АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:

УКРАЇНА МАЄ НАМІР ПРОДОЖИТИ СВОЮ УЧАСТЬ У РАМКАХ НОВОЇ МІСІЇ НАТО В АФГАНІСТАНІ І ПІСЛЯ ЗАПЛАНОВАНОЇ ДАТИ ВИВЕДЕННЯ ВІЙСЬК У 2014 РОЦІ

18-19 жовтня 2012 року Північноатлантична рада НАТО і посли кількох держав-партнерів здійснили візит до Афганістану, під час якого зустрілися з президентом країни Хамідом Карзаєм, членами уряду і парламенту в Кабулі, регіональними керівниками, а також провели зустрічі з командувачами Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) і Афганських національних сил безпеки з регіональних командувань «Схід», «Південний Захід» та «Північ». Основною причиною такої масованої поїздки стало зростання числа так званих «інсайдерських» атак, під час яких під впливом талібів та «Аль-Каїди» зброю проти військових НАТО почали застосовувати представники афганських сил безпеки. Внаслідок таких інцидентів цього року вже загинули 52 іноземних солдати. Згідно зі звітністю військових Альянсу, такі атаки становлять загрозу не тільки для військовослужбовців МССБ, але і для афганських солдатів, поліцейських і цивільних осіб. Відповідно, ключовими сьогодні є кроки зі скорочення ризику таких нападів, у тому числі, вдосконалена перевірка на благонадійність і відбір, контррозвідка та навчання культурі і традиціям. Тож, по суті, можна припустити, що такий хід подій лише підсилить прагнення НАТО зберегти свою присутність у країні і після запланованої дати виведення військ у 2014 році у рамках нової місії.

Сьогодні ж загальна чисельність МССБ становить 112 210 осіб від 50 країн-контрибуторів (разом з усіма країнами-членами НАТО), котрі сформували 24 групи з відновлення інфраструктури провінцій Афганістану. В країні триває передача місцевим афганським силам безпеки відповідальності за безпеку в Афганістанію. Разом із тим, існує потреба у збільшенні допомоги для підготовки цих сил. Не дивлячись на те, що на сьогодні у країні діють 350 тисяч афганських військових, їхня підготовки залишається тим питанням, над яким Альянс прагне працювати і надалі, розгорнувши так звану «місію тренування, допомоги та підтримки». Адже, хоча більшість афганців і живе у відносно безпечному стабільному середовищі, за останні десять років виробництво героїну в країні зросло в 40 разів, для вирошування опійного маку на початок 2012 року було зайнято 130 тисяч гектарів. Згідно з оцінками комісії з міжнародних справ Конгресу США, таліби отримують щорічно 150 млн. дол. від нарковиробництва (за даними російської ФСКН, усього в Афганістані ці доходи становлять близько 4 млрд. дол.). Відтак, НАТО ще має докласти значних зусиль, аби втілити місію «недопущення відтворення в Афганістані притулку для терористів».

Тож після 2014 року присутність у країні іноземних військових має продовжуватися, по-перше, на підставі запиту уряду Афганістану, і, по-друге, на підставі  рішення Ради Безпеки ООН. Рада Безпеки ООН продовжила перебування в Афганістані міжнародних військ під командуванням НАТО ще на один рік (до 13 жовтня 2013 року). Після цієї дати іноземні військові діятимуть у країні, фактично, лише на основі двосторонніх угод між окремими державами-членами Альянсу та Кабулом. Якщо керівництво країни погодиться на даний, «оновлений» формат взаємин, військові НАТО і надалі стримуватимуть активність бойовиків руху «Талібан», давши афганцям час узяти у свої руки контроль над країною. Хоча, з іншого боку, така нав’язливість із боку Заходу лише підсилюватиме агресію місцевих повстанців, не даючи легітимній владі остаточно взяти ситуацію під контроль.

В контексті цих тенденцій розвитку ситуації, 10 жовтня 2012 року делегація України на чолі з Міністром оборони України Дмитром Саламатіним взяла участь у засіданні Північноатлантичної ради НАТО на рівні міністрів оборони з країнами-контрибуторами операції МССБ Ісламської республіки Афганістан, під час якого було обговорено поточний прогрес перехідного періоду, форми взаємодії держав в Афганістані за межами перехідного періоду, а також формат місії під керівництвом НАТО після 2014 року. Було наголошено, що, підтримуючи єдність Альянсу у намірах продовжувати надавати підтримку уряду Афганістану після завершення перехідного періоду і передачі відповідальності за питання безпеки в країні, Україна також зацікавлена у продовженні участі в міжнародних зусиллях в Афганістані. Наразі наша держава активно залучена до процесу планування нової місії під проводом НАТО у форматі «28+6» (28 країн-членів та 6 держав-партнерів Альянсу: Фінляндія, Швеція, Австралія, Нова Зеландія, Грузія та Україна), що безумовно сприятиме виробленню оптимальних політичних і військових рішень на довгострокову перспективу.

По суті, дана заява має певне підґрунтя, адже наша держава, користуючись наявними рівнями співпраці із Заходом, розраховує на відповідні зворотні кроки. По-перше, Річна національна програма співробітництва Україна – НАТО залишається основним програмним документом системного коротко- та середньострокового співробітництва з Альянсом. По-друге, наша держава залишається надзвичайно важливим чинником євроатлантичної безпеки, беручи доволі активну участь у миротворчих операціях під проводом НАТО. По-третє, українське керівництво намагається «зачепитися» в Афганістані економічно, беручи участь у програмах реконструкції цієї країни. Тим більше, що у вересні поточного року під час візиту Дмитра Саламатіна до Афганістану сторони висловили обопільну зацікавленість у підготовці військових фахівців на базі українських навчальних закладів, що має стати фундаментом для подальшого зміцнення дружніх стосунків між обома країнами.

Крім того, 18 вересня 2012 року Верховна Рада України схвалила Закон України № 5286-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки», що дозволяє українським воякам брати участь не тільки в гуманітарних і миротворчих місіях, а й у бойових операціях. Відповідно, наша держава розраховує на ще «тіснішу» співпрацю з Альянсом.

Однак, такі «розрахунки», навряд чи, виявляться точними. Адже, на тлі негативної реакції НАТО на проведення парламентських виборів в Україні, офіційний Київ усе ще не може надіятися на взаємодію з Альянсом «на всіх фронтах» своєї зовнішньої політики. Крім того, стримуючим чинником виступає позаблоковий статус нашої держави та її «надмірна співпраця» з Москвою.

З іншого боку, зважаючи на те, що нинішні «афганські» контракти отримують фірми навіть із країн, які не направляли своїх контингентів до Афганістану, українські надії на участь у таких проектах, як прокладка магістрального трубопроводу ТАПІ (Туркменістан – Афганістан – Пакистан – Індія) і будівництво малих ГЕС, де міг би взяти участь український «Турбоатом», залишаються марними. Більше того, не маючи ніякої економічної користі від свого «афганського вектора», Київ несе прямі економічні збитки. По-перше, специфіка місій НАТО полягає в тому, що тут забезпеченням свого контингенту кожна країна займається самостійно, за рахунок коштів власного держбюджету. По-друге, у 2015-2017 роках з держбюджету України щорічно буде виділятися на допомогу Афганістану сума еквівалентна 500 тис. дол. США. 21 травня 2012 року Кабінет міністрів України схвалив Проект указу Президента України «Про надання гуманітарної допомоги для потреб уряду Ісламської Республіки Афганістан». Даний проект указу розроблений «з метою надання підтримки Україною багатонаціональним міжнародним зусиллям у справі відновлення і забезпечення тривалого миру і стабільності в охопленій збройним конфліктом Ісламській Республіці Афганістан».

Відповідно, спостерігаємо ситуацію, в якій офіційний Київ має  організувати належне надання коштів, відправку військ до Афганістану та на контакти з Альянсом, аби не залишитись в ізоляції.