Нещодавнє проведення міжнародних військово-морських навчань «Сі Бриз -2011» в Одесі з 13 по 17 червня за участі військових контингентів 13 держав, викликали жорстку критику з боку Росії. Незважаючи на те, що Україна офіційно запрошувала північного сусіда взяти участь в спільних тренуваннях з антипіратської операції, Москва вирішила діяти на випередження, обурено відреагувавши на появу в Чорному морі протиракетного крейсеру ВМС США «Монтеррей».

Іншої реакції Росії на щорічні міжнародні навчання під проводом НАТО, годі й було чекати. Напевне, єдиним прикладом схвального ставлення Росії до навчань військових контингентів України і НАТО були події 2006 ріку, коли українське суспільство негативно поставилось до перебування іноземних військових формувань на території нашої держави.

Цього разу МЗС Російської Федерації виступив з нотою протесту, підкреслюючи недопустимість перебування в акваторії Чорного моря американського військового крейсеру, що ставить під сумнів дух «перезавантаження», присутній в російсько-американських відносинах. Поява «Монтерею» поблизу кордонів Росії сприймалась як загроза її національній безпеці, адже ракетний крейсер є частиною готової до розгортання європейської системи ПРО. Для Кремля такі дії розцінюються як порушення балансу сил у тій частині світу, де Росія завжди мала свої стратегічні інтереси. Крім того, участь грузинського патрульного катеру «Кутаїсі» остаточно підкреслила незацікавленість і неготовність Росії брати участь в тренуваннях.

Під час минулорічного саміту «Росія-НАТО» Президент Д.Медведєв наголосив на готовності держави брати участь у створенні системи європейської ПРО. Російська сторона сподівається на спільну розбудову системи на хвилі успішного проведення політики «перезавантаження» з США.

Остання, в свою чергу, зацікавлена в автономному співіснуванні, але в рамках спільної взаємодії щодо відсічі ракетних загроз. Таким чином, занепокоєння Кремля у зв’язку з присутністю протиракетного крейсеру «Монтеррей» в Чорному морі є зрозумілими, як і бажання скористатись нагодою пригадати Україні щодо остаточного вирішення, який зовнішньополітичний пріоритет вона обирає: НАТО і ЄС чи ОДКБ і простір СНД?

Одразу ж після завершення «Сі-Бриз», російські медіа розмістили інформації щодо повернення курсу Президента Януковича до розширеного співробітництва з НАТО, посилаючись на Національну програму співробітництва України з НАТО на 2011 рік. Таким чином, Росія обурена не лише можливістю перегляду європейської системи ПРО, зміною балансу сил в акваторії Чорного моря, а також і зближенням України з Північноатлантичним альянсом, не зважаючи на задекларований позаблоковий статус нашої держави. Більше того, заплановані 64 заходи в рамках співпраці «Комісія Україна-НАТО» виступають «провокаційною формою», як зазначив голова Комітету із закордонних питань Державної Думи Російської Федерації Костянтин Косачев.

Дійсно, минулорічна ліквідація міжвідомчої Комісії з питань підготовки України з питань вступу до НАТО і Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції, Росією сприймались як остаточне повернення України до лона «братських слов’янських держав», особливо на тлі відмови України від вступу до НАТО як одного з стратегічних напрямів своєї зовнішньої політики. З іншого боку, цьогорічні події, а також продовження курсу на інтеграцію з ЄС, підкреслюють зворотний факт.

Українська влада, розуміючи необхідність паритетного партнерства з ЄС і НАТО, у «Законі про засади зовнішньої і внутрішньої політики» закріпила дуалізм, де наголошується на готовності держави дотримуватись політики позаблоковості, з одночасним продовженням конструктивного партнерства з НАТО та іншими військово-політичними блоками з ряду питань, які становлять двосторонній інтерес.

Самостійність української позиції, зацікавленість у продовженні прагматичної співпраці з Альянсом має бути підкріплена на саміті «Україна-НАТО», який відбудеться в Києві 2-5 липня. Можна вже прогнозувати відсутність схвальних оцінок і коментарів з боку Росії, яка все ще сподівається повернути Україну у власну орбіту впливу.

З іншого боку, якість задекларованих у Національній програмі заходів, а також їх вплив на реформування ЗС України, ПРО, розвідки тощо, залежатиме від дотримання Україною взятих на себе повноважень. І в даному випадку, держава має діяти виключно згідно своїм національним інтересам, а не стороннім вказівкам і зауваженням, адже саме Росія, яка вороже ставиться до ініціатив НАТО, не перебуваючи в складі Ради держав-членів НАТО, доклала чимало зусиль задля провалу Бухарестського саміту Альянсу в 2008 році, де розглядались питання приєднання України і Грузії до «Плану дій щодо членства в НАТО»

Таким чином, побоювання Росії щодо розгортання європейської системи ПРО поблизу своїх кордонів мають перебувати в площині її відносин з США, які зацікавлені в зміцненні військової присутності в Східній Європі.

Зрозуміло і те, що Росія, усвідомлюючи доцільність такого положення, краще вдасться до чергових звинувачень України, аніж погодиться на конструктивну співпрацю. А такі позиції, як відомо, цілком відповідають її пост-імперським амбіціям нового часу.