Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр

eng

+38 (044) 287 52 58

Написати нам Підписатися на тижневик

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

укр

eng

Написати нам

Підписатися на тижневик

INTERNATIONAL WEEKLY № 3 (16.02.2017 — 28.02.2017)

Зовнішньополітичні пріоритети України в умовах війни

За останні кілька тижнів основний вектор зовнішньополітичних дій України був зосереджений у напрямку Сполучених Штатів Америки та пошуку рішень для деескалації конфлікту на Сході. Варто відзначити певні позитивні зрушення і ясність у відносинах України та Америки. Відбулося ряд зустрічей як Президента України так і міністра закордонних справ України з представниками уряду США.

Найважливіший сигнал для України пролунав на полях Мюнхенської конференції від віце-президента США Майка Пенса, який є ключовою фігурою у формуванні зовнішньої політики США. Під час зустрічі з Президентом України він заявив: «Потрібно домогтися, щоб Росія виконувала Мінські угоди, починаючи з деескалації ситуації. І я хочу сказати, що США і надалі вимагатимуть, щоб Росія несла відповідальність». [1]

Як відомо, у лютому Україна головувала у Раді Безпеки ООН. Постійний представник США при ООН Ніккі Гейлі під час засідання Радбезу заявила, що нинішня адміністрація США досі розглядає можливості посилення взаємодії з Росією, однак вважає неприйнятним робити це за рахунок задоволення Москвою власних геополітичних інтересів та агресії проти інших країн, передусім, України. Також, Пані Гейлі наголосила, що Америка продовжує стояти разом з народом України: «Росія намагалась завадити змінам, які вимагав український народ. Росія окупувала Крим та спробувала анексувати частину території України. Ці дії Сполучені Штати не визнають».[2]

У ході засідання РБ ООН прозвучала ще одна заява з осудом Росії. Крістофер Клейн, міністр-радник американської делегації, засудив загрози спостерігачам ОБСЄ і захоплення їх безпілотника бойовиками ДНР та закликав Росію і підтримуваних нею сепаратистів почати з припинення вогню на сході України.[3]

У пошуках рішень для врегулювання конфлікту на Сході України, під час Мюнхенської конференції відбулася зустріч глав МЗС у «нормандському форматі». Однак, ефективність імплементації рішень цієї зустрічі залишилася на нульовій позначці. За словами П. Клімкіна, на сьогодні немає ефективної заміни «нормандському формату», оскільки цей формат не тільки люди, це – країни, зокрема Німеччина й Франція, що багато інвестували в цю проблематику. Однак, Міністр не виключає певних змін, які можуть принести додану вартість. [4] Очевидно, такі зміни можливі після виборів у Франції.

Проаналізувавши інтерв’ю міністра можна виокремити ще кілька тенденцій щодо зовнішньої політики України. За словами Клімкіна, Трамп не звертатиме особливої уваги на зовнішню дипломатичну символіку, однак зосередиться на суті. З цього випливає, що і Україна буде розглядатись ним через призму внутрішніх політичних процесів, які нажаль, залишають бажати кращого. Зважаючи на такі випади, як візит Тимошенко, лист Артеменка, Пінчука, лобізм окремих осіб в американському уряді, складається ситуація, що Україна втрачає свою монолітну внутрішню суб’єктність і вносить дисонанс у її сприйняття як Сполученими Штатами так і Європою. Ще одним внутрішнім протиріччям України є відносини з окупованими територіями, а точніше торгівля з ними. З одного боку, на дипломатичному полі лунають офіційні заяви осуду російської окупації, та прохання про підтримку світу, проте, не припиняється торгівля з Росією і окупованими нею територіями. В подальшому це може призвести до зняття санкцій з Росії та послабить підтримку України з боку світових лідерів. Також, зі слів міністра основна ставка зовнішньої політики буде на системну публічну дипломатію. Однак, виникає питання, чи буде вона ефективною, якщо внутрішні процеси не відображатимуть реальність зовнішніх заяв?

Позиція країн Заходу щодо врегулювання конфлікту на Донбасі збігається в одному – вони не бачать альтернативи Мінським домовленостям. Однак, як зазначив П. Клімкін: «…легалізація там російської реальності, російського протекторату означає бомбу, яку я колись порівняв із ядерною, у центрі Європи. Вони мають розуміти: якщо в питанні Мінська все просуватиметься в такому порядку, як того хоче Москва, - то готується все для того, аби зруйнувати не тільки українську, а й європейську реальність».[4]

Підсумовуючи, варто відзначити, що сьогодні порушився міжнародний порядок, який склався після Другої світової війни. Судячи із перших кроків адміністрації Трампа, Америка буде мислити з позиції сили і надасть преференцію жорсткій силі. У цій ситуації Україні з відкритим збройним конфліктом на Сході та окупацією Криму необхідно мати підтримку США, як головного партнера у вирішенні внутрішніх проблем, а також, як інструмент тиску на Росію. Судячи із заяв офіційних представників США, курс Трампа щодо посилення відносин з Росією дещо змістився. Можна передбачити певну співпрацю США та РФ у сфері протидії ісламського екстремізму, однак глобальних угод не варто очікувати. Росія достатньо себе скомпрометувала і викликала як мінімум осторогу до себе. Очевидно, також, що США зберігатимуть санкції проти Росії. Поставки зброї Україні не варто очікувати, натомість можна розраховувати на подальшу співпрацю щодо навчань та тренувань збройних сил України.

З огляду на те, що Росія не збирається виконувати свої зобов’язання у рамках Мінських домовленостей, Україні важливо утримати дипломатичний фронт і об’єднати навколо себе країни Заходу, які послідовно підтримуватимуть її і тим самим обмежити Кремль у можливості приймати глобальні рішення. Про це вже йшлося на засіданні РБ ООН, де П. Клімкін виступив з ініціативою реформувати РБ ООН щоб уникнути зловживання правом вето.[5]