Як і 5 років тому, Україна знову опинилась на зламі свого історичного розвитку. Історизм і трагізм її сьогодення полягає в тому, що соціальна прірва, яка утворилася між суспільством і владою не тільки не була подолана, а ще більше поглибилась. Тож революція Гідності, яка ставила за мету повалення клептократичного режиму Януковича, так і не була досягнута. Янукович втік з країни, а клептократичний режим залишився в ній. Місце Януковича посів президент Порошенко, який значно вдосконалив цей режим, зробив його легітимним і більш функціональним, більш досконалим в отриманні надприбутків за допомогою влади. За 5 років президент Порошенко наочно довів, що чим більшу владу ти маєш, тим більше прибутків з цієї влади ти отримаєш. Так за даними електронної декларації Петра Порошенко за 2018 рік його власні прибутки збільшились в 95 разів тільки за один рік.[1] Але виходить так, що чим багатіший президент, тим бідніша країна. За 5 років президентства Петра Порошенка Україна стала самою бідною країною в Європі.

І тепер, під кінець каденції президенства Порошенка, під загрозою опинилась не тільки його персональна монопольна влада, але й існування самого клептократичного режиму в країні. Тож не тільки корумпована влада, але і вся клептократична спільнота в Україні постала на його захист, перетворивши виборчу президентську кампанію в жорстку і безкомпромісну інформаційно-психологічну війну проти противників клептократичного політичного режиму в Україні.

Для досягнення перемоги в цій війні Порошенко обрав технологію російської інформаційної війни, запровадженої В. Путіним проти України. Але якщо Путін застосовує цю технологію проти України та країн Заходу, то Порошенко використовує цю стратегію проти власного народу, розколюючи українське суспільство на своїх і ворогів. Таким чином свідомо чи не свідомо Порошенко і його владна команда стають союзником Росії у її гібридній війні проти України, створюючи в країні ситуацію хаосу і ворожнечі, що і є одним із завдань російської гібридної війни.

Спостерігаючи за такою тенденцією, відомий український журналіст Леонід Швець зазначив, що технологія виборчої кампанії Петра Порошенка на пост глави держави зайвий раз свідчить про неготовність політичних еліт взяти відповідальність за власну країну. На своїй сторінці в соціальній мережі Facebook Швець критикує передвиборчу кампанію чинного президента, зазначаючи, що тролінг опонентів та постановка фігури Порошенко в якості одноосібного лідера дуже схожа на спосіб встановлення влади Володимира Путіна у Росії, де фахівці в сфері пропаганди створюють інформаційне середовище, вкрай незручне для опозиції та електорату, який не визначився з вибором. За його словами, «якщо в Росії така технологія працює, то в Україні вона зайвий раз характеризує непопулярність президента та демонструє, які методи використовує його команда».[2]

Характеризуючи такі жорсткі технології інформаційної війни відомий український експерт в галузі інформаційних операцій, доктор політичних наук О.В. Литвиненко зазначає: «Жорсткі технології застосовуються тільки у виключних випадках, оскільки після певної критичної точки дії реципієнта жорсткої пропаганди передбачити важко, а інколи практично неможливо»[3]. Таким випадком, який змусив команду президента застосувати таку жорстку технологію інформаційно-психологічного впливу стали президентські вибори, які поставили під загрозу збереження монопольної влади Петра Порошенка та існуючого клептократичного режиму в країні.

Базовими правилами жорстких сценаріїв інформаційно-психологічного впливу вважаються такі постулати: необхідно впливати на емоції, а не на раціональне мислення; психологічний тиск під час виборчої кампанії має бути постійним – реклама повинна впливати на реципієнта весь час; застосування сугестивних технологій, які є дуже ефективними, оскільки вони дають можливість прямо і безпосередньо впливати на підсвідомість людини; орієнтація пропагандистської компанії на чітко визначену цільову аудиторію як прихильників Порошенка та і його противників.

За допомогою таких жорстких технології за переконанням одного з ідеологів путінізму Гліба Павловського, «можна ненасильницьким шляхом створити ситуацію 37-року, у всякому випадку, для індивіду, із-за того, що у нього в голові почнуть змішуватись різні прошарки і він буде погоджуватись з реальним, навіть не усвідомлюючи момент, коли він почався, будучи переконаний, що він вільний»[4]. В умовах інформаційного суспільства такий інформаційно-психологічний вплив вважається найбільш ефективним інструментом, який надає унікальні за своєю вражаючою силою можливості для прихованого управління поведінкою виборців, маніпуляції суспільною свідомістю у власних інтересах. Такий інформаційно-психологічний вплив розглядається російськими науковцями, як війна тому, що в ній застосовується насилля в якості примусу та підкорення[5]. Особливість застосування насилля в такій війні полягає в тому, що воно здійснюється шляхом впливу інформації на психіку людини. Отже такий вплив фактично є насиллям над свідомістю людей. Технологію такого жорсткого впливу можна кваліфікувати як зброю, яка вбиває раціональну поведінку людей, що власне є процесом їх зомбування.

Така технологія путінської пропаганди та дезінформації виявилась потрібною Петру Порошенку щоби сформувати в суспільній свідомості українських виборців віртуальне спотворене уявлення про діючого президента як ідеального керівника держави, талановитого Верховного головнокомандуючого який захистить країну від Путіна та від російської воєнної агресії, який зробив українців більш заможнішими, а країну процвітаючою, Збройні Сили України самими потужними в Європі. Це віртуальне уявлення про Президента та діючу владу немає нічого спільного з реальністю, адже недовіра до Президента та до його влади з боку українського суспільства сягає від 70 до 83%[6].

В цих віртуальних уявленнях не сприймається той жахливий стан, в якому опинилась Україна за 5 років президентства Петра Порошенка, те що, Україна стала самою бідною країною в Європі, те, що займає одну з перших позицій у світі за рівнем корупції. Цей перевернутий світ у свідомості прихильників Петра Порошенка досить вдало описав відомий український політтехнолог Сергій Гайдай. «Приймаючи патріотичний «гіпноз» господаря Банкової, нам не хочеться втрачати ілюзію, що ми на правильному боці барикад. Ми глухнемо і сліпнемо, коли раптом натикаємося на злочинну сутність нашої влади. Ми не помічаємо його бізнес-зв'язків із РФ, участі в олігархічних корупційних схемах. Не хочемо бачити його співпраці з Медведчуком у спілкуванні з Кремлем. Те, що вже п'ять років будує в Україні Петро Порошенко – це його особистий "русскій мір", одягнений у вишиванку українського патріотизму. Дамо йому ще п'ять років і відмінностей Києва від Москви можемо вже не знайти», повідомляє «Радіо НВ»[7]. Як Путін використовує принцип безальтернативності: «Путін – це Росія, а Росія – це Путін» так і Петро Порошенко позбавляє виборців іншої альтернативи: «Або Я або Путін».

У своїй виборчій кампанії Петро Порошенко намагається використовувати мобілізаційний ефект війни. Як Путін застосовує цей ефект війни проти України та Заходу для мобілізації і консолідації російського суспільства так і Порошенко використовує цей ефект війни з Росією, яку він сам і українська влада офіційно не визнає, для мобілізації своїх прихильників та дискредитації тих, хто віддає свої голоси іншому кандидату. Всі ці інші виборці пов’язуються із зовнішнім ворогом – Путіним та російською агресією. Внутрішнім ворогом є його конкурент по олігархату - Коломойський. Вся ця технологія продукування ненависті і страху концентрується на одному опоненті – претендентові на посаду президента Володимирі Зеленському. Саме Зеленський подається як ставленик Кремля, який одночасно є «маріонеткою» і Путіна, і Коломойського.

Таким чином, основними наративами, які застосовуються Петром Порошенком в його інформаційній кампанії проти Зеленського та його прихильників є наратив «російського реваншу» та «загрози з боку Росії» і олігарха Коломойського як одного з представників українського олігархату очолюваного самим президентом Петром Порошенком.

Стає очевидним, що Петро Порошенко в російській війні проти України та українського суспільства є союзником Путіна, оскільки своєю виборчою кампанією сприяє досягненню цілей Кремля в російсько-українській війні розколюючи країну. «Політика страху перед нападом ворога. Стійкий симбіоз двох президентів, коли обом вигідно підтримувати образ ворога. Для Путіна – це Україна, яка лягла під США. А для Порошенка – Путін, Кремль і війна на сході України. Всі конкуренти нашого президента – вороги і агенти Кремля. Всі, хто його критикує – «п'ята колона». Йому немає альтернативи. Або він, або Путін нападе! І релігія тепер стала державною справою. А отримання Томосу головною подією в історії країни. Кланово-феодальна економіка, як і в "русском мірє", значно вигідніша для нашого президента, ніж економіка незалежна і креативна. Нікуди не поділися олігархи, колишні господарі життя. Тепер у них новий покровитель – один і головний олігарх у президентському кріслі», інформує «Радіо НВ»[8].

Тож заради збереження власної влади Петро Порошенко готовий «сіяти ненависть і розбрат серед тих громадян які раніше вибрали його, не думаючи про те, які наслідки це несе для народу. Адже антагонізми і ненависть один до одного, які формуються сьогодні, обов'язково дадуть знати про себе в майбутньому, коли про Порошенка будуть згадувати, як про Януковича. Уже жартома»[9].