АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:

ПОПРИ КРИТИКУ В ПРОВЕДЕННІ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ, НАТО ЗБЕРІГАЄ ІСНУЮЧУ ТОНАЛЬНІСТЬ ВІДНОСИН З ОФІЦІЙНИМ КИЄВОМ.

Розглядаючи питання демократизації сусідніх держав та обговорюючи можливості і межі подальшої співпраці із цими партнерами, у ході своєї 58-ї сесії (9-12 листопада 2012 року) Парламентська асамблея (ПА) НАТО яка проходила у столиці Чехії Празі закликала Україну, а також Росію і Білорусь розслідувати порушення, що відбувались під час виборів до парламентів цих країн. Та, незважаючи на те, що в резолюції «Майбутнє демократії у східних сусідів» (маються на увазі країни-учасниці програми Східного партнерства Європейського Союзу), яку ухвалили учасники засідання, розглядаються електоральні нюанси проведення голосування в усіх державах, саме голосування в Україні названо таким, яке «провели добре». Однак, звичайно ж, ця оцінка є аж надто низькою у порівнянні із кандидатом на вступ до Альянсу – Грузією. Адже цій країні у документі виділено окремі положення, зміст котрих відзначає  «досягнення» у проведенні демократичних виборів. І навіть попри те, що ПА НАТО закликає новий уряд Грузії утриматись від політично мотивованих арештів, продовжити програму реформ та забезпечити «ефективне співіснування» до президентських виборів у жовтні 2013 року, Альянс ставить на розгляд питання про надання Грузії Плану дій щодо членства.

Відтак, заява про «гарне проведення» виборів в Україні виглядає як проста політично вмотивована мовна формула, адже всі зауваження, а, тим більше, той факт, що наша держава опинилася на одному щаблі з Росією та Білоруссю, змушують вітчизняних високопосадовців задуматися про вимоги НАТО й, що найголовніше, про наслідки проведення виборів для зовнішньої політики офіційного Києва у майбутньому.

Оприлюднивши резолюцію, учасники ПА, по-перше, закликали Україну, Білорусію та РФ утілити рекомендації «авторитетних міжнародних установ», які спостерігали за виборчим процесом у цих країнах. Особливу стурбованість при цьому було висловлено щодо обмеження громадянських прав активістів, свободи ЗМІ і невідповідності останніх виборів у Білорусі, Росії та Україні міжнародним стандартам. По-друге, було наголошено на проблемах у мажоритарних округах в Україні і висловлено стурбованість через збільшення кількості порушень після жовтневих виборів. По-третє, у документі міститься заклик до України, Білорусі і Росії негайно звільнити «політичних в’язнів» і зміцнити верховенство права, хоча імена цих осіб не названо. І, нарешті, Асамблея закликала Україну конкретними діями підтвердити її міжнародні зобов’язання і надалі впроваджувати справжні демократичні реформи. Хоча, наголошуючи на своїх вимогах, Парламентська асамблея НАТО прагнула «подвоїти зусилля у підтримці демократичних прагнень народів держав, східних сусідів ЄС», «із повною повагою» ставлячись до суверенітету Білорусі, Грузії, Росії й України.

Справді, зважаючи на те, що Сполучені Штати як провідний гравець Альянсу свого часу після розпаду Радянського Союзу інвестували значні кошти в те, щоб Україна могла стати членом НАТО, наразі їм аж надто не хотілося щоб наша держава «сповзала» до російської моделі псевдо-демократії, за якої зовні існують вибори, партії і кандидати, але насправді є все менше і менше реальної конкуренції. Проте жовтневі вибори насправді були «найкраще організованими» в особливому пострадянському стилі. Якого дотримується Росія та інші країни Євразії. Адже їх проведення є, швидше, не питанням технологій, а небажанням чи неспроможністю застосовувати чесну процедуру, яка відкриває систему для тих, хто є джерелом законності в демократичній державі, – громадян, які разом творять націю. Бо ж і застосування адмінресурсу, і відсутність об’єктивності в ЗМІ не завадили громадянам виконати всій конституційний обов’язок, прийшовши на виборчі дільниці.

Однак стурбованість відсутністю відкритості, прозорості та своєчасності, що було характерним для процесу підрахунку голосів, а також той факт, що не всім учасникам виборів були надані рівні можливості, звели нанівець технічно задовільне проведення голосування. І в цьому сенсі держави-члени НАТО, котрі, до того ж, є і членами Євросоюзу, постійно наголошують на тому, що якість українських виборів дозволяє Брюсселю дати/не дати «зелене світло» для Угоди про асоціацію з Києвом, яка заморожена з грудня 2011 року.

Перейматися ж надмірним песимізмом у рамках ПА НАТО вони, певно, не прагнуть: висунувши до України певні вимоги, звернувши її увагу на проведення демократичних реформ, Альянс не збирається розривати відносини з Києвом, адже останній є надзвичайно вагомим партнером Заходу чи не у всіх миротворчих операціях та місіях. Відтак, вибори до парламенту не надто суміжні із військовим аспектом співробітництва України з Альянсом, тому останній полишає право «політичних докорів» для ЄС, продовжуючи співробітництво з офіційним Києвом, намагаючись допомогти останньому усунути існуючі «негативні прояви» в суспільстві.

Відповідно, у відносинах із НАТО офіційному Києву вдалося зберегти існуючу рівну тональність, адже, по-перше, новий Парламент не було оголошено нелегітимним. Натомість,  27 жовтня 2012 року Європарламент більшістю голосів на сесії у Страсбурзі прийняв резолюцію, за якою вважає нелегітимними парламентські вибори в Білорусі, які відбулися 23 вересня 2012 року. По-друге, Україна уникнути міжнародної ізоляції, котру їй уже майже півроку обіцяли представники Заходу у разі проведення непрозорих сфальсифікованих виборів.

Тож, можемо стверджувати, що, незважаючи на те, що парламентські вибори 2012 року в Україні розчарували ПА НАТО, остання «сподівається, що таке розчарування лише спонукатиме новий Парламент забезпечити необхідні законодавчі зміни для забезпечення демократії». Тим більше, не можна говорити про цілковиту переорієнтацію НАТО у бік антиукраїнської політики. Продовжуючи розглядати нашу державу як відданого й надійного партнера у веденні зовнішньої політики,  Альянс «посваривши» офіційний Київ за не надто прозоре проведення виборів, заявляє, що в перспективі співпрацюватиме із новим Парламентом України для запобігання цих негативних проявів. Проте, офіційній владі, усе ж, слід замислитися над зауваженнями НАТО, аби на тлі розчарування ЄС своєю політикою просто не втратити таку потрібну Україні підтримку з боку євроатлантичної спільноти.