, гуманітарними економічними і політичними ризиками, якщо ми говоримо про Мінській процес і в тому числі про «Формулу Штайнмайера».
Експерт погодився з колегами, що для того щоб розв’язати цей конфлікт потрібно визнати Росію «воюючою стороною – агресором» і зазначив, що Нормандський формат цього не зможе зробити, а навпаки спробує від цього відійти. М. Сунгуровський додав, що до 2016 року існувала альтернатива в Раді Безпеки ООН і Генеральній Асамблеї ООН, яка могла би зафіксувати невиконання Мінського процесу і зафіксувати, що Росія є стороною конфлікту, яка блокує цей процес. В такому разі існувала можливість поглибити і поширити існуючі санкції, але ми втратили цю можливість.
«Сьогодні ж залишається лише дві альтернативи: або капітуляція, або заморожений конфлікт. Небезпека замороженого конфлікту полягає в тому, що не зафіксувавши лінію розмежування ми насправді відкриваємо всю територію України для дестабілізації. До того ж, новим ризиком, стає те, що ми не намагаємося планувати за противника, передбачати його дії, особливо це стосується плану України щодо забезпечення порядку розведення національною гвардією, поліцією і соціальними службами України. Для Росії і для тих ватажків «ЛНР та ДНР» такий підхід є деокупацією цієї «сірої зони», на що вони, звичайно, не погодяться. Тобто ми породжуємо ще один конфлікт, надаємо приводи для додаткових вимог Кремля, і це не розглядається ніким сьогодні».
На думку Олега Жданова, військового експерта, не введення воєнного стану на території, де проводились військові дії було головною поразкою першого періоду війни 2014-2015рр. і ця ж помилка призвела до того, що коли в червні 2014р. Генеральний штаб розробив контр-наступальну операцію щодо звільнення наших територій, ми зіштовхнулися з проблемою, що військовослужбовці Збройних Сил України відмовлялися виконувати бойові завдання в умовах мирного часу, розуміючи що вони скоюють злочини без оголошення війни.
Стосовно «перемир’я» військовий експерт наголосив: «Обстріли не припиняються тому, що тут є дисонанс в системі військового управління. Планування воєнного ураження наших військ здійснюється в оперативному плані в Генеральному штабі Збройних сил РФ в Москві, а тактичному плані в Ростові і потім вони отримують команди і виконують бойові завдання тих, хто називає себе керівниками цих так-званих «республік». Росія каже що «їх там нема», що вони не сторона конфлікту і вимагає з нас домовитись з цими ватажками самопроголошених республік. Тому ми і не можемо досягнути перемир’я тому, що ми розмовляємо не з тими людьми.
Підсумовуючи свою промову О. Жданов додав: «Завжди легко вести політичні перемовини маючи за спиною збройні сили, які здатні в межах однієї військової операції вирішити питання відновлення територіальної цілісності і суверенітету України. Це основа основ. Тому питання реформування збройних сил і колективної безпеки це головне питання існування суверенітету держави». Олег Жданов стверджує, що Україна має майже готове підґрунтя для створення новітнього воєнно-політичного союзу – Балто-Чорноморський союзу, який може забезпечити нам колективну безпеку сьогодення.
До круглого столу долучилися представники посольств: Японії, Австрії, Великої Британії, Південно-Африканської Республіки, Сербії та Польщі, представники міжнародних організацій, вітчизняні дипломати, експерти, журналісти та науковці. Завершилася зустріч питаннями від журналістів та коментарями аудиторії.