23 червня, лідери 27 країн-членів ЄС ухвалили рішення про надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Це рішення здавалося б неможливим ще на початку року, однак російська агресія змінила ситуацію. Проте, повномасштабний напад не був єдиною причиною позитивного рішення Євросоюзу, адже уряд України, експерти, аналітичні центри та громадянське суспільство провели для цього масштабну роботу. Уряд України в умовах війни швидко підготував відповіді на опитувальник, продемонстрував міцність державних інституцій, які продовжили ефективне функціонування протягом війни. Закордоном українці виходили на мітинги, а неурядові організації та експерти влаштовували заходи, обговорення, писали петиції у яких лобіювали надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС.
Після початкової ейфорії в українському суспільстві виникли питання: що ж насправді означає надання Україні цього статусу? Адже російська пропаганда та групи, що сповідують «традиціоналістські» цінності взагалі поширювали ідеї щодо негативної сутності даної події. Насправді, рішення Європейської ради має як позитивне ідеологічне, так і практичне значення. Перш за все, таким чином фіксується цивілізаційний вибір українців. Це сигнал, що доля України - разом з європейськими демократіями. Такий крок може надати поштовх державі до подальшого розвитку з метою повноцінного набуття членства в Європейському Союзі.
У практичному вимірі набутий статус передбачає доступ України до європейських фінансових програм, грантів та інвестицій. Дані програми спрямовуються на покращення економічних показників держави для відповідності Копенгагенським критеріям членства в ЄС, а отже, на покращення рівня життя на рівні пересічних громадян. У випадку України, це важливо передусім для підтримки функціонування країни в умовах війни на виснаження, а також для повоєнного відновлення. Оскільки тепер майбутнє членство України юридично закріплено, то і держави-члени ЄС розглядатимуть інвестиції в Україну як інвестиції у зміцнення самого ЄС.
Наприклад, Україна отримає доступ до програми IPA, мета якої, як зазначає Євросоюз, полягає в підтримці бенефіціарів у прийнятті та впровадженні політичних, інституційних, правових, адміністративних, соціальних та економічних реформ, необхідних цим бенефіціарам для дотримання цінностей Союзу та поступового узгодження з правилами, стандартами, політикою та практикою Євросоюзу з метою членства, тим самим сприяючи їх стабільності, безпеці та процвітанню.[1] Частиною IPA зокрема є програма IPARD, в рамках якої ЄС надає країнам-кандидатам фінансову та технічну допомогу для розвитку сільських територій та сталого сільськогосподарського сектора, узгодження їхньої аграрної політики із загальною аграрною політикою ЄС.[2] Наразі в ЄС діє IPA ІІІ, яка розраховується на період з 2021 по 2027 рік. Програма з бюджетом 14,162 мільярди євро передбачалась для 7 країн: Албанії, Боснії, Косово, Чорногорії, Північної Македонії, Сербії та Туреччини. Ймовірно, після ухваленого 23 червня рішення, бюджет програми буде збільшено, а для України можуть створити індивідуальну програму в межах ІРА ІІІ, відповідно до потреб держави, що постраждала через війну.
Також у контексті надання Україні статусу кандидата виникли питання щодо можливого скасування цього рішення. Коли Європейська комісія 17 червня рекомендувала надати Україні статус кандидата, вона попросила виконати кілька умов, щоб рухатися далі. Вимоги стосуються наступних питань: реформа Конституційного суду; продовження судової реформи; антикорупція, включно з призначенням керівника САП; боротьба з відмиванням коштів; втілення антиолігархічного закону; узгодження аудіовізуального законодавства з європейським; зміна законодавства про нацменшини.[3] За словами Ігоря Жовкви, Володимир Зеленський після надання статусу кандидата Україні зібрав нараду за участю уряду, Верховної Ради, де поставив завдання щодо дорожньої карти виконання семи рекомендацій.[4] Отже, керівництво держави серйозно налаштовано виконати необхідні вимоги, які були зафіксовані щоб стимулювати Україну до подальших внутрішніх перетворень, як це було у випадку з безвізом. Шлях євроінтеграції - це шлях внутрішніх перетворень, тому, вимоги ЄС є цілком зрозумілими. Без зазначених змін Україна не змогла б стати у майбутньому членом ЄС, тому наразі все залежить від уряду держави.
Водночас існує і певний скепсис щодо позитивних аспектів статусу у кандидати. Наприклад, частина представників українського бізнесу висловлюють занепокоєння через можливе збільшення бюрократії у результаті ухвалення законів та впровадження стандартів ЄС. Велика кількість з них критикували фіскальну реформу Данила Гетманцева, яка збільшила податкове навантаження на бізнес. Тому важливо вести комунікацію між урядом та бізнесом, а ще більш правильним кроком було б створення плану економіки воєнного часу, зокрема для того, щоб економічна стратегія була прозорою та зрозумілою як для вітчизняного бізнесу, так і для потенційних іноземних інвесторів.
В цілому, надання статусу кандидата в члени ЄС має велике значення для подальшої євроінтеграції України. Держава закріпила свій цивілізаційний вибір. Юридично за Україною закріплено статус країни, що стане членом ЄС і тепер відноситься до політики розширення, а не політики сусідства, як це було раніше. В економічному вимірі рішення Європейської Ради надає Україні можливість отримати фінансування з європейських фондів. На додаток, оскільки Україна у майбутньому стане членом ЄС, це робить державу більш інвестиційно привабливою. Мотивація зберегти статус кандидата має підштовхнути уряд України до подальших реформ, які наблизять державу до повноправного членства.