Згідно Указу Президента України № 468 від 13 квітня 2011 р. затверджено «Річну національну програму співробітництва Україна-НАТО на 2011 р.» Рівно 20 років тому, 1991 р., разом із проголошенням своєї незалежності, Україна приєдналась до Ради Північноатлантичної співпраці, пізніше – до програми «Партнерства заради миру» і «Хартії про особливе партнерство». Відносини України з Альянсом не завжди відзначались чіткістю і скоординованістю дій, але завжди були відвертими і прагматичними.

Як стверджує Посол Дірк Бренгельманн, помічник Генерального секретаря НАТО, у статті «Нові виміри і можливості» газеті «День» «до минулого року Україна також хотіла стати новим членом НАТО – і Альянс активно підтримував це прагнення. Після минулорічних президентських виборів уряд оголосив європейську інтеграцію своїм головним зовнішньополітичним пріоритетом і вважає, що Україна може зробити свій найбільший внесок у міжнародну безпеку, не вступаючи до ніяких військових альянсів».

Україна не просто «хотіла стати новим членом НАТО», але й мала реальні шанси одержати «План дій щодо членства», хоча під час саміту в Бухаресті 2008 р. Росія та Німеччина заблокували будь-які позитивні зрушення в цьому напрямі. Проте, на тому ж таки Бухарському саміті НАТО взяло на себе політичні зобов’язання надати Україні та Грузії чітку перспективу щодо членства в цій організації. Але нажаль Україна сама відмовилась від такої перспективи, законодавчо закріпивши свій позаблоковий статус.

Тож для того, щоб перевести відносини з НАТО з інтеграційних у площину звичайної співпраці було створено «Річну національну програму співробітництва Україна-НАТО на 2011 рік». Наскільки успішною є її виконання – питання доволі проблематичне, адже атлантичний вектор зовнішньої політики держави не відтворено в повному обсязі, рівно як і зобов’язання щодо внутрішних реформ (проведення демократичних реформ, захист прав і свобод людини, боротьба з корупцією, забезпечення верховенства права тощо). Слід зазначити, що інтеграція в ЄС залишається одним із важливих завдань зовнішньої політики, закріпленої в «Річній програмі». Звичайно, у той час, коли вона узгоджувалась, ще не було ані вироку Ю.В. Тимошенко, ані застережень з боку Європейського парламенту чи Державного департаменту США.

На думку офіційних кіл, Україні вдалось досягти «потепління» відносин з Альянсом під час вересневої зустрічі Президента України В.Ф. Януковича з Генеральним секретарем НАТО Андерсом фог Расмуссенем. Тоді було зауважено на внеску українських миротворчих контингентів у Косово, Афганістані, а також запрошено Президента України до участі в чиказькому саміті НАТО наступного року. Напевне, захід відбудеться за умов успішного грудневого саміту «Україна-ЄС».

Таким чином, атлантичний вектор української зовнішньої політики знов опинився між двох вогнів: вдалих переговорів з Брюсселем і настроїв у Москві. Росія звикла відкрито демонструвати своє невдоволення будь-яким розширенням Альянсу на Схід. А з урахуванням ускладнень на європейському фронті зовнішньої політики України, можна очікувати, що різкі висловлювання офіційних представників Росії – лише початок. Москва, «заспокоївшись» відвертими невдачами України на євроатлантичних напрямах, як бачимо, вдається до відкритої критики, записуючи це собі в «актив», але навряд чи наша держава повернеться в бік своєї північної сусідки чи тих військово-політичних блоків, які діють на пострадянських теренах.

Виконання «Річної національної програми співробітництва Україна-НАТО на 2011 рік» повинно виконуватись, адже не за горами – підбиття її підсумків, а хизуватись особливо немає чим. Зрозуміло, що повністю реформувати Збройні сили України, провести оновлення озброєння чи його модернізацію так само нелегко, як і дотримуватись реформ у внутрішній політиці чи виконанні зовнішньополітичних ініціатив, але, тим не менш, така програма є чудовою нагодою продемонструвати відданість прагматичним відносинам України з Альянсом, що може стати підґрунтям демократичного розвитку і реформування як Збройних Сил, так і у суспільства в цілому. Основним у даному успіху вбачається дотримання букви і духу закону в контексті забезпечення верховенства права, адже лише за таких умов можна відтворити діалог з ЄС, що полегшить вихід із зовнішньополітичної пастки, куди потрапила Україна.