АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:

РІЧНА НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА УКРАЇНА – НАТО: ПРАГНЕННЯ МАКСИМАЛЬНОГО РЕЗУЛЬТАТУ В РАМКАХ НАЯВНИХ МЕХАНІЗМІВ

Затверджена Указом Президента України Річна національна програма співробітництва Україна – НАТО на 2013 рік (далі – Програма) чітко відображає сучасні реалії партнерства нашої держави із Північноатлантичним альянсом: спроби досягти максимально можливого практичного співробітництва, не змінюючи існуючих політико-правових установок щодо позаблоковості. У тексті Програми її мета так і прописана: «забезпечення максимальної результативності партнерства України з НАТО в рамках наявних механізмів та інструментів співробітництва»[1].

Попри офіційну відмову Києва від мети приєднання до Альянсу, надзвичайно широке коло питань спільного співробітництва, окреслених у Програмі (що охоплює практично всі сфери існування держави) свідчить про прагнення де-факто запровадження стандартів НАТО чи принаймні досягнення максимальної сумісності із ними. Окрім вже традиційних положень щодо заходів з реформування українських силових структур, підвищення їх ефективності, приведення до сумісності із натовськими стандартами, участь у миротворчих операціях, проведення спільних навчань, цьогорічна Програма містить пріоритетні завдання, які можуть свідчити про намір українського керівництва суттєво посилити політичне співробітництво із НАТО.

Так, у Програмі на 2013 р. серед пріоритетних завдань визначено – «активізувати політичний діалог та практичне співробітництво України з НАТО з усіх питань, що становлять взаємний інтерес»; «забезпечити інформування українського суспільства про результати реалізації в Україні спільних програм і проектів за підтримки НАТО з використанням можливостей Мережі партнерства Україна – НАТО з підвищення обізнаності громадянського суспільства». Очевидно, офіційний Київ має намір щонайменше припинити сором’язливо замовчувати своє співробітництво із НАТО, а можливо – навіть розпочати інформаційну кампанію, яка зможе змінити ставлення громадян до співпраці із Альянсом на краще.

Важливе значення мають положення Програми про «підготовку підрозділу спеціального призначення Служби безпеки України для участі в операціях Альянсу з метою досягнення цілей партнерства», «підвищення рівня боєздатності підрозділу спеціального призначення Служби безпеки України, його взаємосумісності з підрозділами спеціального призначення держав - членів Альянсу». Досвід, який здобуде спецпідрозділ СБУ, може стати в нагоді, особливо в контексті зростання імовірності виникнення провокативних ситуацій в Україні, інспірованих противниками її євроінтеграції.

У Програмі також ставиться мета «забезпечити участь представників Міністерства оборони України та Збройних Сил України в основних заходах Альянсу та його робочих органах». Прагнення такої участі, враховуючи тісне практичне співробітництво та рух в напрямку досягнення стандартів сумісності, може свідчити про намір Києва де-факто наблизитися до статусу, який нагадує асоційоване членство, хоча такого статусу в Альянсі не існує.

На перший погляд незначним, проте показовим в плані високого рівня довіри в діалозі з Альянсом є положення Програми щодо продовження «роботи зі складання топографічних карт України у масштабі 1:250000 відповідно до стандартів Альянсу».

Усвідомлюючи взаємопов’язаність процесів співробітництва із НАТО та євроінтеграції, Україна планує в рамках річної Програми «ужити заходів щодо оптимізації співробітництва з ЄС у сфері зовнішньої та безпекової політики, зокрема в рамках Спільної політики безпеки і оборони» та «продовжити роботу з можливого розширення формату воєнно-політичного діалогу між Україною та ЄС, зокрема участі Міністра оборони України у неформальних засіданнях на рівні міністрів оборони держав-членів ЄС».

Таким чином, виконання Програми Україна – НАТО на 2013 рік може усунути низку недоліків, вказаних експертами 2-ї Робочої групи Мережі Партнерства Україна-НАТО при аналізі попередніх річних Програм. Зокрема, це стосується інформування громадськості щодо співпраці із Альянсом та посилення невійськової компоненти співробітництва. Як справедливо відзначили експерти, «на сьогодні Україна є єдиною державою, яка бере на себе у відносинах з НАТО зобов’язання щодо трансформацій усього спектру політико-безпекових відносин, не претендуючи на членство в НАТО»[2].

Зазначені в Програмі заходи співробітництва активно реалізовуються на практиці. В липні в Одесі відбулися масштабні українсько-американські навчання «Сі Бриз-2013» із запрошенням представників інших країн (у т.ч. Туреччини та Румунії). У заходах взяли участь 1700 військовослужбовців, 15 кораблів, 10 літаків, 35 одиниць бронетанкової техніки. На Львівщині успішно пройшли міжнародні навчання «Репід Трайдент-2013», в яких взяли участь понад 1300 військовослужбовців із України, США, Канади, Великобританії, Німеччини, Польщі, Норвегії, Швеції, Данії, Румунії, Болгарії, Грузії, Азербайджану, Молдови, Сербії, Вірменії. У серпні в Брюсселі було підписано Технічну угоду щодо спільної участі українського національного персоналу та контингенту Збройних сил Італії в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані. 6-9 серпня, попри протести активістів проросійських організацій, українська влада зуміла забезпечити безпечне та комфортне відвідання Севастополя есмінцем Військово-морських сил США «Bulkeley». Окрім протокольних заходів у Севастопольській міській державній адміністрації, відбулося відвідування корабля військовослужбовцями ВМС України, а члени екіпажу есмінця побували в навчально-тренувальному центрі морських операцій українських ВМС.

Тож не дивно, що, коментуючи рівень співпраці України та Альянсу, директор Офісу зв’язку НАТО в Україні Марчін Кожіел сказав, що проголошення Києвом політики позаблоковості «не вплинуло на практичне наповнення нашого співробітництва... змістовне ядро РНП залишилося незмінним»[3].