На сьогодні ситуація, що складається в світі, не тільки відверто насторожує країни-члени Північноатлантичного альянсу (більшість з яких, до речі, одночасно є й членами ЄС), але й змушує вдаватися до активних дій, адже кризові ситуації все частіше розгортаються якраз на кордонах організації. Ще ніким незабута «арабська весна», відголоски якої переросли в якісно нові заворушення на території Сирії та Лівії. Розгортання антиурядової операції на території останньої й приведення режиму в країні «до демократичного ладу», продовження операції в Афганістані, заворушення в Іраку та Косові тепер доповнюються ще й утвердженням антидемократичного режиму в Білоусі та політизованими судовими розглядами в Україні.

Наша держава, будучи найбільшим контрибутором у справі встановлення миру й безпеки у світі, не маючи при цьому членства в організації, відверто насторожила членів НАТО, змішавши докупи діяльність трьох гілок влади. Представники організації, наголошуючи на цьому раніше та вказуючи на політичні помилки українських високопосадовців, наразі теж не залишилися осторонь, повсякчас нагадуючи, що в останній мають переважати демократичні цінності.

Черговим підтвердженням тому стало представлення доповіді про політичні процеси, які відбуваються в Україні після Помаранчевої революції, та про стан демократії в нашій державі, оприлюдненої у рамках сесії Парламентської асамблеї НАТО, що відбулася в Бухаресті 7-10 жовтня 2011 року. На підтвердження того, що «найбільш прагматичний» партнер Альянсу відверто порушує керівні принципи політики його членів, відбулася й презентація документального фільму про судовий процес над Юлією Тимошенко «TheTrialofYuliaTymoshenko. TheTrueStory» («Суд над Юлією Тимошенко. Правдива розповідь»), що дозволило представникам НАТО зробити висновки про «достатньо тривожні події», що сьогодні відбуваються в Україні.

Більше того, ситуацію можна вважати критичною не лише з точки зору політичних, але й геостратегічних процесів, що нині відбуваються на території нашої держави: цивілізаційно розірвана, «позаблокова» країна чомусь більше відходить на Схід, навіть проголосивши європейський вектор у якості основного пріоритету. Так, Україна, спільно з Францією та РФ, тут же, на засіданні ПА НАТО, піддали критиці проект розміщення американської системи ПРО на території Румунії (нагадаємо, 13 вересня 2011 року було підписано угоду між США та Румунією про розміщення на території останньої бази американських ракет-перехоплювачів SM-3; меморандум подібного змісту було підписано також між США і Туреччиною).

Зрозумілою тут є позиція офіційного Парижа, що базується на твердженні про те, що Північноатлантичний альянс нібито повинен створювати власну ПРО, а не включати її до складу американської: справді, у такому разі саме Франція, як основний претендент на лідерство в Альянсі, хоча б на території Європейського континенту, зможе грати одну з перших скрипок у створенні ПРО й вирішувати ключові питання її розміщення. Очевидною видається і російська позиція, адже Москва усе ще вимагає від НАТО створення спільної євроПРО із «секторальною» відповідальністю, про що було начебто домовлено у листопаді 2010 року під час саміту Альянсу у Лісабоні.

Однак і тоді, й зараз абсолютно очевидним є той факт, що натівці просто не можуть піти на такий крок – надати право нести відповідальність за безпеку організації країні, яка не входить до її складу, тим більше, є її одвічним опонентом. І ця ситуація дає РФ цілковите право говорити про те, що проект ПРО спрямований проти її національної безпеки. Більше того, він курується не європейцями, а американською адміністрацією, від якої у такому разі варто вимагати офіційних юридичних гарантій «ненаправлення» щитів ПРО проти РФ. Звичайно, НАТО таких гарантій дати не може. Тож і не дивно, що під час ПА представники РФ уточнювали, чи є протиракетний щит частиною європейської чи американської системи безпеки. Зокрема, представники Москви задали питання про те, чи уповноважили представники НАТО Румунію підписати міждержавний оборонний договір зі США.

Однак, нелогічно, що це питання задавали й представники України, котра ще буквально вчора говорила про можливе долучення її радарів у Мукачевому й Севастополі до нової оборонної євроПРО. Більше того, офіційна позиція Києва зводилася до того, що Україна проявить «особливу зацікавленість» у питанні приєднання до системи ПРО НАТО в тому випадку, якщо до створення системи підключиться Росія. Як розуміти такий крок: як бажання захистити свій позаблоковий статус так би мовити «по периметру» чи як черговий крок на Схід? На жаль, остання позиція більш імовірна. Адже бажання Москви мати спільну з Альянсом систему ПРО не може бути реалізоване в принципі.

Росію низка східноєвропейських країн (зокрема, та ж Польща чи прибалтійські держави) досі розглядають як джерело загрози для власного суверенітету. Крім того, створення спільної системи ПРО передбачає і певну передачу оборонних технологій Москві, на що країни Заходу також не згодні. Адже Росія не є ані членом НАТО, ані стратегічним союзником Заходу (як, наприклад, та ж Японія або Південна Корея) – лише географічним сусідом і партнером у низці міжнародних питань (стабілізація Афганістану, недопущення розповсюдження зброї масового знищення, пацифікація ряду ворожих режимів). До речі, надзвичайно стурбувало РФ розміщення ПРО саме в Румунії – не було такого під час розгляду питання базування об’єктів ані в Польщі, ані в Чехії. Поєднавши цей факт із стійкою позицією Румунії щодо територіальної цілісності Молдови, можна дійти висновку про видиму загрозу російським контингентам у Придністров’ї – певно, з точки зору самої Москви.

Тож на цьому фоні підтвердження зобов’язань України щодо продовження надання допомоги операції Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) Ісламської республіки Афганістан та навіть той факт, що присутність України в Афганістані може бути збільшено з 22 до 30 осіб не надто схвилювали представників Альянсу. У цілому засідання було зосереджено увагу на обговоренні питань завершення перехідного періоду передачі до кінця 2014 року відповідальності за безпеку уряду Афганістану та майбутні дії МССБ з підтримки уряду Афганістану у подальшому, у контексті рішень, які були прийняті на Лісабонському саміті НАТО та у світлі підготовки до саміту НАТО у Чикаго у травні 2012 року. Однак, РФ відкрито заявила, що її високопосадовці проігнорують дану зустріч, якщо до цього часу не буде вирішено питання гарантій Альянсу щодо ПРО.