Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр
eng
+38 (044) 287 52 58

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

Відсутність у Заходу чіткого стратегічного бачення майбутніх відносин з РФ у разі її поразки, штовхає його до перемовин з В. Путіним

Фото: Генерал Міллі

Джерело: Голос Америки

 

Україна за 8 місяців війни спромоглася дати відсіч найбільш потужній військовій силі континенту та від оборони перейти до наступальних дій. З моменту початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації, Збройні Сили України вже повернули більше половини окупованих територій, включно з єдиним адміністративним центром, що росіяни спромоглися захопити з лютого - Херсоном. 

Кожен успішний етап стратегічної оборонної операції України супроводжувався підняттям бойового духу та віри самих українців у власній спроможності звільнити окуповані території. Це, своєю чергою, підштовхувало країни-партнерів збільшувати військову допомогу. З плином часу переконання у можливостях ЗСУ та підтримка партнерів втілилась у низку вагомих перемог на полі бою. 

Водночас, на відміну від українського керівництва, народу України, політиків та науковців, що закликають до збільшення допомоги та забезпечення повної перемоги України над державою-агресором, після кожної перемоги України, частина урядовців та експертів послідовно виступали за початок перемовин та завершення війни дипломатичним шляхом. Кожна серйозна поразка росіян при цьому використовувалась як аргумент щодо небезпеки подальших успіхів ЗСУ, адже вони нібито можуть призвести до неконтрольованої ескалації. З іншого боку, кожен такий успіх супроводжувався скепсисом щодо можливості подальшого просування українського війська, а отже, подальша військова допомога, з точки зору таких коментаторів, є недоцільною. 

Окрім проросійськості частини т.з. “миротворців” є декілька причин, що змушують партнерів говорити про перемовини. Однією з головних проблем тих партнерів, що закликають Україну до перемовин - відсутність чіткого стратегічного бачення майбутніх відносин з РФ у разі її поразки. Послаблений путінський режим з такої точки зору вже не представлятиме фундаментальної загрози Північноатлантичному альянсу. Але, можлива неконтрольована дезінтеграція найбільшої ядерної потуги може стати такою загрозою

Ще одним страхом західних еліт є можливе використання кремлівським режимом ядерної зброї. У експертному середовищі найчастіше можна почути залякування щодо потенційної ядерної війни та подальшого апокаліпсису. Такий варіант є малоймовірним, але зрештою загроза використання тактичної ядерної зброї Росією залишається. Такий крок не дасть РФ стратегічної переваги та не вирішить жодних завдань щодо України. Отже, у даному контексті, головною небезпекою є зняття табу на використання ядерної зброї, що загрожує руйнацією режиму ядерного нерозповсюдження та виникненням нових ядерних держав. У такому випадку не виключені збройні конфлікти США та держав, що спробують набути ядерного статусу.

Наступним чинником, який обґрунтовує заклики низки партнерів до перемовин є факт того, що на внутрішньополітичному рівні політичні партії використовують питання допомоги Україні у власних інтересах, граючи на настроях електорату. Правлячі еліти, своєю чергою, в умовах економічних потрясінь, спричинених російським вторгненням, вірять, що короткострокове заморожування війни може допомогти їм стабілізувати ситуацію в країні, а отже і своє положення, переспрямувати ресурси з військової допомоги Україні для інших потреб і пріоритетів. 

Також існує інша група країн, що не приєднується до санкцій проти Росії і заграє з Кремлем, або сподівається на економічні преференції, подальше співробітництво тощо. Це низка азійських, близькосхідних, латиноамериканських та африканських держав. Серед лідерів цих держав існує багато охочих стати посередниками у російсько-українській війні та у будь-який спосіб завершити війну. Як зауважив Президент України Володимир Зеленський, російська дипломатія бреше цим лідерам про нібито бажання Володимира Путіна вести прямі перемовини з Володимиром Зеленським, таким чином перекладаючи відповідальність за війну на Україну.

Низка високопосадовців країн - членів НАТО також намагаються уникати ескалації конфлікту, щоб відвернути його можливе розширення на територію Північноатлантичного альянсу. Більш сучасна наступальна зброя, така як сучасні танки, а також авіація західного виробництва вважаються тим елементом, що може спонукати Володимира Путіна вдарити по території Альянсу, тим самим не залишаючи вибору Союзникам, окрім як вступити у війну. Тому як альтернатива збройному протистоянню і пропонується варіант пошуку дипломатичного врегулювання. Однак, як зауважують аналітики американського аналітичного центру CSIS[1], перемовини на даному етапі та угода з Путіним була б винагородженням за агресію. Також, аналітики стверджують, що більшість сил ЗС РФ вже задіяні в Україні, а арсенал високоточних ракет, що могли б бути застосовані у війні з НАТО вже значно зменшився. 

Тобто, наразі Росія не має достатньо ресурсів, щоб воювати з Північноатлантичним альянсом і ймовірно не матиме протягом наступних кількох місяців мобілізації. До цього моменту Володимир Путін не поводився як ірраціональний актор, не зважаючи на всі прорахунки, пов’язані з початком повномасштабного вторгнення. А, отже, ймовірно, передача сучасних танків та авіації не призведе до неконтрольованої ескалації. Навпаки, такий крок мав би позитивні наслідки. Чітка мета США щодо підтримки українського суверенітету може допомогти стримати Москву від нових спроб змінити кордони своїх сусідів силою чи примусом. Послаблення російської армії українськими силами та послаблення російського військово-промислового комплексу зменшить загрози для країн НАТО на периферії Росії — принаймні в найближчому майбутньому. Це дозволить Сполученим Штатам зосередити дефіцитні оборонні долари на протистоянні Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Послаблення російської армії також може бути чинником, який дасть зрозуміти, що російська політика має відійти від епохи Путіна. Крім того, це може служити попередженням для інших диктаторів, які намагаються завоювати країни за допомогою грубої сили.

Головним партнером України у війні є США, які сформували “Коаліцію Раммштайн”. У Вашингтоні є високопосадовці, що поділяють вищезазначене бачення та виступають за посилення військової допомоги Україні, у першу чергу це міністр оборони Ллойд Остін та голова держдепу Ентоні Блінкен. Водночас існують й ті, хто закликає до перемовин з Кремлем.

Після звільнення Херсону, голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі, заявив що українці досягли на полі бою «приблизно стільки, скільки вони могли розумно очікувати до настання зими», і тому потрібно спробувати закріпити їхні досягнення за столом переговорів.[2] Джейк Салліван, радник президента США з національної безпеки, за інформацією The Wall Street Journal, своєю чергою, на переговорах із президентом України Володимиром Зеленським запропонував йому задуматися про «реалістичні вимоги» для початку переговорів.[3]

Таким чином, у Сполучених Штатах Америки продовжується конкуренція та дискусія навколо питання підтримки України. Наразі США готові продовжувати допомогу на існуючому рівні, що дозволить Збройним Силам України продовжувати чинити супротив та звільнювати окуповані території. Перемовини ж можливі лише після звільнення усієї території України. Таку позицію зайняло керівництво держави. Заморожування конфлікту не призведе до остаточного врегулювання, натомість, перетворить війну на бомбу уповільненої дії.[4] Наразі інтерес Кремля у перемовинах полягає у бажанні відновити сили та поновити агресію, перебуваючи у кращих умовах. З метою примусу до перемовин росіяни вдаються до тероризму на державному рівні. Те, що Росія знищує українську критичну інфраструктуру, щоб схилити Україну до переговорів підтвердив речник Кремля Дмітрій Пєсков.[5] При цьому умови, що пропонують росіяни фактично є ультимативними. 

На саміті G20 лідер України  Володимир Зеленський запропонував свій план з десяти кроків для досягнення миру, але у відповідь на нього Російська Федерація завдала найбільш масованого удару по Україні з початку повномасштабного вторгнення. Це була російська відповідь на пропозиції Володимира Зеленського та тих партнерів, що підштовхують Україну до перемовин, або принаймні започаткування діалогу. Таким чином, станом на сьогодні перемовини між Україною та Російською Федерацією не мають перспектив. Росія розуміє лише силу, тому оптимальною переговорною стратегією Заходу є озброєння України до такого ступеня, який дозволив би якомога швидше та з меншими втратами звільнити усі захоплені території. Зокрема партнери України мають почати постачання більш сучасних танків, БМП та авіації. Це не тільки допоможе ЗСУ ефективніше звільнювати окуповані міста, але й стане сигналом путінському режиму, що поточна політика Кремля не має майбутнього.
 


Посилання:
1.  Seth G. Jones, The End of the Beginning in Ukraine, 17.11.2022,
URL: https://www.csis.org/analysis/end-beginning-ukraine?fbclid=IwAR3V6JPDCty6Ag89tME-bzTe4B0zquRE2oyIaQdmPIHZYjzHaTwmjUDAAWc
2.  У США виникли розбіжності щодо того, чи варто тиснути на Україну у питанні переговорів з росією – NYT, 11.11.2022, URL: https://www.slovoidilo.ua/2022/11/11/novyna/polityka/ssha-vynykly-rozbizhnosti-shhodo-toho-chy-varto-tysnuty-ukrayinu-pytanni-perehovoriv-rosiyeyu-nyt
3.  Салліван пропонував Зеленському задуматися про «реалістичні вимоги» для початку переговорів – WSJ, 13.11.2022,
URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-wsj-pro-perehovory-sallivana-z-zelenskym/32128939.html
4.  Путін перетворить заморожену війну в Україні на бомбу уповільненої дії – Кулеба, 18.11.2022,
URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/11/18/7150970/
5.  МЗС порівняв Росію з ІДІЛ після зізнань Пєскова про обстріли заради переговорів, 17.11.2022,
URL:
https://www.pravda.com.ua/news/2022/11/17/7376855/