Неочікуваною для України стала зміна зовнішньополітичного курсу Словаччини, обумовлена результатами парламентських виборів в цій країні які відбулися 6 жовтня 2023 року. За їх результатами партія Smer-SD Роберта Фіцо перемогла на виборах набравши 22.93 % голосів виборців. На другому місці опинилась прозахідна партія віце-президента Європейського парламенту Міхала Сімецького «Прогресивна Словаччина» отримавши 17.96%. Третє місце з 14.71% посіла партія «Голос» під керівництвом Петера Пеллегріні, колишнього соратника Роберта Фіцо. (Загалом всі партії які пройшла в парламент набрали 68.51%)[1]. В цій конфігурації саме «Голос» отримав золоту акцію, оскільки без неї жоден з лідерів перегонів не міг сформувати коаліційний уряд та право обрати майбутнє Словаччини. Спершу "Голос" публічно оголосив про свої переговори із прозахідною "Прогресивною Словаччиною", яка запропонувала йому посаду прем’єр-міністра, а його однопартійцям – кілька привабливих міністерських посад, включаючи крісло глави МВС.
Проте, Пеллегріні відмовився від такої пропозиції і пристав до коаліції яку сформував Роберт Фіцо, хоча той запропонував йому посаду спікера парламенту. Очевидно Петер Пеллегріні оцінив коаліцію зі Smer Роберта Фіцо та націоналістами як більш життєздатну і спроможну втриматися при владі наступні чотири роки, на противагу дуже різношерстій за програмно-ідейним наповненням потенційній коаліції соціал-демократів, "прогресивців", лібералів та консерваторів, яка була б створена у разі формування прозахідного уряду[2].
Проте, розмірковуючи над таким рішенням Пеллегріні, керівник Словацької асоціації зовнішньої політики (SFPA) Александр Дулеба зазначив:"По суті, пішовши на створення цієї коаліції, Пеллегріні погодився на ліквідацію своєї партії. Про "Голос" тепер можна забути – вони будуть повністю інтегровані до Smer-SD, звідки три роки тому вийшли. Натомість Пеллегріні отримає особистий бонус – він стане єдиним кандидатом від нової коаліції на президентських виборах, які пройдуть на початку наступного року"[3].
Фіцо ж вирішив сформувати коаліцію на основі ультра-націоналістичної ідеології анти-західної та антиукраїнської спрямованості. Адже від Smer лунали заяви про необхідність припинити постачання Україні зброї, а її білборди залякували словаків "українським фашизмом". Тому не випадково третім партнером по коаліції він обрав Словацьку націонфальну партію (СНП), відому своїм прихильним ставленням до РФ, яка отримала тільки сьоме місце на виборах, пройшовши в парламент з результатом 5.63%. Лідер СНП Андрей Данко обіймав посаду спікера словацького парламенту у 2016-2020 роках, тобто вже після окупації росіянами Криму та частини Донбасу. У ті роки він був головним публічним другом Кремля у словацькій владі – регулярно їздив до Москви, розписувався у дружбі з Росією та не переймався через критику таких дій з боку словацьких політиків, а також представників Заходу та України[4]. Таким чином, в словацькому парламенті утворилась стійка анти-західна, антиукраїнська, а значить проросійська більшість, ядром якої стали партія «Smer- соціальна демократія» Роберта Фіцо та Словацька національна партія Андрея Данко.
Що стало причиною того, що словацьке суспільство виявило свою велику симпатію до росії та її агресивного зовнішньополітичного курсу і відмовило в прозахідній спрямованості Словаччини? Очевидно таку кардинальну зміну обумовив цілий комплекс політичних, економічних, ідеологічних та історичних чинників. Серед політичних чинників варто виділити дезорієнтацію словацького виборця великою кількістю політичних партій при яких він змушений робити свій вибір в кінцевому рахунку між комуністами та ультраправими націоналістами. Серед економічних причин: не надто високий рівень життя словаків та перевантаження цієї маленької країни рішеннями ЄС про допомогу Україні. Як сказала одна із експертів дослідницької групи Globsec сказала Домініка Гайду:«Це було більше про цінності, консерватизм проти лібералізму» і життєві проблеми, такі як ціни на продукти харчування та паливо»[5].
Та все ж таки основу такого комплексу симпатій до тоталітарної росії склали сталі стереотипи суспільної свідомості словаків та їх стійка «слов’янська ментальність», яка виявляє тяглість до «русского міра», на чому спекулює СНП. У Словаччині існують глибокі джерела справжньої симпатії до Росії до 19 ст., коли ранній словацький націоналістичний політик і письменник Людовіт Штур, який зневірився у тиску Австро-Угорської імперії в регіоні звернувся по допомогу до Росії, співвітчизної слов’янської нації. Він запропонував, щоб землі, населені словаками, були поглинені росіянами.
Всі ці націоналістичні наративи стали благодатним грунтом для потужної російської пропаганди, об’єктом якої виявилось словацьке суспільство. Росія багато працювала, щоб зміцнити ці історичні симпатії через проросійські ЗМІ та групи, такі як «Брат за Брата», або «Брат за брата», войовнича банда мотоциклістів, пов’язана і спонсорована Кремлем байкерська група «Нічні вовки» в Росії, яка має впливову присутність у соціальних мережах. Дослідження громадської думки Globsec у центрально-східних країнах у березні 2023 року в Європі виявила, що 51 відсоток словаків вірять в те, що Україна, або в Захід мають нести «основну відповідальність» за війну. Цифра значно менша в інших країнах Східної Європи[6].
Іншою вагомою причиною підтримки росії в словацькому суспільстві була його прихильність до авторитаризму. Феномен Мечіяра виник в словацькому суспільстві не випадково. Навіть в умовах демократичного транзиту країн Центрально-Східної Європи, Словаччина двічі поверталась до авторитарного режиму в умовах вільного волевиявлення словацьких громадян в період 1992-1998 та 2006-2010 років, коли ця країна була вже членом НАТО та ЄС. Власне, із за цієї тяглості до авторитаризму Словаччині було відмовлено в членстві в НАТО протягом першої хвилі цього розширення.
Авторитарні методи правління засновані на популізмі, націоналізмі та ізоляціонізмі подобалися словацькому суспільству і викликали симпатії, особливо у населення яке мешкало у сільській місцевості, серед літніх і менш освічених громадян з явними націоналістичними поглядами схильними до патерналізму та ізоляціонізму.
Ця тенденція нікуди не зникла і при теперішніх парламентських виборах, в яких за демократичну «Прогресивну Словаччину» голосували в основному в містах, а за проросійські партії націоналістичної та авторитарної спрямованості - в сільській місцевості. Тож проросійська та анти-західна орієнтація, тепер уже правлячих «Smer- соціальна демократія» та СНП цілком очевидна, як і повернення Словаччини до авторитаризму і згортання демократичних засад за прикладом Угорщини. Першою ознакою такого тренду вже стало рішення Роберта Фіцо прийняти закон про регулювання діяльності громадських організацій, подібно до того як громадянське суспільство знищувалось в Угорщині та росії.
В цій ситуації постає питання: як до цього авторитарного та проросійського тренду Словаччини віднесетеся ЄС та чого очікувати Україні? Очевидно, обравши такий тренд Роберт Фіцо свідомо іде на конфлікт з Європейським Союзом, використовуючи Україну як інструмент шантажу Єврокомісії за прикладом Віктора Орбана. Так на зустрічі лідерів ЄС він заявив, що Україна "є найбільш корумпованою країною в світі, і це стосується всіх рівнів управління". Фіцо поставив під сумнів правильність надання Україні 50 мільярдів євро допомоги на 2024-2027 роки, додавши, що між країнами-членами ЄС немає згоди з цього питання, тому він очікує позачергового саміту ЄС для його вирішення."Чи фінансування України змінило щось у результаті війни?" – риторично запитав словацький прем’єр, а потім знову спитав, чи відбулося щось настільки значне в результаті цієї підтримки й чи варто продовжувати фінансувати Україну.
Фіцо не підтримує військову допомогу Україні: «Хай краще 10 років домовляються про мир» - переконаний він[7]. "Тож вкладімо ще 50 мільярдів і неважливо, що станеться?", – додав Фіцо. Прем’єр Словаччини сказав, що ЄС не має "мирного плану", й кілька прем'єр-міністрів країн об’єднання "загнані в глухий кут" через ситуацію в Україні, тому що не знають, що буде далі. "Якщо стратегія полягає в тому, щоб продовжувати вливати туди гроші, 1,5 мільярда євро на місяць без жодного результату, а ми повинні урізати наші власні ресурси? Адже у нас величезні проблеми і державні гроші у скрутному стані"[8].
Отже, перемога проросійських політичних сил під проводом Роберта Фіцо однозначно продемонструвала їх відношення до російсько-української війни на підтримку росії. Таким чином, Словаччина стала другим російським «троянським» конем поруч з Угорщино в європейській спільноті.
Для України ж наступають складні часи в її відносинах зі Словаччиною, і Києву потрібно готуватися до них. По-перше, уряд Словаччини буде підтримувати ідеї Кремля щодо припинення вогню і започаткування мирних переговорів, які знайдуть підтримку в словацькому суспільстві. По-друге, Словаччина припинить будь-яку воєнну допомогу Україні, але при цьому продовжить виконувати комерційний контракт по виготовленню 16 гаубиць Zuzana – 2 для Збройних сил України. По-третє, щодо вступу України в НАТО та ЄС, нова словацька влада не буде блокувати цей процес, але буде обставляти його умовами та вимогами за прикладом Угорщини, щоб унеможливлювати цей вступ в досяжному майбутньому.
Джерело:
1.Results of the parliamentary election in Slovakia in September 2023. https://www.statista.com/statistics/1416802/slovakia-results-of-parliamentary-election/
2. Дмитро Конишев. Чи стане Словаччина ще однією Угорщиною? Чого чекати від проросійської коаліції у сусідів. 11 жовтня 2023. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2023/10/11/7171146/
3. Словаччині готують проросійський уряд: що чекати від нової влади країни-сусідки України. 19 жовтня.2023. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2023/10/19/7171662/
4. Чи стане Словаччина ще однією Угорщиною? Чого чекати від проросійської коаліції у сусідів, 4 11.10.2023, URL: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2023/10/11/7171146/
5. What Does a Russia-Leaning Party Win in an E.U. Nation Mean for Ukraine? (2023), New York Times, September 30. https://www.nytimes.com/2023/09/30/world/europe/slovakia-election-ukraine.html#:~:text=A%20Russia%2Dfriendly%20populist%20party,for%20the%20war%20in%20Ukraine.
6. Ibid.