Фото: Перемовини у Стамбулі щодо розблокування експорту українського зерна
Джерело: Al Jazeera
5 серпня відбулася вже друга за останній час зустріч президентів Туреччини Реджепа Ердогана та президента Росії Владіміра Путіна. Туреччина в умовах російської агресії зайняла двозначну позицію і традиційно намагається отримати вигоду для себе, всупереч очікуванням партнерів по НАТО та безпосередньо України. З одного боку Ердоган не пустив російські десантні кораблі через Босфор, турецька компанія Baykar постачає БПЛА Bayraktar, які стали ефективним інструментом цілевказання та ураження, з іншого - держава не приєдналася до санкцій проти РФ, стала прихистком для російського капіталу та інтенсифікувала економічне співробітництво з країною-агресором.
Опублікована після зустрічі спільна заява була достатньо короткою, без деталізації домовленостей, які у результаті були досягнуті. У контексті питань, що стосуються безпосередньо України згадується зерновий коридор, важливість довірчих відносин між Туреччиною та Росією для регіональної стабільності, а також намір розвивати двостороннє співробітництво. Серед написаного варто приділити увагу формулюванню: “лідери обох країн домовились йти назустріч очікуванням протилежної сторони у галузях економіки та енергетики”. Дана формула свідчить про те, що Туреччина готова продовжувати економічну співпрацю з РФ, цілком ймовірно, що з порушенням західних санкцій, в обмін на стабільне постачання російських енергоносіїв. Держави анонсували розширення торговельних та енергетичних зв’язків і поглиблення співпраці в таких секторах, як транспорт, промисловість, фінанси та будівництво. Також Туреччина погодилася платити за газ частково в рублях.
Цілком ймовірно, що президент Росії в обмін на економічну підтримку Туреччини готовий піти на сдачу стратегічних напрямків важливих для Ердогана де позиції Росії вже сильно підважені через втрату військових та економічних ресурсів. Передусім йдеться про Карабах та Сирію.[1] На початку серпня місяця азербайджанські війська зайняли висоти в Карабасі, зоні, що була відведена російським “миротворцям”. Від Росії не було жодної реакції на такі дії. Також Ердоган, очевидно зі згоди В.Путіна, приступив до проведення операції на півночі Сирії, сателіта РФ. На думку Андрія Піонтковського, Ердоган має намір повернути Алеппо, місто знищене російською авіацією, яке у часи Османської імперії було для Туреччини другим за значенням після Стамбулу.
Щоб зрозуміти мотиви Реджепа Ердогана, варто розуміти, що на його зовнішньополітичні рішення сильно впливає факт проведення наступного року президентських та парламентських виборів. На тлі економічного спаду всередині держави рейтинг правлячої партії впав до рекордного за 20 років рейтингу. Опозиція, що складається з 6 партій є фавориткою передвиборчих перегонів, тому чинний президент Туреччини шукає шляхи подолання економічних проблем та, ймовірно, шукатиме зовнішньополітичних перемог. Економічних проблем у Ердогана вдосталь: інфляція склала майже 80%, зокрема відбулося зростання цін на пальне та продовольство, девальвація ліри, погіршення бізнес клімату всередині держави через підвищення облікової ставки, зменшення валютних резервів та навантаження на бюджет через 5 мільйонів сирійських біженців. За оцінками Bloomberg, з початку року турецький уряд витратив близько 66 млрд дол. на підтримку ліри. Турецький Центробанк оприлюднив інформацію про дефіцит рахунку поточних операцій — 6,47 млрд дол., що на 3,15 млрд більше, ніж року попереднього.[2]
Двозначна політика при котрій держава з одного боку, допомагає Україні, а з іншого - співпрацює з РФ дозволяє Туреччині шукати можливість стати медіатором у російсько-українських перемовинах. Намагання Ердогана умовити В.Зеленського сісти за стіл переговорів з В.Путіна і у такий спосіб «завершити війну у дипломатичний спосіб» очевидно є його платою за поступки В.Путіна в Сирії і на Південному Кавказі. Такий собі «турецько-російський гамбіт». Водночас в умовах тривалої допомоги країн-партнерів України, готовності українського народу чинити супротив та незмінного бажання РФ окупувати Україну, що підкріплено фашистськими настроями та неадекватною оцінкою стану справ російським керівництвом, перемовини між Україною та Росією не мають перспектив. Україна не погодиться на заморозку конфлітку та навіть часткову окупацію.
Позиція Туреччини продемонструвала, що на сучасному етапі вона не зможе стати надійним партнером України та європейських держав. Важливе географічне розташування держави та її військова міць врівноважується спробами балансувати і досягати власних національних інтересів та готовності вступати в конфронтацію з партнерами по НАТО. Санкції через вторгнення Росії в Україну змусили світ перенаправляти продажі нафти та спровокували відтік транснаціональних компаній з РФ. Але як зазначає Bloomberg, “одна країна відкрито хвалиться бумом торгівлі з Росією – це Туреччина". Згідно з даними державної статистичної служби TurkStat, турецький експорт у Росію в першому півріччі досяг восьмирічного максимуму в 2,91 млрд доларів.
Можливо, з точки зору турецької влади, така “незалежна”, багатовекторна політика є підтвердженням суб’єктності її держави, однак може підірвати сприйняття Туреччини як надійного (credible) союзника країнами-партнерами по НАТО. За інформацією Bloomberg, союзники Туреччини з НАТО в США і Європі розчаровані діями цієї країни. Цілком зрозуміло, що країни Північноатлантичного простору очікують єдності в ухваленні рішень за які ці ж держави також платять ціну. Економічна підтримка Росії з боку Туреччини відбувається за рахунок США та країн ЄС, які ще до цього були невдоволені станом прав людини в Туреччині, однак, не маючи важелів впливу, продовжували співпрацю по регіонах, що мають взаємний інтерес, наприклад Лівія та Сирія. Наразі лідер Туреччини знаходиться у хиткому положенні і в цей раз балансування буде більш складним.
З одного боку така політика може підкріпити прагнення Туреччини зміцнити свій авторитет серед країн третього світу. Останні роки Туреччина активно просуває політику неоосманізму та пантюркізму, відкриваючи для себе нові можливості у країнах, що були колись колоніями османської імперії, а також у тюркських державах. Це здійснюється за рахунок економічної, політичної взаємодії, розвитку культурних зв’язків, а також співпраці у сфері ВПК. Однак з іншого боку, враховуючи пріоритетність протидії Росії країнами Європи, нехтування їхніми інтересами може стати фатальним для Ердогана. Деякі європейські чиновники вже говорять про можливі санкції проти Туреччини за її співпрацю з Росією. ЄС є найбільшим партнером Туреччини з імпорту та експорту, а також її основним джерелом інвестицій. У 2020 році 33,4% імпорту та 41,3% експорту Туреччини припадало на ЄС.[3] Дії ЄС та США перед виборами у Туреччині можуть стати вирішальними, зважаючи на і так складне економічне становище у країні.
Реджеп Ердоган мав можливість приєднатися до союзників по НАТО та зарекомендувати себе як надійного партнера. Ймовірним сценарієм могла б стати тісніша взаємодія у військово-технічній співпраці, та якщо не подальше повернення до програми винищувачів F-35 разом з відомовою від російських С-400, то принаймні надання країні американських F-16. Тепер політика “рівновіддаленості” не може розглядатися нейтральною, адже вона підживлює спроможності Росії продовжувати агресію проти України та завдавати збитків ЄС та США. Тож європейські чиновники розглядають можливість запровадити санкції проти Туреччини, але для початку вони запросили консультації зі Стамбулом щоб отримати більше деталей щодо сутності російсько-турецького партнерства, адже частина домовленостей, вочевидь, не була висвітлена у Спільній заяві за результатами зустрічі у Сочі.
Найкращим варіантом для Туреччини є тісніша взаємодія з партнерами по НАТО, посилення комунікацій та координації спільних дій для створення більш передбачуваних відносин з партнерами. Однак, схоже, що особистість Реджепа Ердогана та його прагнення закріпити статус Туреччини як регіональної потуги не змінять його політику. Якщо Туреччина зайде занадто далеко у заграваннях з РФ, санкції Заходу можуть стати одним з чинників, що завершить еру правління Реджепа Ердогана та його партії “Справедливості та Розвитку”. Однак, наразі схоже, що Реджеп Ердоган робить ставку на традиційну політику балансування, всупереч інтересам союзників, і на спроби підвищити рейтинг за рахунок геополітичних перемог.
Посилання:
1. Андрій Піонтковський, Чого Ердоган домагається від Путіна, 13.08.2022,
URL: https://nv.ua/ukr/opinion/piontkovskiy-rozpoviv-shcho-erdoganu-potribno-vid-putina-rosiya-turechchina-ostanni-novini-50262807.html
2. Євгенія Габер, Зустріч Путіна і Ердогана: чи є небезпека для України, 10.08.2022,
URL: https://zn.ua/ukr/international/zustrich-putina-ta-erdohana-chi-je-nebezpeka-dlja-ukrajini.html
3. EU trade relations with Turkey. Facts, figures and latest developments,
URL: https://policy.trade.ec.europa.eu/eu-trade-relationships-country-and-region/countries-and-regions/turkey_e