16-18 лютого в Мюнхені відбулась щорічна конференція з питань міжнародної безпеки. На кілька днів Мюнхен став місцем публічної активності й зустрічей світових лідерів і представників політичної еліти різних країн світу. Головне питання журналістів про підсумки Мюнхенської безпекової конференції зазвичай не має однозначної відповіді. На цій конференції, так само як і в Давосі, не ухвалюють спільних резолюцій. Формувати уявлення про цей захід можна за темами обговорень, резонансними заявами світових лідерів, учасників конференції, а також за реакцією міжнародних ЗМІ на обговорення, що відбулися на ньому.

Перший день конференції був присвячений різноманітним питанням безпеки, таким як економічна і продовольча безпека, європейська ядерна безпека, глобальний порядок, роль США у світі, захист міжнародного гуманітарного права тощо.

Проте, головною новиною, що вплинула на зміст і тон дискусій під час конференції 16 лютого, була смерть російського опозиціонера Алєксєя Навального. Ця подія викликала шок серед західних учасників конференції і  ще раз привернула увагу до злочинності путінського режиму. На конференції неодноразово звучала думка про те, що Володимир Путін представляє глобальне зло, яке потрібно припинити. Смерть Навального підтверджує, що Путін посіває навколо себе смерть, і його можна зупинити лише за допомогою сили. Реакція багатьох західних лідерів на цю подію свідчить про те, що допомога Україні може бути важливим кроком у зупиненні Путіна.

Головною темою критики стала ситуація в США, що відображалася на мюнхенських дискусіях. Внутрішні політичні протистояння в Америці затягли увагу учасників конференції, що негативно вплинуло на надання допомоги Україні та загальну міжнародну безпеку. В кулуарах висловлювалися натяки на можливе рішення щодо допомоги Україні в березні, але, ймовірно, лише шляхом прямих постачань зброї та боєприпасів, без подальшої фінансової підтримки.

Європейські політики все більше усвідомлюють прямі військові загрози з боку Росії та брак політичного лідерства зі сторони США. Однак, бракує лідерства і самим європейцям, які звикли до безпекової підтримки з боку НАТО та США і не хочуть воювати самостійно. Тим не менше, потреба в підтримці України, прямі безпекові загрози від Росії та побоювання щодо можливого другого президентства Трампа спонукають європейських лідерів до більш рішучих дій у сфері безпеки. В Єврокомісії розглядається план створення посади окремого комісара з питань оборони, а також розширення військового виробництва для власних потреб і потреб України. Багато країн ЄС вже виявили готовність надати Україні військову допомогу, хоча ще потрібно знайти кошти для її оплати.

Українське питання  розглядалось на другий день конференції, 17 лютого. Саме в цей день виступив Президент України Володимир Зеленський, який спричинив велике інформаційне та політичне обговорення. Також виступив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. У той же день відбувся традиційний "Український ланч", організований Фондом Віктора Пінчука. У своєму виступі на "Українському ланчі" Віктор Пінчук доречно відзначив, що на початку війни світ недооцінив як Україну, так і українців, а пізніше – росіян. І нині, на третьому році війни, можна зазначити, що ми все ще недооцінюємо наших західних партнерів або занадто швидко розчарувалися в них. Деякі учасники конференції відзначають, що у колективного Заходу є значний економічний і військовий потенціал, який перевершує аналогічний потенціал Росії у багато разів. Тому важливо ефективно використовувати цей потенціал для підтримки України.

Президент Зеленський виступив на одній із панелей конференції й зробив декілька важливих заяв. Промова була сконцентрована на п’яти ключових меседжах:

1. Захід повинен активізувати зусилля, адже агресори не будуть давати час на підготовку;

2. Щоб не допустити повторення катастрофи, режим путіна потрібно повалити;

3. Потрібно закрити всі «дірки» в санкційній політиці;

4. Захід має бути об’єднаним перед викликами сьогодення;

5. На саміті миру у Швейцарії світ повинен змусити агресора виконувати статут ООН.

Київ вважає, що Захід не повинен погоджуватися на принизливе перемир'я на умовах кремля. Крім того, досі є незадіяні можливості впливати на Москву. «Будь ласка, не питайте Україну, коли закінчиться війна. Питайте в себе, чому Путін досі здатний її продовжувати», — закликає президент. Зеленський заявив, що єдині переваги путінської Росії ґрунтуються на цілковитій зневазі до людського життя. Отже, повернення до міжнародної стабільності можливе лише тоді, коли злочинний режим впаде. «Не варто боятися, що Путін програє. Путін — це загроза для всіх вільних народів… І так, буквально вчора він намагався надіслати нам усім чіткий сигнал, коли відкрилася Мюнхенська конференція з безпеки: Путін убив іще одного лідера опозиції. Тому, будь ласка, не варто боятися, що Путін програє і його режим впаде. Натомість працюймо разом, щоб зруйнувати те, за що він виступає. Це його доля — програти, а не доля світового порядку, заснованого на правилах, — зникнути», — закликає Зеленський.

Він також подякував західним партнерам за доброзичливе ставлення до українців, але закликав сприяти їхньому поверненню на Батьківщину. Президент вважає, що це станеться, якщо вдасться гарантувати безпеку з повітря. «Ми знаємо точно — усі ми: за наявності достатньої кількості «патріотів» та деяких інших західних систем ППО можна збити будь-які російські ракети. І якщо систем ППО в Україні буде достатньо, ми зможемо повернути додому мільйони українців, мільйони наших людей, мільйони наших біженців», — сказав Зеленський.[1]

Процеси на Мюнхенській конференції виразно свідчать про те, що для забезпечення як власної безпеки, так і підтримки України, демократичним країнам потрібно діяти швидше і більш ефективно. Не можна не проводити паралелі з мюнхенська промовою Володимира Путіна в лютому 2007-го, що стала вододілом у відносинах Росії та Заходу.

Тоді несподівано для гостей безпекової конференції російський президент заявив, що погоджуватися з "однополярністю" у світі більше не має наміру: "Окремі норми, так, по суті, ледве не вся система права однієї держави - перш за все, звісно, Сполучених Штатів - переступила свої національні межі, і, по суті, в усіх сферах - і в економіці, і в політиці, і в гуманітарній сфері - нав'язується іншим державам. Ну кому це сподобається?" Путін звинуватив Захід, зокрема США, у втручанні у внутрішні справи Росії та перешкоджанні її зовнішній політиці. Він звернув увагу на дії НАТО, яке, за його словами, «передові сили тягнуть до наших державних кордонів». Путін стверджував, що «розширення альянсу не має жодного стосунку до його модернізації або забезпечення безпеки в Європі».

Про те, варто відзначити, що кілька країн, таких як Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія, були прийняті до НАТО за три роки до цього виступу Путіна, бо вони висловили бажання стати членами альянсу, і у НАТО не було формальних підстав відхилити їхню заявку (наприклад, відсутність військового конфлікту на території потенційного члена чи відсутність невирішеної територіальної суперечки).

У 2007 році в Мюнхені Путін закликав будувати міжнародні відносини на принципах демократії. "Не можна забувати, що демократичний спосіб дій у політиці обов'язково передбачає дискусію і копітке вироблення рішень", - запевняв він. Про цінність дискусій Путін говоритиме і після 2007-го, але до внутрішньої російської політики це начебто не стосується: протести "білих стрічок" у 2011-му, убивство Бориса Нємцова у 2015-му, потім - отруєння Навального і суди над опозиціонерами, масове таврування "іноагентів". Ніяких "дискусій".

Іронічно Путін засуджував "дедалі більше нехтування основоположними принципами міжнародного права". "Односторонні, нелегітимні дії не вирішили жодної проблеми. Ба більше, вони стали генератором нових людських трагедій і осередків напруженості", - стверджував він.[2] Утім, такі міркування - тільки про Захід і для Заходу, самого президента Росії вони не зупиняють. За 1,5 року Путін увійде в Грузію, за 7 років - всупереч міжнародним законам і домовленостям - анексує Крим, потім почне постачання зброї і зелених чоловічків на Донбас.

У 2007-му Путін запевняв: "Легітимним можна вважати застосування сили, тільки якщо рішення ухвалено на основі і в рамках ООН". Схвалення ООН Кремль не чекатиме для жодної зі своїх майбутніх силових операцій. У 2020 році в Конституції Росії закріплять її пріоритет над міжнародним правом. У 2007 році Володимир Путін закликав до роззброєння і наголошував на необхідності "забезпечити спадкоємність процесу скорочення ядерних озброєнь". "Не можна допустити появи нових дестабілізуючих високотехнологічних видів зброї", - закликав Путін у 2007-му. Натомість, мине десяток років, і російські ЗМІ будуть навперебій розповідати про гіперзвукові "Циркони", бойові лазери і міжконтинентальні ракети вітчизняного виробництва.

Окремо в мюнхенській промові 2007 року Путін зупинився на питанні "зоряних воєн". "Мілітаризація космосу, на думку Росії, може спровокувати непередбачувані для світової спільноти наслідки", - попереджав він. Та всупереч минулим запевненням Путіна, з 2021 року Росія випробує протисупутникову зброю в космосі.

Що стосується енергетики, то у Мюнхені російський президент розмірковував про прозорість енергетичного ринку і стверджував: "Ціна на енергоносії має визначатися ринком, а не бути предметом політичних спекуляцій, економічного тиску або шантажу". В дійсності  ж, усі наступні роки Кремль шантажуватиме Європу російським газом і запевнятиме, що нічого подібного не відбувається. До подібної тактики заперечення Кремль вдається регулярно: якщо вірити російській владі, то не було ні "зелених чоловічків" на Донбасі 2014-го, ні концентрації військ біля українського кордону 2022-го.

Не можна оминути і інші тези Путіна: «Єдиним механізмом ухвалення рішень щодо використання військової сили як останнього аргументу може бути тільки Статут ООН». «Нас не можуть не турбувати плани щодо розгортання елементів системи протиракетної оборони в Європі. Кому потрібен черговий виток неминучої в цьому випадку гонки озброєнь?» (Представники західних держав заявляли натомість, що ця система скерована не проти Росії, а для захисту Європи від можливих атак із боку Північної Кореї та Ірану).

«Для сучасного світу однополярна модель не тільки неприйнятна, але і взагалі неможлива», -як запевняв В.Путн на цій конференції у 2007 році.   «Окремі норми, ледь не вся система права однієї держави, передусім, звичайно, Сполучених Штатів, переступила свої національні кордони в усіх сферах: і в економіці, і в політиці, і в гуманітарній сфері та нав’язується іншим державам». «Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося зраджувати цій традиції і сьогодні». «ОБСЄ намагаються перетворити на вульгарний інструмент забезпечення зовнішньополітичних інтересів однієї або групи країн стосовно інших країн».[3]

Тоді Європа не відредагувала належним чином на натяки Росії. Вона продовжувала і далі терпіти дипломатичні виходки Путіна. І навіть грузинські й українські війни не змогли переконати Захід виявити обачність. Зараз Європа змушена розплачуватись за це.  Але зі слів В.Зеленського зрозуміла, що навіть сьогоднішня критична ситуація не є для деяких закликом для дій. Але зволікати вже не можна, зараз ми знаходимося на критичній точці, і в Європі залишається єдиний шанс виправити помилку минуло шляхом проведення  активних і невідкладних дій.