СИРІЙСЬКИЙ КОНФЛІКТ: ЕРОЗІЯ ПОЛІТИЧНОЇ СОЛІДАРНОСТІ В НАТО ТА ПАДІННЯ МІЖНАРОДНОЇ РОЛІ ООН?

Сирійський конфлікт не лише відкотив російсько-американське «перезавантаження» до рівня часів російсько-грузинської війни 2008 р. і остаточно засвідчив провал зовнішньополітичного курсу Барака Обами, але й став індикатором подальшої ерозії політичної солідарності в НАТО. Якщо під час лівійської операції 2011 р. більшість провідних членів НАТО (окрім Німеччини) підтримали військову операцію проти М.Каддафі – хто літаками, а хто фінансово, то ініціатива США щодо операції в Сирії не отримала навіть політичної підтримки більшості членів Альянсу.

Все, про що зміг заявити Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен 28 серпня після засідання Північноатлантичної ради, присвяченого подіям у Сирії, – це «рішуче засудження» застосування хімічної зброї поблизу Дамаску 21 серпня і «цілковита підтримка розслідуванню, яке веде ООН»[1]. На прес-конференції 2 вересня А.Расмуссен підтвердив, що «не бачить додаткової ролі НАТО» в сирійському конфлікті, і це «справа окремих союзників вирішувати, як вони будуть реагувати на застосування хімічної зброї»[2].

Рішення Барака Обами нанести удар по позиціях Башара Асада, з усіх провідних членів НАТО відкрито підтримала лише Франція, яка останніми роками активізувала свою політику щодо близькосхідного регіону. Натомість навіть традиційно найближчий союзник США – Великобританія, за рішенням парламенту, відмовилася підтримати військову операцію. Проти військового удару по Сирії висловився Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун[3]. Проти також – 59% опитаних соціологами американців[4] і 71% британців[5]. Схоже, Б.Обама став заручником власних поспішних заяв щодо необхідності відставки Б.Асада та щодо існування «червоної лінії» – застосування хімічної зброї. Тепер же, щоб зберегти обличчя (своє власне та США як супердержави), він мусить підтримувати сирійських опозиціонерів, серед яких сильні позиції мають союзники «Аль-Каїди», які вже зараз вбивають в Сирії християн[6].

Позиція української влади щодо сирійського конфлікту була зваженою. На відміну від Москви та Вашингтона, офіційний Київ не став висловлювати підтримки жодній стороні конфлікту – ані диктатору Б.Асаду, ані ісламістській опозиції. При цьому, в інтерв’ю українським телеканалам Президент Віктор Янукович заявив: «Ми категорично проти вирішення цих проблем воєнними засобами»[7].

Відзначимо, що схожу позицію зайняв і Євросоюз. 5 вересня на брифінгу в рамках саміту "G-20" глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу заявив: "Європейський Союз упевнений, що зусилля повинні бути зроблені на політичне врегулювання". Те ж саме сказав і голова Європейської Ради Херман ван Ромпей, виступаючи із лекцією в держуніверситеті Санкт-Петербурга: «Всі прийшли до розуміння того, що немає військового рішення сирійського конфлікту. Ми повинні посадити сторони конфлікту за стіл переговорів»[8].

Очевидно, що зважена позиція України сподобалася не всім, тож 4 вересня посол Сирії в Україні Мохаммед Саїд Акіль заявив, що громадяни України воюють у Сирії на боці антиурядових сил. Будемо сподіватися, що ідею втягнути Україну в конфлікт сирійцям підказали не їх друзі з Кремля. Як би там не було, проте ці події продемонстрували неготовність України до подібного роду провокацій. Хоча МЗС України та СБУ оперативно спростували заяву посла Сирії, проте голова Меджлісу кримських татар, народний депутат Мустафа Джемілєв встиг заявити, що декілька кримських татар беруть участь у боях в Сирії на боці опозиції, однак Меджліс не підтримує їх дій і не рекомендує кримським татарам їхати до Сирії[9]. Не виключено, що слів М.Джемілєва про кількох татар, які з власної ініціативи поїхали до Сирії, може бути достатньо для того, щоб контрольовані Кремлем ЗМІ почали розповідати про масову участь «українських бойовиків» на стороні сирійської опозиції.

Позиція Меджлісу щодо небажання дозволити втягнути кримських татар в сирійський конфлікт збігається із позицією офіційного Києва. Проте, передбачити можливість підняття теми участі кримських татар в сирійському конфлікті було нескладно. Нинішня ситуація також продемонструвала небезпечність політики кримської влади на створення альтернативних Меджлісу кримськотатарських рухів: підтримки влади татарами це не додало, натомість розкол в середовищі останніх може привести до посилення радикальних ісламістських рухів, які будуть значно менше орієнтуватися на Київ, ніж це робить Меджліс.

Загалом, можлива військова операція США проти Сирії містить цілу низку ризиків як для світу в цілому, так і для України зокрема. Рішення Президента США Барака Обами провести військову операцію без санкції РБ ООН посилить і без того небезпечні тенденції до ігнорування міжнародно-правових норм та остаточно підірве авторитет ООН. За умов, що США сьогодні не готові повноцінно виконувати роль «світового поліцейського» (значною мірою через політику самого Б.Обами), прецедент відкритого нехтування позицією РБ ООН на тлі політичної розбалансованості НАТО може мати ланцюговою реакцією односторонні силові акції великих регіональних держав щодо вирішення власних конфліктних питань.

Для України, як і для інших країн СНД, це може мати наслідком посилення тиску та погроз з боку Росії. А зважаючи на те, що Східна Європа не числиться в переліку зовнішньополітичних пріоритетів Б.Обами, то розраховувати на підтримку США українцям, на відміну від сирійських ісламістів, не доводиться. Тож єдиною правильною за даних обставин позицією для Києва буде й надалі максимально притримуватися нейтралітету в сирійському питанні… і продовжувати курс євроінтеграції, щоб вже в найближчій перспективі не опинитися сам на сам зі своїми проблемами у світі, що рухається в бік ігнорування великими державами міжнародно-правових норм.