11 червня 2019 року у Медіацентрі «ГДІП» Інститут зовнішньополітичних досліджень та Центр глобалістики «Стратегія ХХІ» за підтримки Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, провели «круглий стіл» на тему: «Безпекові виклики для зовнішньої політики Президента України Володимира Зеленського».
Спікерами були Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень; Віталій Мартинюк, виконавчий директор, керівник міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»; Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека»; Михайло Пашков співдиректор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова; Ігор Кабаненко, адмірал ВМС ЗСУ, ексзаступник головнокомандувача ВМС ЗСУ та радник-посланник Місії України при НАТО в МЗС України, Президент Української агенції з передових наукових розробок, голова Наглядової ради Міжнародного центру стратегій безпеки і оборони (Україна); Костянтин Машовець, військовий експерт Центру військово-політичних досліджень.
Обговорення теми круглого столу розпочалося зі вступного слова модератора Григорія Перепелиці. Експерт у своєму виступі наголосив на існуванні величезного спротиву владної еліти, яка намагається всіма силами зберегти старий олігархічно-клептократичний режим і відповідно тепер перед новим президентом стоїть надзвичайно важке завдання - змінити політичну систему та політичний режим в країні і побудувати новий демократичний режим, який би відповідав стандартам демократії, і просував європейські цінності в нашому суспільстві. Григорій Перепелиця зазначив: «Безумовно перед новим президентом стоять виклики системного, цивілізаційного характеру, і в цій ситуації експертному середовищу дуже важливо їх визначити. Не ідентифікувавши їх, ми не зможемо допомогти президенту побудувати ефективну, чітко вивірену стратегію, яка би допомогла українському суспільству досягти поставленої мети. Тому метою нашого круглого столу є пошук ефективних контрстратегій для нейтралізації зовнішньополітичних викликів, для забезпечення, насамперед, безпечного зовнішнього середовища політики України та захист її інтересів на міжнародній арені».
Пан Перепелиця також визначив основні зовнішньополітичні виклики, які постають перед президентом України: це зміна політичних еліт в Європі – процес, який безпосередньо впливає на українську дипломатію; енергетичний чинник з боку РФ, який надзвичайно потужно впливає на складову економічної безпеки не тільки України, але і Європи; умови та наслідки звершення війни з Росією.
У своїй презинтації Григорій Перепелиця окреслив сім викликів для зовнішньої політики України, які будуть у найближчому майбутньому домінувати в міжнародному середовищі і чинити вплив безпосередньо на наші національні інтереси. Перший виклик полягає в тому, що переважною мірою за останні 5 років Україна перетворилися в об’єкт зовнішньополітичних впливів, втратила свою міжнародну суб’єктність і здатність впливати на міжнародну середовище, тому наші зусилля на міжнародній арені є мало продуктивними.
Другий виклик обумовлюється передусім першим викликом. Він полягає в тому, що з початком російської гібридної війни проти Заходу європейський міжнародний порядок уже не один рік знаходиться в стані турбулентності. Фактично він зруйнований, міжнародні інститути втратили свою дієздатність. Отже, опора на міжнародні структури безпеки не здатна забезпечити національну безпеку України. Третій виклик - це зміна політичних еліт в Європі. На зміну консолідованій на європейських цінностях еліті, що всі ці 30 років фактично будувала об’єднану Європа, приходять популісти та радикали. Зміна політичної конфігурації призвела до того, що соціал-демократи втрачають свої позиції проявляючи нездатність вирішувати проблеми з якими стикаються Євроспільнота. Більш того, нові політичні сили перехоплюють ініціативу соціал-демократів щодо захисту соціальної держави від тих загроз, з якими стикається Європейський Союз, а саме біженці, економічна криза, безробіття. В Німеччині ми бачимо втрату авторитету старими елітами і це змушує ті сили, що сповідували демократичні цінності, такі як соціал-демократична партія ХДС/ХСС, шукати спільні інтереси з альтернативними партіями в Німеччині, змінювати свою позицію з єврооптимізму в бік антиамериканської риторики і необхідності в зближенні з Росію. Теж саме відбувається і у Франції, коли «маккронізація» Франції, на жаль, не призвела до суттєвих зрушень.
До того ж, всі ці деструктивні процеси в Європі підживлюється і російською гібридною війною, якій Захід не зміг протиставити ефективну контрстратегію. Більше того, Росія не вважається головною зовнішньою загрозою для євроспільноти і таким чином баланс сили в Європі починає зміщуватися бік Росії. І в цьому полягає третій виклик для зовнішньої політики президента Зеленського.
Четвертий виклик обумовлюється тим, що в цій ситуації Україна опинились без надійних союзників. Від так, вона позбавлена реальних можливостей створити міжнародний антипутінський альянс. Пятий виклик полягає в тому, що послаблення міжнародної суб’єктності України в умовах зовнішньої російської агресії та деструктивного характеру клептократичного внутрішнього політичного режиму в Україні обумовили зміни регіонального балансу сил. Це призвело до загострення відносин України зі своїми західними сусідами, які вдалися до політики ультиматумів і силового тиску на Україну.
Експерт зауважив, що для подолання цих проблем Президенту Зеленського за час його президентської каденції необхідно вирішити 6 стратегічних завдань:
1. Україні має перестати бути об’єктом зовнішньополітичних впливів. Їй небхідно повернути міжнародну суб’єктність.
2. Необхідно сформувати сприятливе і безпечне оточуюче міжнародне середовище через пошук союзників в безпековій, енергетичній, оборонній, зовнішньополітичній сфері і в той же час нейтралізувати проросійські та антиукраїнські коаліції, які Росія намагається використати проти України.
3. Розробити та імплементувати принципово нову асиметричну зовнішньополітичну стратегію побудовану не тільки на врахуванні балансу інтересів, але й на основі балансу сили.
4. Необхідно негайно нейтралізувати внутрішні деструктивні чинники які обмежують самодостатність зовнішньої політики України. Серед таких чинників, перш за все, неохідно виділити вплив олігархічних сил на прийняття не тільки внутрішньополітичних, а й зовнішньополітичних рішень.
5. Невідкладним завданням є посилення інтелектуальних, контрсилових і ресурсних спроможностей української дипломатії.
6. Нагайною є необхідність модифікації існуючих форматів переговорного процесу по вирішенню ключових зовнішньополітичних проблем.
Віталій Мартинюк, виконавчий директор, керівник міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» під час свого виступу охарактеризував основні чотири блоки безпекових викликів для президента України: «…європейська інтеграція, євроатлантична інтеграція, війна Росії з Україною, На міжнародній арені основна загроза для України – це зменшення рівня зовнішньополітичної підтримки». Загрозою на євроінтеграційному напрямку експерт вбачає в тому, що не відбулося підвищення рівня підтримки євроінтеграції України, адже для цього необхідно щоб реформи були відчутними на рівні звичайних громадян. Для цього необхідні також і зустрічні кроки з боку Євросоюзу.
«Перший виклик для України щодо НАТО полягає в тому, щоб ми не святкували двадцятиліття заяви Альянсу про те, що Україна і Грузія будуть членами НАТО. Десятиліття було минулого року, тому повторювати цю фразу вже втомлюється і сам Альянс і звичайно, що Україна також втомилась очікувати обнадійливих меміджів що її євроатлантичної перспективи.
Завдання для української дипломатії полягає в персональних контактах, в цілеспрямованій роботі спрямованій на збільшення підтримки майбутнього членства в НАТО, водночас посилюючи безпекову співпрацю з ЄС і НАТО. В України є можливість включення у трикутник Україна-ЄС-НАТО в безпековому секторі. Вона базується на тому, що, з одного боку, є можливість поглиблення співпраці, з іншого - актуальні загрози для обох організації ідуть із Сходу, з Російської Федерації. Україна знаходиться на передовій і тому вона з її досвідом потрібна для безпеки обох організацій.
Зустрічі на найвищому рівні стосовно Норманського формату вже майже 3 роки не відбувалось. Росія не зацікавлена в цьому форматі тому, що цей формат демонструє, що війна відбувається між Росією і Україною а не з ОРДЛО. Водночас Росія працює в Мінському форматі притягуючи туди представників так званих «ДНР» і «ЛНР» і намагаючись просувати свою лінію бачення, що в Україні іде громадянська війна та переконати в цьому міжнародну спільноту. Що потрібно робити в Україні? Якщо Росія притягує в цей формат представників ОРДЛО звичайно, що єдиною можливістю є нейтралізувати такі дії, включивши в мінський формат представників місцевих органів влади Донецької і Луганської областей, для того щоб показати, що там є і з українського боку представники місцевої влади.
Для України зараз небезпечною є загроза втрати міжнародної підтримки, адже для протидії російський агресії потрібна послідовність дій. Україна не має ослаблювати свою позицію і не має відступатися в жорсткий протидії російський агресії тому, що будь-яке послаблення призведе до того, що буде послаблена сама міжнародна підтримка». Крім того, експерт відзначив необхідність посилення суб’єктності нашої держави, зокрема це стосується так званої децентралізації зовнішньої політики, тобто зовнішньополітична діяльність не має концентруватися лише в адміністрації президента України До неї мають бути залучені: по-перше, низка інституцій, різні гілки влади і по-друге. не всі рішення повинні прийматися на самому високому рівні. Вони мають прийматися на різних рівнях.
Україні також важливо реагувати на події які зачіпають наші зовнішньополітичні інтереси. Загрозою зовнішньополітичної діяльності України експерт називає зменшення рівня міжнародної підтримки і наголошує, що для цього Україні потрібно продовжити роботу, в тому числі, після парламентських виборів.
Продовжуючи дискусію, Ігор Кабаненко, адмірал ВМС ЗСУ, екс-заступник головнокомандувача ВМС ЗСУ та радник-посланник Місії України при НАТО наголосив, що суспільство заповнене негативним емоціями, які підігріваються зовнішньо і внутрішньо з точки зору політичної доцільності. Також адмірал Кабаненко звернувся до експертного середовища та присутніх відноситися до цього з холодним розумом і надавати виважені структурні, професійні повідомлення новообраному Президенту, його команді і взагалі всім структурам тому, що від цього багато що залежить, в тому числі і виживання нашого суспільства, а стійкість суспільства є ключовим чинником для того щоб вистояти і перемогти в цій гібридні війні.
Адмірал Ігор Кабаненко звернув увагу на важливість протидії морським загрозам нашій країні тому, що «..два південних фланги України залишаються відкритими, там є серйозна слабкість і як ми знаємо Кремль у всіх питаннях, які стосуються просування саме в рамках цієї нової генерації збройної боротьби просувається вперед саме в тих вузьких вразливих місцях України, Євросоюзу, світу в глобальному плані і це треба враховувати, і це треба закривати. На жаль, проблема продовжує існувати. ЇЇ причина в континентальному мисленні нашої політичної еліти, це найсерйозніша проблема.»
Експерт наголосив на необхідності введення системи рівноваги для того щоб перемагати, «..саме в цій ситуації геополітичній, регіональна ситуація яка склалася є принциповою багатьох аспектах. Зараз ми бачимо негативний розвиток ситуації в морському середовищі. Україна немає усвідомлення навіть на рівні не лише громадян, а політичної еліти. Динаміка нашого відставання в цій гібридні війні у війні нової генерації посилюється. Дуже важливим є тримати темп і випереджати. З моменту втрати основного бойового потенціалу наших Військово-морських сил в Криму, на жаль, адекватного компонента не створено на сьогоднішній день. Це найсерйозніша проблема, проблема первинного характеру яка визначає розвиток ситуації в Чорному морі.
Конвенція Монтре не є виключним документом, який виконується так, як написано в цій конвенції. Певні країни Чорноморського басейну, в першу чергу Російська Федерація, чомусь мають ексклюзивні права в рамках виконання цієї конвенції. Ми знаємо позицію Туреччини по цій конвенції. Особливо контроверсійним виглядає те, що Турецька Республіка має прийняти остаточне рішення: або вона закуповує зенітні ракети С-400, або вона працює все ж таки в рамках домовленостей зі Сполученими Штатами по винищувачам F-35. І взагалі тут постають серйозні ризики з точки зору євроатлантичної солідарності, євроатлантичних цінностей.
Чомусь ми мало говоримо про другу нитку «Турецького потоку» куди вона йде, хто буде дистриб’ютором цього газу і так далі, На ці новітні, абсолютно небезпечні виклики в Чорноморському регіоні Україна має дати адекватну відповідь. Україна повинна стати сильною державою на морі, спочатку забезпечити свої національні інтереси в рамках виключно морської економічної зони, забезпечити вузлові райони, де існують ці інтереси нашої держави і потім розвивати все це для того щоб закрити всі зони, райони де існують морські райони наших національних інтересів. Тобто проблема існує і проблема повинна бути вирішена». Зрештою, експерт запропонував новообраному Президенту зосередитися на цих питаннях, створити відповідні механізми, розпочати з морської політики і першочергових кроків і в найкоротші терміни створити провідні спроможності наших Військово- морських сил, які мають виконувати завдання на морі.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека», звернув увагу на те, що зараз ми бачимо активізацію Росією енергетичного компоненту гібридної війни. «Зараз знов запущена приманка дешевого російського газу, називається цифра 25 відсотків, при цьому тільки не вказується від якої цифри рахуються ці відсотки. Тут відбувається все так, що Росія знову ж таки не оригінальна. Для того щоб зрозуміти як вона буде діяти, необхідно поглянути як вона вже діяла. Все нове дуже добре забуте старе. Це таж сама історія п’ятнадцятирічної давнини, коли з’явилась схема «Рос Укренерго АГ». Зараз ситуація повторюється і в тому контексті, що діючі фігури приблизно ті ж самі. Варто очікувати, що, по-перше, Росія буде пропонувати наступний пакет: Крим за дужками: себто визнання Україною російської належності Криму чи принаймні винесення цієї теми за дужки, але з відновленням водопостачання в Крим.
По-друге, мир на Донбасі і трактування Мінських домовленостей на умовах російського розуміння, ну а далі бонуси, контракт на транзит в тому вигляді як він є зараз і в якості ще одного бонусу дешевий газ. Мова йде про те, що саме подібні умови можуть висуватися, або бути висунутими офіційно чи неофіційно. Звісно що це не може бути платформою для будь-яких домовленостей. Якщо ми маємо на меті дійсно мирне врегулювання проблеми на Донбасі, то Україна не може собі дозволити розглядати питання Донбасу і Криму окремо. Це була стратегічна помилка попередньої адміністрації Порошенка, тому що вони розірвали це питання, дали можливість Росії і нашим західним гібридним друзям ці питання роз’єднати.
На яких позиціях варто стояти українській стороні? Жодних переговорів з російською стороною з чистого аркушу. Є спадок, є Крим, є Донбас, є російська агресія. Принципова позиція мала би бути пов’язана з тим, що українська сторона ідентифікує Росію, як державу-посередника, яка може сидіти разом з Німеччиною і Францією, які виступають такими ж посередниками. Росія має бути ідентифікована як країна-агресор з усіма витікаючими наслідками. Але якщо уявити собі, що переговори можуть бути, то позиція української сторони має бути така - передусім звільнення всіх українських бранців, це має бути принципове питання і без вирішення цієї проблеми жодних подальших переговорів на цю тему і не може бути.
Що стосуються енергетичного аспекту, то без компенсації Нафтогазу 3.000.000.000$ Газпромом за рішенням Стокгольмського арбітражу, ніякі переговори про контракти неможливі, тим більше на закупівлю російського газу. Ми маємо вимагати посилення санкційного тиску передусім з боку Сполучених Штатів тому, що європейські санкціїні режими не працюють, точніше Росія навчилася їх обходити. Важливим аспектом є те. що вже прозвучало з боку європейських партнерів: Росія має виконати рішення Стокгольмського арбітражу. Адже, важко мати справу, підписувати нові документи з Україною і суб’єктом господарювання, який власне ігнорує міжнародне право, в тому числі і комерційне право.»
Але при всьому цьому, не все так погано складається і цим потрібно скористатися, іншою справою експерт називає те, чи зможе цим скористатися новообрана команда в особі, що потрапила на президентську посаду? Тому це питання тривалий час залишатиметься відкритим.
Михайло Пашков, директор зовнішньополітичних програм Центру Разумкова, зауважив: «Сьогодні у президента досить обмежений коридор можливостей. У нього є спокуса почати свою каденцію з деяких серйозних радикальних кроків щодо врегулювання ситуації на Сході України. Пан Пристайко говорив, що у них є інноваційні ходи, які вони будуть пропонувати і які вони зможуть реалізувати. Якщо враховувати ситуацію, яка сьогодні склалася слід визначити деякі фактори, що обмежують перспективи врегулювання російсько-українськогок конфлікту.
Наприклад, перше, це зовнішньополітичний курс. Нині простежується досить чітке позиціонування в координатах попереднього курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Це є головним підразником і базовою причиною російсько-українського конфлікту. Друге, Кремль за останні п'ять років не йшов і не йде на жодні поступки щодо України, ні за якими напрямками. Третє, навпаки, Росія здійснює досить жорсткі кроки, що поглиблюють конфлікт – зокрема, указ президента РФ про «паспортізацію» ОРДЛО. Це фактично є «силовою преамбулою» можливого майбутнього діалогу з новим Президентом Зеленським. Саме ці обставини не передбачають екстраординарних рішень, які б кардинально змінили ситуацію. Четверте: Кремль пов'язує свої очікування з проросійськими силами, які йдуть на парламентські вибори в Україні. Росія намагається інституціоналізувати Бойко і Медведчука як сторону переговорів зокрема з газових питань. П'яте, – турбулентна геополітична ситуація. Виникнення нових нових конфліктних ліній, «зон напруги у світі». Отже, певною мірою тема Донбасу і Криму відходить на задній план.
Якщо говорити про нашу контр-стратегію щодо гібридної війни то по-перше, зусилля влади мають бути зосереджені на розробці чіткої, зваженої, відповідної сьогоднішнім реаліям стратегії (концепції) зовнішньої політики України, де певну роль і місце приділялося б проблемі безпеки. Друге, нам потрібна Концепція відносин з Російською Федерацією, для визначення чітких норм і правил дій українських акторів на роісйському напрямі принаймні в середньостроковій перспективі. Третє, що могла б зробити нова Верховна Рада, це кардинально змінити Закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики України.
Якщо говорити в цілому, для реформи зовнішньої політики необхідно зробити три ключові кроки: перше, це прийняти базовий концептуальний документ; друге, забезпечити умови для реалізації зовнішніх відносин, тобто вточнити сфери, функції і межі повноважень між Президентом, урядом і Кабінетом Міністрів, уникнути дублювання; і третє, перетворити Міністерство закордонних справ в ефективну компактну структуру європейського зразка.
Щодо подальших кроків, то тут ми оригінальними навряд чи зможемо бути тому, що по-перше ключовим напрямком протистояння російської експансії є зміцнення обороноздатності разом з реорганізацією внутрішньої політики та внутрішніми реформами. По-друге, – ми маємо утримати міжнародну допомогу і солідарність з Україною хоча би на нинішньому рівні, зберегти санкційний фронт проти Росії. Ось це завдання номер один для зовнішньої політики України на сьогоднішній день».
Костянтин Машовець, військовий експерт Центру військово-політичних досліджень, зазначив: «На сьогоднішній день перспективи у військово-безпековому сенсі виглядають не дуже привабливими, адже утримання захоплених Росією територій здійснює розгорнуте спеціальне окупаційне групування регулярних військ. Причина його появи цілком зрозуміла, через ведення інтервенції виключно силами так-званих парамілітарних формувань в рамках так-званої концепції «повстанської війни». Втім, вона виявилася не ефективною, тому свого часу військово-політичне керівництво Російської Федерації було вимушено надавати пряму військову допомогу цим формуванням і прийшло до висновку на певному етапі, що для того щоб забезпечити цю сталість там має бути сформоване військове формування.
Що стосується можливих шляхів вирішення проблеми, то наявність на окупованих територіях Донбасу значного за чисельністю розгорнутого групування окупаційних військ з достатньо високим рівнем боєздатності та оснащеності основними видами озброєнь, військової техніки, а також однозначне рішення нинішнього військово-політичного керівництва Російської Федерації жодним чином не допустити силову ліквідацію так- званих «народних республік» позбавляє Україну можливостей відновлення її юрисдикції над цими територіями воєнним шляхом.
Більш того, як варіант питання проведення миротворчі операції під проводом, наприклад, ООН також сьогодні не розглядається як реальне, саме через позиції Росії щодо формату змісту цієї миротворчої операції, або без згоди принаймні тих справжніх кураторів, російських керівників які стоять за цими формуваннями на Донбасі та Луганську. Тому провести цю місію на сучасному етапі практично неможливо. До того ж, наразі немає умов щоб провести цю військову операцію так само, як і в військово-технічному відношенні. Тому нам залишається стримувати агресію і одночасно з цим поступово зробити її удорожчання для агресора.
На сучасному етапі у сенсі стримування російської збройної агресії на Донбасі варто переглянути основні прийоми та методи дій частин підрозділів зі складу Об’єднаних Сил а також Збройних Сил України загалом у рамках їх стратегічного застосування з метою більш інтенсивного вимотування противника в умовах війни. Іншими словами, подальше ведення війни для агресора повинно бути поступово здорожене як у військовому і матеріальному так і у потенційному та геополітичному вимірах. В цьому сенсі наша оборонна стратегія стримування повинна бути активною. Ми повинні наносити ворогу шкоду всюди, де тільки можливо, тому варто скористатися військовим інструментарієм для більш інтенсивної деморалізації противника, нанесення йому більш важких втрат, створення умов для покращення позицій нашого стану частин і підрозділів зі складу Об’єднаних Сил. Одночасно варто подбати і про подальше нарощування боєздатності в решті Збройних Сил України. Оскільки гіпотетична загроза широкомасштабного вторгнення стала елементом зовнішньополітичного тиску агресора на нашу Україну, можливо варто в цьому сенсі заздалегідь провести низку підготовчих заходів, а саме в найбільш загрозливих регіонах нашої країни до цієї роботи варто долучити спеціальні служби».
Підсумовуючи доповідь експерт констатував, що військовий чинник є одним з головних елементів загальної стратегії агресії Російської Федерації проти України та додав, що у загальноєвропейському контексті політики нинішнього російського правлячого режиму цей чинник безумовно збереже свою провідну роль.
* * *
Варто зауважити, що формат зустрічі передбачав не тільки виступи гостей, а й обговорення таких питань як: ставлення до українського порядку денного представників Європарламенту після виборів; Британії поза членством в ЄС; відносини з ФРН, Францією та США); енергетичний чинник у сучасній європейській геополітиці (виклики «Північного потоку-2»; боротьба за енергетичний євроринок; загроза енергетичної блокади України); перспективи завершення війни з Росією (формат завершення війни з Росією на Донбасі; аспекти морської безпеки; якою має бути українська контр-стратегія на російську гібридну війну).
До заходу долучилися представники посольств Австрії, Хорватії, В’єтнаму, Казахстану, Словенії, Ірану, Бразилії, Болгарії, Республіки Білорусь, Молдови, Румунії, Нідерландів, Польщі, Великої Британії та представники міжнародних організацій, вітчизняні дипломати, експерти, журналісти та науковці.
Завершилася зустріч питаннями від журналістів та коментарями аудиторії.