«Русский мир» розповсюджується там, де є анклави радянської свідомості
Суттєвою характеристикою гібридної війни Росії яку та розв’язала проти Заходу є розмитість її чітких ознак. Такий принцип ведення гібридної війни Ф. Хоффман називає модальністю. Український дослідник гібридної війни, керівник дослідницького проекту “Антарес” Гончар М.М., також вказує на ключову роль фактору невизначеності в гібридній війні, коли для противника і третіх сторін важко визначити і класифікувати те, що відбувається, оскільки ставка в цій війні зроблена не на базовий для класичного варіанту ведення війни компонент, а на стимулювання та розкриття внутрішнього конфліктогенного потенціалу країни-жертви[1]. Вибори проросійських кандидатів в президенти Болгарії і Молдові показали, що ця війна має свій ефект – «руський мир» заполонив не тільки пострадянський простір, але й успішно опановує європейським простором витісняючи з нього європейські цінності.
Нажаль Європейський Союз і всі європейські лідери закривали на це очі, шукали з Путіним перемир’я, недопущення холодної війни, не помічаючи, що вже триває «гібридна війна» в середині країн Євросоюзу і на кордонах ЄС. Одна з проміжних цілей цієї «гібридної війни» саме і є встановлення проросійських урядів, за допомогою яких потім можна маніпулювати цими країнами в російських інтересах.
Інформаційний вплив — це найбільш потужний чинник, а він діє не тільки через Russia Today, а й через національні телеканали. Окрім того, одним з інструментів такої «гібридної війни» є широка мережа аналітичних центрів, куплених експертів, які формували таку проросійську, євроскептичну, анти-західну, антиамериканську думку. І ці маніпуляції виявились дуже вдалими, бо фактично була сформована проросійська думка. Це ні для кого не було секретом, але тільки місцеві еліти закривали на це очі. Безумовно, що цей «русский мир» лягає на православ’я, тому першими його жертвами стали саме православні країни: Греція, Болгарія, Молдова, Кіпр. Тобто це вже плацдарм «русского мира» не тільки на пострадянському просторі, а вже на території Європи.
З другого боку, демократичні сили за останній період значно дискредитували себе. У випадку Болгарії: це коли народ очікував рай від вступу в Європейський Союз. Але якщо сусідня Румунія виправдовує цей аванс, який дав ЄС при вступі до євроспільноти, то Болгарія, яка прийшла на причепі Румунії, не здійснила суттєвих реформ і відповідно не виправдала цей аванс. Тому дива не сталось, і, звісно, болгари хитнулись до матінки-Росії, згадали історію про визвольний рух проти Османської імперії, про допомогу братів-росіян і т.д.
І на цій історичній канві та невдалих політичних кроках проєвропейських урядів і в Болгарії, і в Молдові перемогу отримали проросійські кандидати. Оскільки демократичні сили були повністю дискредитовані, то відповідно (як у Болгарії, так і в Молдові) за російського кандидата голосувало переважно старше покоління. Якщо глянути на населення Молдови, то найбільш дієздатне і активне населення виїхало з країни на заробітки. Залишилися дві сили: одна прорумунська, яка асоціює себе з європейською інтеграцією, а інша — прорадянська, що експлуатує совкове мислення, яке завжди буде пов’язано з Росією, як у нас на Донбасі. Не випадково цей «русский мир» побудований на цінностях Російської імперії та Радянського Союзу. Там все це абсолютно поєднується і базується одне на одному. І ми бачимо сьогодні, що «русский мир» розповсюджується там, де є анклави радянської свідомості.
Болгарія — одна з найбідніших країн ЄС, тому там частина населення не бачить перспектив процвітання в Євросоюзі. Поки Брюссель давав гроші, то владна еліта підтримувала європейський курс. У Болгарії та Молдові з народом ніхто не працював, і народ не бачив реальних здобутків для свого власного добробуту[2].
Ці вибори показали, наскільки небезпечний «русский мир». Болгарії не допомогло ні членство в ЄС, ні членство в НАТО. Тобто відбувся підрив зсередини країни. А введення статті 5 Вашингтонського договору не передбачається, якщо всередині відбуваються такі процеси. В цій ситуації НАТО не зможе нічого зробити. Це дуже небезпечний вид «гібридної війни», якою на Заході мало хто цікавиться.
[1] Гибрессия Путина. Невоенные аспекты вои?н нового поколения. / Фрагменты исследования Центра глобалистики «Стратегия ХХІ» в рамках проекта «Антарес». К.: Центр глобалистики «Стратегия ХХІ», 2016 – С. 12-13.
