АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:

НАТО І ПРОБЛЕМА ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ 

Мабуть що, зважаючи на все активніший рух Молдавської Республіки у напрямі Європейського Союзу й, що чи не найголовніше, взаємного визнання сторонами обґрунтованості таких устремлінь, проблема визнання Придністров’я чи хоча б чіткого визначення його статусу постала для Кишинева з новою силою. Тим більше, що у його остаточному вирішенні апіорі не зацікавлена Росія. Адже утримуючи власні військові контингенти на території ПМР, Москва здатна впливати не лише на хід переговорного процесу щодо врегулювання ситуації в невизнаній навіть з росіського боку республіці, а й  контролювати кожен новий крок Молдови у бік НАТО чи ЄС і, як наслідок, впливати на всі миротворчі процеси й акції з роззброєння на континенті.

Відповідно, не дивним видається той факт, що 4 березня поточного року усім 140 тисячам російських громадян, котрі проживають на території ПМР, було надано можливість проголосувати за своїх обранців на виборах президента РФ. Більше того, місцева влада навіть агітувала жителів віддати свої голоси за Володимира Путіна. Останній, як відомо, досить активно виступає за збереження російської присутності в регіоні й абсолютно не збирається змінювати формат миротворчої присутності в ПМР, чого вже не вперше домагається офіційний Кишинів. Тирасполь заохочений такими намірами налаштований  приєднатися до Євразійського союзу.

Відповідно, якихось суттєвих кроків на шляху до залагодження існуючого в Придністров’ї конфлікту не було зроблено й під час другого раунду офіційних консультацій у форматі «5+2» (Україна та РФ – гаранти врегулювання, ОБСЄ – посередник, ЄС та США – спостерігачі + Молдова та ПМР – сторони конфлікту) з придністровського врегулювання у Дубліні 28-29 лютого 2012 року. Звичайно, якщо зауважити, що офіційні переговори у форматі «5+2» було відновлено у Вільнюсі 30 листопада 2011 року після майже шестирічної перерви, можна говорити про те, що переговорний процес між сторонами пожвавився.

Проте відомо, що ще 27 січня 2012 року новий президент Придністров’я Євген Шевчук за підсумками своєї першої зустрічі з прем’єр-міністром Молдови Володимиром Філатом в Одесі, заявив, що Кишинів і Тирасполь домовилися поки не обговорювати політичний статус Придністров’я, а сконцентруватися на вирішенні соціально-економічних проблем громадян, які проживають на правому і лівому берегах Дністра. Відповідно, й зустріч у Дубліні стосувалася продовження роботи над відновленням повноцінного залізничного пасажирського і вантажного сполучення по придністровській ділянці залізниці, а також відновлення телефонного зв’язку в ПМР, включаючи стаціонарну та мобільну мережі. Так, ПМР представила учасникам переговорів свої пропозиції з розблокування транспортного залізничного сполучення через територію Придністров’я, а також з основ системи гарантій в процесі придністровського врегулювання.

Було досягнуто згоди щодо принципу сумлінного виконання сторонами взаємоузгоджених домовленостей. Крім того, молдавська сторона погодилася з позицією Тирасполя про те, що всі підготовлені документи підлягають підписанню сторонами в усталеному порядку. Надалі ж при виробленні домовленостей Кишинів і Тирасполь враховуватимуть досягнуті раніше компроміси. На думку придністровської сторони, використання існуючих напрацювань у багаторічному переговорному процесі підвищить ефективність подальшої роботи переговорного формату «5+2».

Натомість, молдавська сторона не погодилася зафіксувати принцип рівноправності сторін у рамках переговорного процесу, незважаючи на те, що інші учасники схвалили це положення, розглядаючи його як основоположне для ведення конструктивного діалогу. У результаті, сторонам не вдалося домовитися про підписання документа про принципи і процедури ведення переговорів: його обговорення буде продовжено лише в ході наступного раунду консультацій у квітні поточного року. Хоча, віднині при виробленні домовленостей сторони мають рахуватися одна з одною.

Водночас, усі намагання Молдови обговорити принципи зміни нинішнього формату розташування миротворчих сил на Дністрі, що втілюється під егідою Російської Федерації, на міжнародну цивільну місію, зазнали невдачі, адже ані РФ, ані ПМР (враховуючи, звичайно ж, позицію своєї покровительки) на це не погодились. До речі, заяву було зроблено багато в чому у зв’язку з трагічним інцидентом, що стався на кордоні ПМР 1 січня 2012 року, коли військовослужбовець миротворчих сил Росії смертельно поранив 18-річного молдаванина.

Однак, і сама Москва у даному випадку керувалася низкою причин щоб не дати можливості навіть обговорювати своє право на контроль лівого берега Дністра. Так, 17 лютого 2012 року парламент Молдови прийняв у першому читанні законопроект «Про порядок дій проти повітряних суден, що незаконно використовують повітряний простір Республіки Молдова», який передбачає, що до 2015 року країна витратить понад 240 млн. дол. на закупівлю військових літаків і вертольотів для забезпечення безпеки свого повітряного простору. На думку російського керівництва, борти, котрі супроводжують перебування в регіоні російських миротворців, також легко можуть увійти до числа «небажаних».

По суті, у випадку військового переоснащення Молдови, країна напряму співпрацюватиме з НАТО. Остання, до речі, досить вдало впроваджує Індивідуальний план дій партнерства РМ – НАТО.  23 січня 2012 року інспекційна група з Канади в супроводі військовослужбовців Національної армії Республіки Молдова приступила до перевірки військових частин і військових об’єктів розміщених на території, що включає Зону безпеки і велику частину Придністровської Молдавської Республіки. Це рішення молдавської сторони не було погоджене з Об’єднаною контрольною комісією (ОКК) і про нього не було своєчасно оповіщено. Відповідно, міністерство закордонних справ ПМР не просто висловило стурбованість фактом проведення односторонніх неузгоджених військових інспекцій в Зоні безпеки, а й зауважило, що інспектори країни-учасниці НАТО прагнули проникнути на військові об’єкти на території Придністровської Молдавської Республіки, які ніяк не пов’язані з миротворчими силами.

Як відомо, ці військові об’єкти, зокрема, склади російських озброєнь в селі Колбасна, а також придністровські заводи, на яких виробляється зброя або окремі деталі до неї, давно привертали увагу західних інспекторів. Хоча така перевірка передбачена в рамках формату «5+ 2», придністровська сторона виступала категорично проти таких перевірок, мотивуючи це тим, що склади знаходяться на придністровській території. Тирасполь таким чином прикривав Москву, якій не хотілося ніяких інспекцій на складах колишньої 14-ї армії, але й заборонити їх вона не могла.  Росія, так само як і Республіка Молдова, підписала Віденський документ 1999 року про заходи зміцнення довіри і безпеки, в якому йдеться про обмін країнами-підписантами інформацією про збройні сили. А от Придністров’я, як невизнана держава, цей документ не підписувало.

Хоча цього разу на тлі постійних конфліктів щодо розміщення ЄвроПРО, Москва відмовчуватися не стала. Засуджуючи кроки молдавської влади, РФ наголосила на тому, що миротворча операція в ПМР проводиться відповідно до Угоди про принципи мирного врегулювання молдавсько-придністровського конфлікту 1992 року. Денонсація цієї Угоди порушила б усю канву врегулювання, тож природно, що це – дуже небажаний шлях розвитку, тому нові спроби змусити виконати рішення Стамбульського саміту ОБСЄ про виведення російських військ із Закавказзя і Придністров’я можуть просто «обнулити» вірогідність розробки нового режиму контролю за звичайними озброєннями в Європі.

Крім того, Зона безпеки, що від 1992 року охоплює значну частину Придністров’я, де є присутніми спільні миротворчі сили (Росії, Молдови і ПМР) підконтрольна ОКК, а рішення останньої приймаються консенсусом. І всі проблеми, що виникають в Зоні безпеки, повинні вирішуватися тільки за її участі. Відповідно, і вхід комісії Альянсу на територію Придністров’я напряму суперечив існуючим домовленостям та порушив створений у регіоні режим безпеки.

Однак, і європейцям, і Україні, й Молдові, і РФ зрозуміло, що такі дії Кишинева із залученням до спільних інспекцій представників держав-членів НАТО порушують, перш за все, інтереси Москви, а аж ніяк не ПМР чи її громадян. Як наслідок, маємо постійні «затримки» в переговорному процесі, вагомий вплив РФ у регіоні, нівелювання української позиції і, що найстрашніше, потенційну можливість розвитку подій у ПМР за осетинським сценарієм.