Фото: Володимир Зеленський, Еммануель Макрон та Олаф Шольц
Джерело: Офіс Президента України

 Партнери на початку року оголосили про надання значної кількості озброєння: БМП Marder, Stryker, Bradley. Дана техніка якнайкраще допоможе України нищити нескінченні хвилі піхотних наступів росіян на Сході. Однак, для наступальних дій Україна потребує танків та авіації. Для більш ефективної оборони та для наступу Україна також потребує і ракет великої дальності. Табу на передачу танків де-факто зняв Еммануель Макрон передачею AMX-10, а остаточно закріпив Ріші Сунак – анонсом надання танків «Challanger». Після цього були ухвалені рішення щодо німецьких танків «Leopard» та американських «Abrams». 

Велика Британія погодилася навчати українських пілотів і це вже важливе рішення, адже маючи підготовлених пілотів, Україна матиме серйозний додатковий аргумент щодо нагальності передання авіації. Втім, цього недостатньо. Великобританія навчатиме українських пілотів на літаках “Typhoon”. Згідно з інформацією The Wall Street Journal, Велика Британія може виділити Україні в найкращому випадку лише близько 30 винищувачів Eurofighter Typhoon модифікації Tranche 1. Оптимальним варіантом було б навчання українських пілотів на літаках F-16, найбільш поширених винищувачах четвертого покоління. Таких було створено понад 4600 одиниць, що дало б можливість легше сформувати коаліцію держав, які передали б дану техніку. Втім, США досі відмовляються робити цей крок, а союзники по НАТО чекають рішення Білого Дому. Наразі згода Великої Британії не вплинула на США та інших партнерів так, як сподіваються у Києві, однак, українська дипломатія продовжує роботу в цьому напрямку і зрештою Україна має отримати літаки, адже від цього залежить перспектива ефективних наступальних дій та життя українських захисників.

З танками ситуація також залишається неоднозначною. Як повідомляє The Times, тільки чверть з близько 320 обіцяних танків будуть доставлені до України у квітні. Залишається незрозумілими терміни постачання та реальна кількість техніки, яку готові спрямувати партнери Україні у найближчі місяці. Наприклад, не буде несподіванкою, якщо виявиться, що з близько 50 вільних танків Leopard збройних сил Іспанії, тільки 5 виявляться боєздатними. Російсько-українська війна дає змогу країнам НАТО переозброїтися і не має сумнівів у тому, що наприкінці російського вторгнення Північноатлантичний альянс технологічно буде значно переважати Російську Федерацію. Однак, Україна наразі платить життям, захищаючи східний фланг Європи від російської експансії. І техніка, що стоїть на озброєнні країн Європи зараз потрібна саме в Україні. При цьому минулорічні потреби у 300 танків, які визначив Валерій Залужний у своїй статті більше не є релевантними, адже росіяни зміцнили позиції, мобілізували військових та підготували більше техніки. Розуміючи, що телефонні розмови та публічні звернення не  пришвидчують цих вкрай необхідних озброєнь, в лютому  Володимир Зеленський ухвалив рішення особисто зустрітися з лідерами європейських держав, щоб переконати партнерів збільшити, а головне – пришвидшити передачу озброєння, необхідного для наступу.

Подорож Президента була спричинена перш за все складною ситуацією на фронті та нагальністю змінювати динаміку російсько-української війни. Тому головними темами такого екстреного турне дискусій стала воєнна допомога. Якщо не перемогти Росію в Україні, стан європейської безпеки, такою якою вона був до 24 лютого 2022 року, залишиться у минулому. Чим більше дати можливостей РФ адаптуватися до війни та виснажувати економічні ресурси країн НАТО, тим більша вірогідність того, що безпековий порядок на континенті не відновиться, економічний розвиток загальмується і тоді протистояння з віссю авторитарних держав стане ще складнішим.  Щоб донести цей сигнал до головних західноєвропейських держав, на початку лютого Президент України Володимир Зеленський здійснив закордонну подорож, де зустрівся з лідерами Великобританії, Франції та Німеччини.  Своє турне він розпочав з відвідування  Лондона  де зустрівся з прем'єром Ріші Сунаком, виступив перед британським парламентом і провів зустріч із королем Чарльзом ІІІ. За результатами зустрічі Президента України та Прем’єр-міністра Великобританії було підписано «Декларацію єдності», -  політичний документ, у якому офіційний Лондон підтвердив намір надалі підтримувати Україну на тлі російської агресії. Велика Британія у період вторгнення надала Україні вже 2,3 млрд військової підтримки. Це більше, аніж надали Франція та ФРН. Позиція Великобританії щодо війни Росії проти України була чіткою та зрозумілою ще до 24 лютого, коли напередодні російського вторгнення до Києва постачалися протитанкові ракетні комплекси NLAW та інша зброя. В той час як лідери ФРН та Франції послідовно залишали простір для різного трактування їхньої позиції. 

Розуміючи це, Володимир Зеленський домовився щодо переговорів з Еммануелем Макроном та Олафом Шольцем, які відбулися ввечері того ж дня, одразу після заходів на Туманному Альбіоні. На спільній прес-конференції перед перемовинами Еммануель Макрон заявив, що потрібно забезпечити перемогу України, для цього Париж має намір адаптувати та збільшувати військову допомогу, продовжувати поставки згідно з потребами ЗСУ. Олаф Шольц, своєю чергою, використав більш стриману риторику та заявив, що Росія не має перемогти. Зважаючи на те, що метою Росії є руйнація української державності, то окупація лише частини української території це вже програш РФ, а отже, амбіції ФРН у словах Шольца не є достатньо високими. 

Показово те, що пізніше у лютому, Олаф Шольц на Мюнхенській безпековій конференції заявив про важливість продовжувати допомогу Україні, але додав про ризик ескалації. Важливі рішення важко даються канцлеру ФРН і у підтримці України досі відчутний страх прямого зіткнення з Російською Федерацією. Навіть, у питанні створення танкової коаліції, Німеччина, країна-виробник танків «Leopard», не продемонструвала лідерства. 

Однак, штучно стримуючи збільшення обсягів допомоги Україні, а отже і її спроможності чинити супротив російським військам і повертати території, країни-партнери створюють інший ризик – не перемогти Росію. Перемога України не гарантована і війна може затягнутися. Якщо російсько-українська війна продовжиться після 2024, або 2025 року, європейські суспільства можуть забути про той спосіб життя, який був раніше. Держави ЄС не зможуть залишатися у безпеці поки у географічному центрі Європи йде війна. Навіть встановлення режиму припинення вогню не гарантуватиме покращення загальної ситуації, адже для України це б значило втрату території, громадян, їхніх прав, відсутність зовнішніх інвестицій, перебування у сірій зоні. Росія зможе використати тимчасове припинення вогню для відновлення сил та нового наступу у кращих для себе умовах. Така перспектива не задовольняє ані Україну, ані ЄС та його лідерів: Францію та Німеччину.

Еммануель Макрон зберігає надію повернути Росію у європейську безпекову систему. Варто враховувати традиційний французький анти-американізм та бажання до більшої автономії Європи. Хоча ідея автономної Європи і є загалом позитивною, однак бажання задіяти Росію для забезпечення реалізації цієї концепції не має перешкоджати бажанню партнерів допомогти Україні перемогти РФ. На додаток, сама концепція «суверенної» Європи неможлива в умовах, коли основний партнер Франції у Європі, Німеччина, уникає лідерства в Європі, зокрема щодо підтримки України та намагається діяти після США. Головною метою США та ЄС має бути не збереження обличчя Путіна, уникнення ескалації, або уникнення розпаду Російської Федерації, а саме забезпечення перемоги України. У західних експертних колах поступово зароджується дискусія щодо майбутнього, у якому Росія розпадеться. Наявність чіткого бачення такого розвитку подій позитивно вплинуло б на політику ЄС та США, оскільки у такому випадку лідери країн-партнерів України не мали б страху через непередбаченість найбільшої ядерної потуги світу.

Подорож Зеленського для перемовин з європейськими лідерами відбулася на тлі важких боїв на Сході України. В умовах потреби ЗСУ в більшій кількості техніки для проведення контр-наступу, Україна потребує чіткої позиції та політичної волі керівництва основних країн-партнерів. Олаф Шольц та Еммануель Макрон – лідери найбільших континентальних потуг Європи, які надали безумовно великі обсяги допомоги Україні, однак вони не задовольняють нагальних потреб української армії. Поки немає конкретних дій, які свідчили б про те, що особиста зустріч з Президентом України переконала лідерів ФРН та Франції збільшити військову допомогу. Однак, чим більше партнери зволікатимуть з постачанням танків, авіації та ракет великої дальності, тим більше громадян втрачатиме Україна, а Європейські держави втрачатимуть економічно від затягнення конфлікту і чим раніше це зрозуміють європейські лідери, тим менше їхні країни постраждають від наслідків російської агресії.