ВІЗИТИ МЕРКЕЛЬ І КЕРРІ ДО РОСІЇ СИГНАЛІЗУЮТЬ ПРО ГОТОВНІСТЬ ЗАХОДУ ПРИЙНЯТИ РОСІЙСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ «МИРНОГО» ВРЕГУЛЮВАННЯ НА ДОНБАСІ

Офіційною причиною приїзду канцлера Німеччини Ангели Меркель до Москви 10 травня 2015 р. була участь у заходах до 70-річчя перемоги над нацизмом, зокрема, покладання квітів до Могили невідомого солдата. Втім, головною темою її розмови із Володимиром Путіним була не Друга світова війна, а російсько-український конфлікт. Що ж стосується першого з часу початку російської агресії візиту Джона Керрі до РФ і його переговорів із Сергієм Лавровим та Володимиром Путіним у Сочі 12 травня, то їх метою було названо «підтримку каналу комунікації», а на перемовинах йшлося про Україну, Іран та Сирію.

Проаналізуємо основні фактори, що характеризували ці візити лідерів західного світу до Росії:

1. Обговорення українського питання без участі Києва.

Окрім морально-політичного аспекту обговорення справ суверенної країни без участі її представника, відзначимо, що такий формат може свідчити про можливий розгляд сценаріїв врегулювання, які Київ вважав би неприйнятними.

2. США знову обговорювали із Росією українське питання в комплексі із іранським та сирійським.

Враховуючи, що адміністрація Барака Обами вважає більш пріоритетними інтереси США на Близькому Сході, можуть мати підґрунтя припущення «Wall Street Journal» про налаштованість Джона Керрі «здати» українські території в обмін на поступки РФ по іранському та сирійському питаннях.[1]

3. Риторика Меркель і Керрі свідчить про намір тиснути на Київ з метою схилити до мирного врегулювання на Донбасі за російським сценарієм.

Канцлер Німеччини зробила в Москві заяву, яка фактично відповідає російській позиції, що Мінські домовленості не виконуються належним чином обома сторонами: «Не можна сказати, що одна сторона на 100% виконує домовленості, а інша зовсім не виконує. Але у нас багато інформації, що з боку сепаратистів багато порушень перемир'я».[2] Зауваження Меркель, що більше порушень здійснюють сепаратисти, в даному разі не грає ролі, адже Москва отримала те, чого вона добивалася, – визнання Берліном відповідальності Києва за неналежне виконання Мінських угод. Це створює простір і підстави для тиску на Київ з метою вимагати виконання тих умов Мінських угод, на яких у першу чергу наполягає Кремль.

Держсекретар США пішов ще далі: у відповідь на провокаційне запитання російських журналістів щодо нібито заяви президента України про намір відвоювати у сепаратистів Донецький аеропорт, Джон Керрі відповів: «Якщо дійсно президент Порошенко виступає за те, щоб почати зараз якісь силові операції, то ми б запропонували йому подумати, перш ніж робити такі дії, тому що мінські угоди тоді опиняться під серйозною загрозою».[3] Ці слова різко контрастують із минулорічними заявами представників США, що Україна має право на застосування сили для відновлення конституційного порядку на своїй території. Очевидно, у Вашингтоні вирішили, що Київ вичерпав час, коли він міг розраховувати на вирішення проблеми силовим шляхом. Голова американської дипломатії не міг не розуміти, що слова українського президента були некоректно тлумачені російськими ЗМІ, втім, вирішив публічно попередити Київ, що будь-які силові дії з його боку будуть розцінені як зрив мирного процесу. Фактично, йдеться про ультиматум, що вимагає від України згоди на мир за будь-яку ціну.

4. ЄС, США і НАТО погодилися на російське тлумачення Мінських угод.

Не секрет, що коли Київ і Москва говорять про необхідність втілення Мінських угод, вони вкладають в ці слова цілком різний зміст. Україна прагне повного припинення воєнних дій, виведення російських військ і проведення вільних виборів, на основі яких має бути обрана місцева влада Донецької і Луганської областей із розширеними автономними правами. Росія ж хоче конституційного перетворення України на федерацію і перекладання на Київ фінансування Донбасу, який формально залишиться частиною України, проте фактично контролюватиметься Москвою, блокуватиме євроатлантичну інтеграцію і сприятиме зростанню сепаратизму в інших регіонах країни.

Певний час невизначною залишалася позиція Заходу щодо тлумачення Мінських угод. Проте вже з тексту підсумкової декларації Берлінського зустрічі міністрів закордонних справ у «нормандському» форматі (13 квітня 2015 р.)[4] стало зрозуміло, що Берлін та Париж схиляються до московського варіанту. Сочинські заяви Джона Керрі, а згодом – прийнятий за його участі текст спільної заяви Комісії Україна-НАТО (Анталія, 13 травня)[5] сигналізують, що США також прийняли російську трактовку Мінських угод. Зокрема, у заяві Комісії Україна-НАТО відзначається: «Союзники вітають кроки Уряду України, спрямовані на просування ключових конституційних реформ та досягнення примирення. Робота Конституційної комісії та місцеві вибори, заплановані на жовтень 2015 р., матимуть важливе значення для децентралізації влади, просування інклюзивного політичного процесу».[6] Під час засідання  Комісії Україна-НАТО генсек Альянсу Єнс Столтенберг окремо наголосив на важливості виконання «політичної частини мінських домовленостей, в тому числі надання особливого статусу для Донбасу, проведення місцевих виборів».[7] Відомо, що децентралізація України та «інклюзивний політичний процес» (фактично – прямі переговори Києва із сепаратистами) – ключові пункти вимог Кремля, а проведення місцевих виборів на Донбасі без попереднього виведення російських військ рівносильно легалізації призначених Москвою маріонеткових режимів.

5. США і ЄС готові скасувати санкції проти Росії в разі «мирного» врегулювання за російським сценарієм.

Перебуваючи в Сочі, Джон Керрі заявив, що США та ЄС розпочнуть скасування санкцій проти Росії після повного виконання Мінських домовленостей. При цьому, держсекретар США вже не згадував про необхідність повернення Україні Криму. Під час міністерської зустрічі НАТО в Анталії Керрі наголосив, що виконання Мінських угод очікують до кінця цього року, з чого можна зробити висновок, що тоді ж планується й скасування санкцій. Враховуючи фактичну згоду США і ЄС на московське тлумачення Мінських угод, такий сценарій цілком влаштовує Росію, адже йти на поступки доведеться Києву, а санкції знімуть з Москви. Якщо ж Україна відмовиться від одностороннього виконання Мінських угод, то ризикує буде звинуваченою західними партнерами в саботажі, і в такому разі санкції проти РФ все-рівно знімуть.

6. Дипломатична ізоляція Росії закінчилася.

Візитами до Росії канцлер Німеччини і держсекретар США, свідомо чи проти волі, подали приклад своїм західним колегам, і можна не сумніватися, що про дипломатичну ізоляцію Росії більше не йдеться. Як і розраховував Кремль, «санкцій» Заходу вистачило ненадовго, дипломатичну ізоляцію Росії знято без жодних поступок з боку останньої.

Отже, візити Меркель і Керрі до Росії, як і деякі інші кроки європейської та американської дипломатії свідчать про суттєве звуження вікна можливостей для Києва в його спробах знайти прийнятне вирішення конфлікту. Захід все наполегливіше вимагає виконання Мінських угод в їх російській трактовці, демонструючи готовність «купити» мир ціною інтересів України. Очевидно, не останню роль відіграє і наростаючий фактор стоми від Києва, який ставить високі вимоги до західних партнерів (щодо санкцій, миротворців і т.п.) і при цьому сам не демонструє тієї політичній волі до реформ, яку хотіли би бачити в ЄС і США.