Попри те, що пандемія коронавірусу значно зменшила кількість міжнародних контактів, у червні для України відбулася знакова подія в сфері євроатлантичного партнерства. Так, Київ отримав довгоочікуване рішення про приєднання до Програми розширених можливостей (ПРМ). Рішення у Брюсселі ухвалювалося за процедурою «за замовчуванням». Тобто, держави-члени Альянсу мали час на висловлення своїх застережень, але оскільки жодна країна свої зауваження не висловила, то рішення було схвалене автоматично. Зважаючи на те, що Угорщина вже кілька років блокує проведення Комісії Україна-НАТО, то можна констатувати велику тактичну перемогу української дипломатії. Отримання ПРМ було однієї з пріоритетних цілей Києва у контексті євроатлантичної інтеграція. Роботу в цьому напрямку вели протягом кількох років, проте досягти цієї мети вдалося лише зараз.

ПРМ була започаткована у вересні 2014 року з метою впровадження механізмів тісної взаємодії з державами партнерами. Нині учасниками програми є Австралія, Грузія, Йорданія, Фінляндія, Швеція і Україна. На відміну від Плану дій щодо членства в НАТО, Програма розширених можливостей не передбачає членства в Альянсі, проте надає ряд особливих можливостей взаємодії з НАТО. Порівняно з програмою «Партнерство заради миру», участь у цій програмі вважається більш престижною та ексклюзивною. Україна отримає доступ до всіх навчань НАТО, збільшить обмін розвідувальною інформацією з країнами-членами НАТО. Зокрема, програма передбачає поглиблення співпраці з підтримки безпеки на Чорному морі. Міністр оборони України у 2019-2020 роках Андрій Загороднюк, який брав участь у переговорному процесі щодо отримання ПРМ, вважає, що рішення Альянсу сприятиме розвиткові ЗСУ: «Програма ПМР має стати практичним майданчиком для посилення та розвитку наших військ, а українські військові зможуть обіймати нові посади в командних структурах НАТО. Будуть суттєво розширені також можливості з навчання і підготовки українських військових, зі спільної діяльності в центрах удосконалення»[1]

Утім, участь у Програмі розширених можливостей не означає, що Україна швидше стане повноцінним членом Альянсу. Крім Грузії, країни-учасниці Програми не претендують на повноцінний вступ в НАТО. Ухвалення цього рішення має більш політичний та символічний характер. Передусім, це жест підтримки України з боку Альянсу у її боротьбі проти російської військової агресії, тому для російської сторони – це нагадування того, що позиція НАТО у питанні війни на Донбасі та окупації Криму залишається незмінною. Саме російський чинник раніше утримував країн-членів НАТО від надання ПРМ, зокрема Францію та Німеччину. У Парижі та Берліні висловлювали застереження, що такий крок може спровокувати Москву на подальшу ескалацію конфлікту й негативно вплинути на переговорний процес у Мінську. Схоже, що нещодавні скандали щодо причетності Росії до кібератак на Бундестаг у 2015-ому році та рішення німецького регулятора щодо відмови у звільненні «Північного потоку-2» від Газової директиви ЄС внесли розкол у німецько-російські відносини. Зважаючи на повільний прогрес у виконанні домовленостей, досягнутих під час саміту «Нормандської четвірки», у грудні 2019 року, Франція і Німеччина переконалися, що врегулювати конфлікт у близькій перспективі видається неможливим.

Водночас перед Києвом нині стоїть багато домашніх завдань, які стосуються реформування військової та правоохоронної сфер. Зокрема, в Україні має бути ухвалені нова Стратегія національної безпеки, Закон «Про службу безпеки України», «Про оборонні закупівлі» тощо. Також більшої уваги потребує виконання Річної національної програми (РНП), яка цьогоріч була затверджена із затримкою. Також має бути врешті призначений голова Місії України при НАТО, оскільки це крісло залишається вакантним вже близько року. Це ті першочергові кроки, необхідні для подальшого просування України в напрямку євроатлантичної інтеграції. Отримання ПРМ продемонструвало, що зовнішньополітичний вектор України залишається незмінним, проте, як швидко країна зможе рухатися цим шляхом залежить від  керівництва держави та його дій.