АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:
ВІДСУТНІСТЬ ЕФЕКТИВНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОЗАБЛОКОВОГО СТАТУСУ ЗНОВУ ПІДНІМАЄ ДИСКУСІЮ ПРО НАТО
Остання декада вересня ознаменувалось двома потужними заходами в Україні, які так чи інакше стосувались НАТО. Одним з них була міжнародна конференція: « НАТО - Партнери: нові виклики безпеки», яка проходила в Києві з 27 по 28 вересня 2012 року. Вона була присвячена ідентифікації спільних інтересів України та Північноатлантичного альянсу, а також пошуку тих сфер де обидві сторони можуть вигідно співпрацювати в рамках кооперативної безпеки. До таких сфер зокрема було віднесено: енергетичну безпеку, протидію тероризму та розвиток національних стратегій кібернетичного захисту.
Учасників конференції цікавили підходи України до забезпечення енергетичної безпеки, те як НАТО може посприяти у цій сфері і який внесок спроможна зробити Україні в забезпечення енергетичної безпеки Європейського Співтовариства. Щодо протидії тероризму та тут більшу зацікавленість виявили представники країн НАТО. Їх цікавили, насамперед, загрози та ризики використання матеріалів подвійного призначення, або технічних засобів, які можуть бути застосовані терористами при організації кібер-атак.
За підсумками дискусії стало очевидним, що поряд з розумінням спільних проблем, залишається різне сприйняття актуальності загроз національній безпеці, як з боку НАТО так і з боку представників України. Отже, дискусія показала, що Україна буде приймати участь в заходах НАТО по боротьбі з глобальними та регіональними викликами міжнародній безпеці, проте її власні проблеми національної безпеки залишаються поза межами стратегії Альянсу.
Другий захід – Міжнародний форум: «Позаблокова політика України у європейському контексті», що проводився Інститутом Світової політики, Інститутом зовнішньої політики та посольством Норвегії під патронатом Міністерства закордонних справ України мав значно більший резонанс, оскільки стосувався визначення ролі позаблокового статусу в забезпеченні національної безпеки України. Самим більшим дисонансом на цьому Форумі були протилежні за своїми оцінками думки представників офіційної влади та експертного середовища. Якщо з вуст офіційних чиновників звучали перебільшено позитивні висновки та декларативні заяві. Не підкріплені жодними вагомими аргументами, то експерти спирались насамперед на розрахунки та об’єктивні загрозливі тенденції в питаннях національної безпеки України. Експерти дійшли висновку, що позаблоковий статус не є вирішенням проблеми безпеки України. Радше він є її відкладенням на майбутнє. Не випадково цей статус розглядався як транзитивний. Навіть за визначенням Міністерства закордонних справ України К. Грищенко "Доцільніше було б тримати всі опції відкритими. Цю тезу слід інтерпретувати не як загравання з апологетами членства України в НАТО, а як тверезу оцінку потенційних змін у безпековій ситуації в регіоні, що може вимагати коригування зовнішньої політики України в середньо- або довгостроковій перспективі".
Отже, відкладені проблеми безпеки стосуються трьох доленосних аспектів майбутнього України: по-перше, геополітичного та цивілізаційного вибору України; по-друге, забезпечення власної національної безпеки, яка має сталу тенденцію до зниження та маргиналізації; по-третє, визначення оптимальної моделі розвитку української державності, оскільки існуюча призводить до деградації усіх без винятку політичних інститутів держави.
Щодо першої проблеми, то позаблоковий статус не тільки не вирішив, а навпаки ускладнив геополітичне становище України закріпивши її в статусі «буферної зони», яка відкидає країну в маргінес європейській політики і посилює претензії з боку Росії. Логічною реакцією Росії на позаблоковий статус України стало підписання Хорватських угод з подальшою пролонгацією перебування Чорноморського флоту РФ на українській території до 2042 року. Така угода посилила вакуум безпеки і закріпила положення України, як буферної зони в сфері російського впливу.
Які наслідки такого положення? За визначенням класика геополітики Коллінгса, країни, які попадають в буферну зону рано чи пізно втрачають свій суверенітет і територіальну цілісність в результаті наміру як Сходу, так і Заходу захопити чи розділити геополітичний простір серединної держави. Підтвердженням такої закономірності геополітики є експертні оцінки стану національної безпеки. Вони фіксують стійке погіршення стану національної безпеки з моменту набуття Україною позаблокового статусу. Так, за їх оцінками загроза втрати державного суверенітету зросла з 35% до 75%; перетворення України в «буферну зону» з 62% до 76%; зниження дієздатності силових структур відповідальних за забезпечення національної безпеки країни з 68% до 83%.
Не вирішеною також залишається проблема визначення моделі забезпечення національної безпеки країни в умовах позаблокового статусу. Якщо ми відмовляємося від колективної оборони, то ми повинні вибудовувати власну індивідуальну оборону. Але ми й цього не робимо. Навпаки – ми все розпродаємо, остаточно вбиваємо Збройні Сили. Ми маємо певні загрози, мусимо забезпечувати безпеку країни – а нам нав’язують дискусію про співвідношення дипломатичних і силових засобів забезпечення безпеки. Але, коли говорять гармати, дипломати мовчать. До них уже ніхто не прислуховується.
Останнім часом стало модним посилатися на досвід нейтральних країн – Австрії, Фінляндії, Швеції. Але, наприклад, Швеція витрачає на оборону $6.3 млрд. з розрахунку на 9 млн. населення, яке в п’ять разів менше, ніж в Україні. При цьому вона повністю інтегрована в Європу. Тому, якщо ми збираємося копіювати швецький нейтралітет, то давайте витрачати на оборону такою ж мірою. Відповідно Україна з такими інвестиціями які роблять в свою національну оборону і безпеку нейтральні шведи повинна мати оборонний бюджет на рівні $32 млрд. – стільки коштує позаблоковий статус. Наразі Верховна Рада ухвалює оборонний бюджет у розмірі близько $2 млрд. тобто на рівні 1% ВВП. От із чого робиться реальна українська політика.
Окрім того, як зазначив під час свого виступу на Форумі держсекретар МЗС Фінляндії Пертті Торстіла: " Фінляндія вже не є нейтральною країною". Мені вже якось доводилось писати, що вона перестала такою бути після того, як вступила до Євросоюзу. Приблизно те ж говорять і шведи. До речі, Швеція була однією з найпопулярніших країн на форумі: не один спікер побажав Україні стати такою ж "позаблоковою" у співпраці з НАТО, якою "нейтральною" у діалозі з Альянсом є Швеція. Представники деяких країн Цетрально-Східної Європи зізнались: Швеція набагато більш інтегрована в діяльність НАТО, ніж скажімо члени Альянсу – та ж Угорщина чи Чехія.
Сьогодні окремі політики апелюють до декларації 1990-х років, у якій були слова про нейтралітет України. Якщо згадати тодішні реалії, то Україна мала одне з найбільших військових угруповань – але на той час обрала шлях неприєднання, проголосивши намір стати нейтральною. Треба розуміти, чому це було зроблено – тому що ми були у складі СРСР і така позиція була умовою виходу та неповернення до Радянського Союзу.
Наразі сьогодні зовсім інші умови, реалії є відмінними від тих, що були на початку 1990-х років. Чому у 2019 році не запровадили нейтралітет, якого Україна мала намір набути в 1990р. – тому що тоді довелося б вимагати виведення з нашої території Чорноморського флоту РФ. Влада злякалася Росії і вдалася до словесної еквілібристики та вигадала термін “позаблоковий статус”, який не передбачає жодних зобов’язань, оскільки в міжнародному праві такого статусу не існує. Тобто позаблоковість була запроваджена на догоду Росії і з метою перешкоджання вступу України до НАТО. Внаслідок цього Україна опинилася в ситуації, коли на засадах цього статусу, вона має сформувати нове бачення системи національної безпеки, стратегію її побудови, програми розвитку Збройних Сил і озброєнь. Якщо надалі користуватися цією еквілібристикою, то ми остаточно заплутаємо як партнерів, так і самих себе, і вкотре змарнуємо ресурси.
З цієї складної ситуації зі станом національної безпеки України до якої привів її позаблоковий статус є два виходи: перший – підкріпити позаблоковий статус впровадженням моделі індивідуальної оборони країни збільшивши воєнний бюджет до $30 млрд. та запровадивши реальний загальний воєнний обов’язок для всіх громадян.
Другий – досягти консенсусу еліт в питанні приєднання України до колективної безпеки і оборони НАТО.