Розгортаючи свій геополітичний наступ на Захід після успішного відвернення України і Грузії від членства в НАТО, Росія зіштовхнулася з новою перепоною – системою ЄвроПРО. Й дарма, що рік тому, на Саміті НАТО у Лісабоні, Росія й Альянс домовилися співробітничати за проектом ЄвроПРО: переговори зайшли у глухий кут через відмову США надати юридичні гарантії неспрямованості системи, що розгортається, проти російських сил стримування.

Спроби виправити ситуацію призвели до того, що на саміті АТЕС у Гонолулу 12 листопада 2011 року президент РФ Дмитро Медведєв просто заявив про те, що позиції Москви та Вашингтона далекі одна від одної, адже США не лише не відмовилися зупинити розгортання ПРО в Європі, але й абсолютно не реагують на вимоги РФ надати їй такі необхідні юридичні гарантії. Кульмінація ж дипломатичного скандалу настала 23 листопада, коли президент Росії оголосив комплекс заходів військово-технічного та дипломатичного характеру, котрими Росія може відповісти на розгортання системи протиракетної оборони в Європі. Російські військові посилять прикриття об’єктів стратегічних ядерних сил; стратегічні балістичні ракети будуть оснащені перспективними комплексами подолання ПРО і новими високоефективними бойовими блоками; на заході і півдні країни можуть бути розгорнуті сучасні ударні системи озброєнь, котрі забезпечуватимуть вогневу поразку ЄвроПРО. До речі, за умови розвитку подій за «несприятливим сценарієм», Д. Медведєв не виключив можливості відмови від політики роззброєння, ревізії раніше досягнутих домовленостей зі США про обмеження озброєнь і контролю над ними. Він нагадав американській стороні про право РФ вийти зі СНО – договору (від 6 квітня 2010 року), котрий сприймається по обидва боки Атлантики як справжній символ «перезавантаження» відносин між Москвою та Вашингтоном,– адже між стратегічними наступальними і оборонними озброєннями існує безпосередній зв’язок.

Така позиція відкинула згадане «перезавантаження». Відтепер говорити про нього не просто не варто, а, швидше, даремно, адже тепер мова йтиме про дипломатичну конфронтацію. Загострення стосунків між РФ та США у сфері роззброєння та контролю над озброєннями може негативно позначитися на ефективності багатосторонніх зусиль зі зміцнення безпеки і довіри в усій Європі. Це точно не сприятиме забезпеченню національних інтересів України, оскільки РФ та США є стратегічними партнерами України та гарантами безпеки нашої держави за Будапештським меморандумом від 5 грудня 1994 року.

На даний час США мають два стратегічні райони ПРО на своїй території – на Алясці і в Каліфорнії. Росія має один позиційний район стратегічної ПРО – в районі Москви. Тепер США планують створити так званий третій позиційний район ПРО – в Європі. Фактично, це означає створення глобальної системи ПРО і може змінити баланс сил у світі. Відповідно, тверде рішення РФ розміщувати власні ракетні комплекси на території Калінінградської області та подальша офіційна відмова США та більшості країн Заходу надавати РФ інформацію щодо озброєнь на території Європейського континенту в рамках Договору про звичайні збройні сили в Європі на участь в якому, до речі, РФ наклала мораторій ще 2007 року не могли минути безслідно. Наразі ситуація набирає нових геополітичних обертів.

Не обмежуючись розміщенням ракет у Калінінграді, офіційна Москва вирішила не віддавати останній плацдарм свого впливу – Центральну Азію. Але й тут постала проблема: КНР, відстоюючи власні інтереси, залишається осторонь. Індія, котра завше була стратегічним партнером РФ, почала досить активно налагоджувати контакти з Вашингтоном, котрий із 2001 року присутній в регіоні на території Афганістану. Звичайно ж, тандем Індія – РФ ніхто не скасовував, проте ж і Нью-Делі аж ніяк не налаштований виконувати роль сателіта Росії.

Залишається Пакистан. Після операції зі знищення колишнього терориста № 1 Усами Бен Ладена (травень 2011 року), Ісламабад не надто вітає таке «псевдоспівробітництво» зі США, коли останні навіть на території країни-союзника чинять те, що вважають за потрібне без усілякого узгодження зі своїм, хоча й номінально, але партнером. Маючи вплив на Ісламабад завдяки своїй антиамериканській позиції, Росія може повернути й омріяну прихильність Афганістану.

З іншого боку, згідно з рішенням Конференції по Афганістану, котра пройшла в Бонні 5 грудня 2011 року, забезпечення безпеки в Афганістані проводитиметься Міжнародними силами сприяння безпеці (МССБ) в країні до 2014 року, а потім світове співтовариство ще й надаватиме країні допомогу у питаннях національного примирення аж до 2025 року. Росія прагне використати це рішення на свою користь, адже географічно вона набагато ближча до Кабула, аніж США чи інші члени МССБ. Як наслідок, Росія підтримує низку економічних проектів Афганістану. Крім того, нещодавно Москва «списала» своєму перспективному «геополітичному другу» 11 млрд. доларів державного боргу, що не просто немало, а надзвичайно багато, враховуючи те, що Афганістан особливої вигоди ані в економічному, ані в ресурсному плані РФ не принесе. Проте, він принесе більше – уявну перемогу над США, таку бажану з радянських часів утвердження в Афганістані і, щонайголовніше, – переформатування сил у регіоні та його геополітичну трансформацію: нарешті РФ зможе «викинути» США з Азії і ствердити в цьому регіоні власне геополітичне лідерство. Хоча наразі за таке лідерство прийдеться сперечатися з Китаєм, але ж тішить те, що КНР – також доволі вагомий противник Вашингтона.

Тож потенційна обіцянка Москви перекрити повітряний коридор доставки вантажів до Афганістану цілком реальна. Так РФ відгородить країну від зовнішньої допомоги, зробивши її власним партнером. Росія прекрасно розуміє, що для США важливо контролювати транзитний плацдарм Афганістану, через який ніхто не зможе прокласти нафто- чи газопроводи із Перської затоки чи з Ірану. Тобто, ані нафти, ані газу Індія чи Китай просто не отримають без дозволу США. А, враховуючи те, що США зазіхають і на Центральну Азію, такий хід буде доволі продуманим. Справді, за умови контролю США нового «Шовкового шляху», вони зможуть отримати контроль над Євразійським регіоном. За умови ж об’єднання в одному союзі із собою Пакистану й Афганістану, РФ отримає такі бажані геополітичну перемогу і контроль.

Чи дійсно Росія збирається перекрити маршрути постачання вантажів до Афганістану – наразі залишається питанням. У разі таких дій її стосунки зі США не просто погіршаться, а можуть повністю звести нанівець розпочате з такими труднощами «перезавантаження», адже це може похитнути геополітичні інтереси США в регіоні. Однак,  більше росіяни остерігаються повернення до нестабільної ситуації в Афганістані та Центральній Азії.