АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: Відносини України з НАТО: спроба відновлення особливого партнерства чи констатація позаблоковості?

        21 вересня, у м. Нью-Йорк, Президент України В.Ф. Янукович провів зустріч із Генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном, в ході якої сторони обговорили питання міжнародної безпеки і внутрішньої політики України.

Одним із найважливіших результатів зустрічі стало підписання «Імплементаційної угоди між Кабінетом Міністрів України та Організацією НАТО з технічного забезпечення і обслуговування щодо утилізації легких озброєнь і стрілецької зброї, звичайних боєприпасів і протипіхотних мін типу ПФМ-1». Плідна робота, розпочата 2005 року між Урядом України і Трастовим фондом НАТО «Партнерство заради миру» передбачає 12-річну співпрацю з офіційним Києвом щодо знищення надлишкових боєприпасів, легких озброєнь і стрілецької зброї та переносних зенітно-ракетних комплексів. Таким чином, утилізації підлягають 1000 одиниць переносних ЗРК, 133000 т боєприпасів, 1,5 млн. одиниць легкого озброєння та стрілецької зброї.

Під час зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Президент України В. Ф. Янукович зазначив про прагматизм і націленість відносин України з Альянсом на певний результат, а також бажання України приєднатись до ініціатив НАТО. У свою чергу, Андерс Фог Расмуссен схвально оцінив внесок нашої держави у миротворчі місії НАТО в Афганістані і Косово, одночасно запропонувавши місце Україні в антипіратській операції Альянсу «Океанський щит».

       Готовність Києва до участі і здійсненні внеску до міжнародної боротьби з піратством підкріплює факт неодноразових нападів на українських моряків і судна, що стають заручниками сомалійських піратів у Аденській затоці та інших «гарячих точках» світу.

Крім того, за результатами зустрічі Україну було запрошено до участі в наступному саміті НАТО в Чикаго, у травні 2012 року, а самого Президента – відвідати штаб-квартиру Організації для виступу на Раді НАТО.

Як бачимо, незважаючи на те, що після виборів Президента України 2010 року держава відкоригувала зовнішньополітичний курс, оголосивши про свій позаблоковий статус і тим самим відмовившись від ідеї атлантичної інтеграції з НАТО, відносини України з Альянсом залишаються динамічними і стратегічно важливими. Президента В.Ф. Януковича неодноразово було звинувачено у згортанні напрацьованих результатів з Альянсом. Пояснювалось це його яскраво вираженою проросійською політикою. Покращенню відносин з НАТО не сприяла і минулорічна відмова Президента взяти участь в Лісабонському саміті Альянсу. Цього ж разу, на тлі погіршення відносин з Росією, а також активною фазою переговорів з ЄС щодо асоціації України в Союзі, НАТО все-таки вирішило дати Києву «зелене світло».

Активна участь українського військово-технічного контингенту в операціях НАТО, співпраця в рамках програми «Партнерство заради миру», а також готовність до відкритого діалогу з Альянсом, дають підстави стверджувати про зацікавленість України у збереженні партнерства з НАТО.

Насправді євроатлантичний вектор суттєво домінував у зовнішній політиці України протягом 2005-2009 років, але квітневий саміт НАТО в Бухаресті 2008 року розставив крапки над «ї» в євроатлантичних прагненнях Києва. Саме тоді Україні та Грузії було відмовлено в приєднанні до «Плану дій щодо членства», що значно підірвало основи стратегічного партнерства з Альянсом, перетворивши вектор з євроатлантичного на виключно європейський. Таким чином, позаблоковий статус і відмова від поглибленої співпраці України з НАТО може бути переглянута і доповнена іншими формами двосторонньої взаємодії. Принаймні нью-йоркська зустріч дає  підстави  стверджувати про зацікавленість діючої адміністрації в поверненні до ефективного діалогу і фінансово-технічної співпраці з Альянсом.  Крім того, незважаючи на звинувачення західних кіл у відході України від засад демократичного розвитку, НАТО рішуче запропонувало продовжити розпочатий діалог, що для Києва означатиме повернення до плідного співробітництва і відмову від раніше оголошеної жорсткої позаблоковості.

В той же час, питання поновлення участі українських миротворців у операціях НАТО поки що не було відновлено на порядку денному зустрічі, з огляду на те, що для населення України цей аспект співпраці подекуди ставав вирішальним у негативному сприйнятті Альянсу і його ролі в зовнішній політиці держави. Натомість запропонована участь українських сил в антипіратській операції НАТО «Океанський щит» повинна бути використана як можливість закріплення України в якості надійного партнера міжнародної антитерористичної коаліції.

 Звичайно, сподіватись на відновлення інтеграційного євроаатлантичного вектору в зовнішній політиці України навіть у середньо терміновій перспективі не варто. Але разом з тим, коли до грудневого саміту «Україна-ЄС» залишається менше двох місяців, офіційному Києву важливо поглиблювати відносини з НАТО та неухильно слідувати обраному курсу на асоціацію з Європою, а не з Росією, яка і так ускладнює політичне реноме нашої держави новими газовими суперечками.