Для Росії дезінформація вже давно стала невід’ємною частиною зовнішньої політики. Це стало важливим аспектом російсько-української війни, яка має характер гібридної.

Але не лише Україна є жертвою російських інформаційних атак. Так, загроза російської дезінформації стає все більш актуальною для європейських країн. Хоча деякі держави вже усвідомили серйозність цієї небезпеки, інші залишаються у сумнівах, чи впливає це на них, або навіть допускають російську присутність в Європі. У Центральній та Східній Європі багато урядових і неурядових ініціатив намагаються ідентифікувати, аналізувати й протидіяти російській пропаганді.

Чеський проект Kremlin Watch Monitor класифікував країни ЄС за їхньою реакцією на кремлівську пропаганду, поділивши їх на три групи: від союзників Москви до активних борців із дезінформацією. Лідерами у протидії російській дезінформації є Балтійські держави, Швеція та Велика Британія, тоді як більшість європейських країн проявляють лише часткову стурбованість. Деякі країни, такі як Греція та Кіпр, відкрито підтримують кремлівські наративи.

Попри це, більшість європейських держав не готові проводити всебічні розслідування російських мереж впливу. Окрім парламентських ініціатив у Великобританії, на європейському континенті ще не було серйозних офіційних розслідувань зв’язків росії з політичними партіями або її втручання у вибори та референдуми.

За словами проекту Kremlin Watch Monitor, багато європейських урядів не докладають достатніх зусиль для захисту своїх демократій і не інформують громадян про ці загрози. Хоча на рівні ЄС є згода щодо необхідних заходів, брак політичної волі та небажання фінансувати ефективні кроки залишають проблему невирішеною. Великі держави, такі як Франція, Німеччина, Іспанія та Італія, не роблять достатньо для протидії цій загрозі. Це є велика помилка, адже сучасна російська військова доктрина розглядає інформаційну війну як постійний елемент ведення "війни в умовах миру". Гібридні загрози стали ключовою стратегією росії, яка використовує методи рефлексивного контролю (РК), схожі на китайську концепцію "стратагем" та американське "управління сприйняттям".

Російська пропаганда спрямована на дезінформацію та розсіювання інформації, з метою руйнування довіри в суспільстві й раціонального сприйняття новин у країнах ЄС. Важливо відзначити, що росія застосовує комплексний підхід, об'єднуючи технологічні й психологічні атаки. Ці дії мають на меті дезорганізувати управлінські структури, деморалізувати населення та дезорієнтувати військові сили.

Російська стратегія будується на трьох основних принципах: комплексність (поєднання різних засобів впливу), уніфікованість (координація дій між військовими та невійськовими суб’єктами) та безперервність (постійне ведення інформаційної кампанії в мирний і воєнний час).

Росія також використовує "м’яку силу", приховуючи під нею елементи "м’якого примусу". Важливими елементами впливу виступають проросійські еліти, Російська православна церква, а також масова культура й ЗМІ. Недержавні суб'єкти росії відіграли ключову роль у конфлікті на Донбасі й анексії Криму, показуючи, як Кремль може використовувати вже існуючі соціальні суперечності для досягнення своїх цілей.

Міграційна криза та теракти в Європі стали зручним ґрунтом для Росії, щоб підривати стабільність ЄС, просуваючи ідею "сильної Росії" проти "слабкого Заходу".  Російська стратегія просування своїх інтересів у Європі включає кілька ключових напрямків:

1. Економічний вплив: Кремль використовує компанії, близькі до нього, щоб через енергетичні угоди впливати на політику європейських країн. Такі угоди зміцнюють залежність цих держав від росії, перетворюючи їх на інструменти політичного шантажу.

2. Пошук політичних союзників: росія будує відносини з європейськими політичними лідерами, підтримуючи їх фінансово чи інформаційно в обмін на лояльність. Прикладом таких відносин є співпраця з чеським президентом Мілошем Земаном або Марін Ле Пен у Франції.

3. Підтримка радикальних рухів: У країнах, де росії не вдалося отримати підтримку на високому рівні, вона підтримує радикальні та екстремістські угруповання, аби підривати стабільність та демократичні інститути зсередини.

4. Публічна дипломатія та НУО: Російські інтереси часто просуваються через організації, що діють під виглядом неурядових, але фактично підтримуються державою. Вони впливають на європейську громадську думку й легітимізують російську політику. Одним із прикладів є аналітичний центр "Діалог цивілізацій" у Берліні, який очолює Володимир Якунін.

5. ЗМІ: Російські медіа-ресурси, такі як RT і Sputnik, поширюють антизахідні наративи та дезінформацію щодо міжнародної політики й зовнішньополітичних інтересів Росії.

6. Використання етнічних меншин та діаспор: росія розглядає російськомовні меншини в європейських країнах як базу для свого впливу. Кремль заявляє про захист їхніх прав, що дозволяє йому втручатися у внутрішні справи держав, таких як балтійські країни, Німеччина та Чехія.

Європейська відповідь на російські інформаційні загрози базується на комплексних заходах для протидії дезінформації та зміцнення інформаційної безпеки. ЄС активно працює над розробкою стратегій для боротьби з дезінформацією та зміцненням своєї стійкості до зовнішніх впливів. Проте, як зазначалось, поки не всі країни готові повною мірою боротися з Росією на інформаційному фронті.

Інформаційні загрози, спрямовані з боку Росії, є серйозним викликом для країн Східної та Центральної Європи, які стали полігоном для випробування нових методів російської пропаганди. Особливої уваги зазнали Балтійські держави — Естонія, Литва та Латвія — завдяки своїй стратегічній ролі в Європейському Союзі та НАТО. Центральноєвропейські країни, зокрема Чехія, також активно долучаються до боротьби з російським інформаційним впливом. Чеські аналітичні центри запустили програми, як-от Kremlin Watch Monitor  та Ініціатива з протидії російському впливу від Prague Security Studies Institute. Вони зосереджені на вивченні та нейтралізації дезінформаційних кампаній. Інші країни Центральної Європи, як-от Польща, Словаччина та Угорщина, підтримують інформаційну безпеку через щотижневий аналітичний бюлетень Infowar Monitor, який публікують найбільші аналітичні центри регіону.

Для захисту своїх інформаційних атак, росія часто маніпулює поняттям свободи слова. Російські державні медіа, зокрема RT та Sputnik , активно використовують механізми свободи слова в Європі для легітимізації пропаганди. Це особливо актуально в країнах із значним російськомовним населенням, таких як Латвія та Естонія, де місцеві медіа часто не можуть конкурувати з російськими каналами через різницю у фінансуванні.

Лише нещодавно Захід почав об’єднувався для боротьби з російською пропагандою. На рівні Європейського Союзу та НАТО було створено проєкт EUvsDisinfo, що став важливим елементом європейської реакції на пропаганду, викриваючи тисячі випадків маніпуляцій з боку Росії. Країни Балтії вже мають досвід блокування трансляцій російських каналів, що порушують законодавство, і цей досвід поширюється на інші країни. Також важливою є роль міжнародних журналістських ініціатив, таких як Bellingcat, які використовують інформацію з відкритих джерел для аналізу подій і викриття дезінформації.

Хоча Європа і почала активніше реагувати на російські інформаційні загрози після кількох років агресії, однак виклики залишаються серйозними, а зусилля недостатніми. Важливо продовжувати співпрацю між урядами, аналітичними центрами та громадянськими ініціативами для посилення інформаційної безпеки та забезпечення протидії дезінформаційним кампаніям, які мають на меті послаблення євроатлантичної солідарності.

Так, росія продовжує активізувати пропагандистські операції проти України в країнах ЄС, зокрема в Італії. За словами представника Головного управління розвідки Міноборони України Вадима Скібіцького, росія використовує своїх пособників, серед яких так звані журналісти з окупованих територій, щоб поширювати пропагандистські матеріали, спрямовані на дискредитацію України. [1]

Одним з основних інструментів російської пропаганди є презентація книг, що описують нібито злочини України в Донецькій та Луганській областях. Крім того, росія збирає інформацію на окупованих територіях про військову діяльність України та поширює її через свої медіа та проросійських діячів у Європі.

Одним з ключових аспектів нових пропагандистських операцій росії є спроби маніпулювання питанням українських дітей, зокрема парламентська комісія Держдуми РФ збирала докази для міжнародної спільноти, щоб виправдати агресію росії. Крім цього, росія працює з українськими біженцями, використовуючи різні організації, освіту, церкву для того, щоб послабити їхню ідентичність і перешкодити їхньому поверненню в Україну.  Українська воєнна розвідка та МЗС працюють над зривом цих операцій, але Скібіцький підкреслив важливість залучення українських громад за кордоном до протидії російській пропаганді.

Інформаційні компанії Москви спрямовані і на дезінформацію щодо останніх подій на фронті, і навіть не лише на міжнародному рівні. Так, Кремль розпочав складну інформаційну кампанію для внутрішньої аудиторії, спрямовану на виправдання своїх військових дій у східній Україні, і намагається переконати російське суспільство в тому, що операція українських сил у Курській області є "новою нормою". Про це йдеться у звіті американського Інституту вивчення війни (ISW).[2] За даними видання "Медуза", Кремль прагне змусити громадськість прийняти обмежену операцію ЗСУ в Курській області, тоді як російські медіа зосереджують увагу на наступі росії на сході України, зокрема на покровському напрямку, представляючи це як великі успіхи. Це має на меті знизити значення операцій ЗСУ в Курській області. Аналітики ISW вважають, що Кремль використовує цей підхід для того, щоб виграти час для відповіді на дії українських сил у Курщині. Кремль вирішив зосередитися на тактичних перемогах в Україні, а не на відновленні територіальної цілісності росії, що підриває наративи про російські "червоні лінії".

Одночасно Центр протидії дезінформації при РНБО України повідомляє, що Росія активізувала свою пропаганду, поширюючи фейки про розкол у керівництві України та постановочні ролики про ситуацію в Курській області, намагаючись звинуватити ЗСУ у воєнних злочинах. Ця інформаційна кампанія є частиною більш широких зусиль Росії дискредитувати Україну на міжнародній арені і підтримати власне населення на тлі затяжної війни. І поки Європа ще не є прямим учасником бойових дій, вона має подбати про те, аби боротися з російською дезінформацією, яка вже давно пустила глибокі коріння в її медіа.