Події останніх місяців в Україні - Євромайдан, усунення з посади президента Віктора Януковича і його втеча, анексія Криму, збройний конфлікт на південному сході країни - активно обговорюють у соцмережах і незалежних ЗМІ країн Центральної Азії.
На відміну від пересічних громадян, яких українська криза буквально розколола на два різних табори, керівництва п'яти держав Центральної Азії вважають за краще давати дуже обережні, стримані коментарі.
Астана, Ташкент, Ашхабад, Бішкек і Душанбе не зробили жодної заяви, в якій би однозначно засудили одну зі сторін конфлікту.
Казахстан, Узбекистан і Туркменістан менше залежать від російського впливу, Киргизстан і Таджикистан - більше, але всі п'ять країн так чи інакше його відчувають.
"Є розуміння ситуації, але у політичних еліт регіону не вистачає рішучості відкрито сказати, що з боку Росії відбувається справжнісіньке порушення основоположних міжнародних норм і правил. Сказати про це відкрито не можуть, але й підтримувати це віроломство відкрито ніхто не може - при всій лояльності цих країн і при всьому впливі Росії на ці республіки", - зазначив казахстанський політолог Расул Жумали.
Окрім того, український сценарій явно лякає лідерів Центральної Азії, більшість із яких керують своїми країнами десятки років і поки що не збираються залишати свої пости.
Казахстан
Росія – один з основних стратегічних та економічних партнерів Казахстану. Крім того, дві держави входять у спільне інтеграційне об'єднання Митний союз. Сторонні спостерігачі вважають, що відсутність однозначної позиції щодо України пов'язана з бажанням Астани не образити одного зі своїх найважливіших союзників.
"Окрім стриманого ставлення у низці випадків були зроблені досить лояльні до Росії заяви. Зокрема, МЗС Казахстану виступив із заявою, в якій говорилося, що в Казахстані сприйняли референдум, проведений у Криму, як вільне волевиявлення населення. Всі інші заяви мали загальний характер. Жодного осуду чи підтримки. Позиція обережна і максимально віддалена", - вважає казахстанський політолог Расул Жумали.
У Центральній Азії, а особливо в Казахстані, побоюються, що кримський сценарій може повторитися і там. Ці побоювання підігріваються постійними висловлюваннями російських політиків, зокрема, лідера ЛДПР Володимира Жириновського, який, розмірковуючи про майбутнє регіону, як один із варіантів, запропонував створити центральноазійський округ у складі Росії. Однак і в цьому випадку офіційно країни не висловили свого невдоволення.
"Це не перша і не єдина заява Жириновського. Він озвучує те, що цілком може бути в головах російських політиків, які самі бояться висловитися відкрито. Цю місію вони поклали на Жириновського. Подібні заяви з вуст лідера великої російської партії звучать із початку 90-х років, але досі ані президент Росії, ані Дума, ані МЗС країни не засудили подібні заяви. Це один з доказів того, що таку позицію підтримує значна частина російських політиків", - упевнений політолог Расул Жумали.
Узбекистан
Офіційний Ташкент висловив свою позицію щодо України у двох заявах МЗС, закликавши сторони "утриматися від вирішення проблем насильницьким шляхом", а також "поважати територіальну цілісність і суверенітет країни в рамках міжнародного права і стандартів ООН".
Заява зовнішньополітичного відомства Узбекистану, як зазначає узбецький політолог Камоліддін Раббімов, мала стриманий характер, у ній не було навіть згадки про Росію.
Однак, як стверджує експерт, в заяві МЗС чітко простежувалося, що "влада Узбекистану висловила свій протест проти анексії Криму і початку громадянської війни на території України".
З моменту появи перших і поки що єдиних офіційних коментарів Ташкента минуло кілька місяців. Конфлікт в Україні розширився, проте узбецька влада досі мовчить.
"Ташкент не поспішає підтримати Москву. Узбекистан воліє тримати дистанцію від Москви до появи особливої необхідності озвучити власну позицію. На пострадянському просторі, в рамках СНД і ШОС (Шанхайська організація співробітництва – Ред.), Узбекистан відомий своєю постійною "особливою думкою", яка означає "ні" або "дайте подумати ще", - зазначає узбецький політолог Камоліддін Раббімов.
Експерти вважають, що за бажання Росія здатна мобілізувати всі ресурси для зміни політичної влади в Узбекистані.
"Це лякає Ташкент і змушує бути обережним і дипломатичним. Ташкент вирішив спостерігати так, як це роблять інші країни СНД. Інший серйозний фактор - це мігранти, - каже Камоліддін Раббімов. - У Росії працюють мільйони громадян Узбекистану. Росія навряд чи буде використовувати свої важелі впливу, поки взаємовідносини сторін не досягнуть точки кипіння. Крім того, у Москви немає гарантій, що масова депортація узбецьких громадян зробить Ташкент поступливішим".
Раніше Ташкент не визнав незалежність Косово, Абхазії та Південної Осетії.
Киргизстан
Офіційний Бішкек одним із перших у Центральній Азії прокоментував події в Україні. Але якщо спочатку в загальних, стриманих заявах киргизької влади вбачалася підтримка Києва, то останні коментарі почали носити проросійський характер.
МЗС Киргизстану 11 березня дав досить різку оцінку Віктору Януковичу: "Не може бути легітимним президент, який повністю втратив довіру свого народу".
Однак тон змінюється, коли мова йде про референдум у Криму: "Результати референдуму в Криму ... це волевиявлення абсолютної більшості населення Автономної Республіки. І це теж об'єктивна реальність, які б полярні оцінки не існували щодо цього референдуму". Це витяг із заяви МЗС Киргизстану від 20 березня поточного року.
Політолог з Киргизстану Єркін Абдиразаков каже, що не всі в країні дотримуються офіційної точки зору: "Україна завжди була близька Киргизстану. У 30-ті роки минулого століття під час процесу розкуркулення в Киргизстані багато киргизів знайшли прихисток в Україні. У самому Киргизстані досі проживає велика українська громада. І тому багато хто в Киргизстані підтримує дії Києва і засуджує Москву".
"Усі розуміють, що ми разом в одній країні прожили 70 років, і без Москви не вирішується жодне питання. Але зараз ситуація змінюється. Нинішня киргизька молодь більше орієнтується на Захід, аніж на Москву", - додає він.
Проте на заробітки киргизькій молоді доводиться їхати в основному не на Захід. Понад 700 тисяч киргизів стали трудовими мігрантами в Росії і Казахстані. Це найбільш працездатна частина населення. Крім цього, близько 400 тисяч киргизів отримали російське громадянство.
"Мова не про подвійне громадянство. Ці люди більше не повернуться до Киргизстану через складну економічну ситуацію. Відбувається відтік працездатного населення. Росія зацікавлена в дешевій робочій силі, яка не має жодних прав" - вважає політолог Єркін Абдиразаков.
Таджикистан
Від початку конфлікту в Україні таджицька влада воліє не висловлюватися конкретно.
Ця тема фактично замовчується в державних ЗМІ та під час офіційних зустрічей російських і таджицьких політиків.
"Чиновники і проурядові журналісти переважно мають проросійські настрої. Стриманість пояснюється дуже складним становищем, в якому перебуває Таджикистан. В економічному плані він залежить як від Росії, так і від Заходу. Владі країни дуже важливо не зіпсувати стосунки ані з того, ані з іншого боку, тому вона відкрито не підтримує жодну зі сторін", - підкреслив незалежний експерт з Таджикистану Парвіз Муллоджонов.
Росія тримає усі види важелів тиску на Таджикистан. Мова йде як про проблеми, пов'язані з таджицькою опозицією, так і з ісламськими радикалами.
Президент Рахмон перебуває при владі понад 20 років. Протягом усіх цих років він користувався незмінною підтримкою Москви, яка фактично і привела нинішнього главу держави до влади. У цьому сенсі російська влада, з її особливим ставленням до демократії, є набагато ближчою до керівників центральноазійських держав, аніж, приміром, лідери в Києві та Тбілісі.
Однак найдієвішим важелем тиску Москви на Душанбе є півтора мільйона таджицьких трудових мігрантів у Росії. Щоразу, коли псуються двосторонні відносини, починаються масові депортації гастарбайтерів.
Таким чином, лідери Центральної Азії намагаються по-східному, тихо і без різких рухів, вибудовувати відносини з сусідами, головним з яких, як і раніше, є Росія.
"Нинішній Кремль сприймає увесь пострадянський простір у ролі природного ареалу панування Росії, тому розігрування російської карти і нібито захисту російських громадян, які проживають в інших державах - це лише привід для здійснення своїх стратегічних і геополітичних планів, головна мета яких - відтворення і реанімація певної подоби Радянського Союзу, за яким зараз ностальгує політичний істеблішмент Росії", - вважає казахстанський політолог Расул Жумали.
BBC Україна