ЧИ ПРИЗВЕДЕ НАРОЩУВАННЯ ПРАКТИЧНОЇ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ Й НАТО ДО НОВОЇ ЯКОСТІ ЇХ ПОЛІТИЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА?

Однією з ключових тем співробітництва України з Альянсом в другій половині вересня було відправлення фрегату ВМС Збройних Сил України «Гетьман Сагайдачний» з вертольотом Ка-27 і групою спеціального призначення до району проведення операції НАТО «Океанський щит». За рішенням Північноатлантичної ради, Україну було офіційно визнано контрибутором цієї антипіратської операції – першою з держав-партнерів Альянсу.

Своєю участю в операції «Океанський щит» Україна досягне одразу кількох цілей:

- її військово-морські сили отримають цінний досвід участі у реальних заходах із забезпечення міжнародної безпеки;

- закріпить на практиці досягнутий рівень оперативної сумісності із ВМС країн-членів НАТО та ЄС;

- суттєво підвищить свій міжнародний престиж, адже далеко не кожна держава може відрядити корабель такого класу для участі в подібній операції.

При цьому, Україна бере на себе всі витрати, пов’язані з її участю в операції (89 млн. грн.)[1], і таким чином справді виступає повноцінним контрибутором безпеки.

У вересні військовослужбовці Збройних Сил України разом зі своїми колегами з країн-членів НАТО – Канади, Польщі й Литви – підвищували бойову готовність під час багатонаціональних тактичних навчань «Кленова арка-2013», які відбулися на базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного на Львівщині.

Україна також продовжує тісно співпрацювати із НАТО в питанні військової реформи. У другій половині вересня відбулася низка заходів у цьому напрямку:

- 16 вересня в Києві, під головуванням першого заступника секретаря РНБОУ О.Медведька, відбулася Координаційна нарада щодо реалізації в Україні Програми НАТО з професійного розвитку цивільного персоналу сектору безпеки та оборони України;

- 17-20 вересня в Україні перебувала делегація експертів НАТО з питань Процесу планування та оцінки сил (ППОС) з метою обговорення проекту Підсумкового документа (оцінки) участі України в ППОС у 2013 р. та виконання Річної національної програми співробітництва Україна-НАТО в оборонній та безпековій частині;

- 26 вересня в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі, під головуванням заступника помічника Генсека НАТО з політичних питань та безпекової політики Дж.Аппатурая, відбулося засідання Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи; делегацію України очолював Перший заступник начальника Генштабу ЗС України адмірал І.Кабаненко.

Тож цілком справедливими є слова заступника Генсека НАТО Александра Вершбоу, сказані ним у відеозверненні до учасників Міжнародної конференції «Роль міжнародних організацій у національній безпеці України», що пройшла 17 вересня у Дипломатичній академії при МЗС України. А.Вершбоу висловив переконання, що, незважаючи на офіційну відмову України в 2010 р. від прагнення вступити до НАТО, «за останні три роки, наша співпраця стала, мабуть, більш інтенсивною і продуктивною, ніж будь-коли раніше». Також заступник Генсека НАТО назвав Україну одним із основних контрибуторів безпеки в операціях НАТО, ООН, ЄС та ОБСЄ[2].

Така висока оцінка з боку керівництва найбільш потужної безпекової організації у світі, безперечно, є важливою. Проте Києву варто також врахувати слушну думку вітчизняного експерта  Володимира Горбача, який на тій же конференції зауважив, що Україна не використовує міжнародний інструментарій для гарантування власної безпеки: «Щодо співпраці України з НАТО, то це, перш за все, приносить користь Альянсу, тому вони це цінують і кожного разу підкреслюють. А це жодним чином не наближає Україну до того, щоб користуватися вигодами від повного членства в НАТО. Адже контрибутор безпеки не завжди є її споживачем, і в українському випадку це яскравий приклад»[3].

На підтвердження слів експерта відзначимо: під час цьогорічної сесії Генасамблеї ООН Президент 46-мільйонної України В.Янукович виступив з низкою важливих для світової безпеки пропозицій, натомість прем’єр-міністр Чорногорії із півмільйонним населенням, заявив, що його країна розраховує вже найближчим часом стати членом НАТО[4]. Внесок цих двох країн у світову і регіональну безпеку неспівставний, проте вже за кілька років чорногорці користуватимуться безпековими гарантіями найсильніших армій світу, тоді як українці й надалі зможуть розраховувати лише на власні Збройні Сили, скорочення яких триває і далі.