ПІСЛЯ РІЧНОЇ ПАУЗИ УКРАЇНА ТА ПОЛЬЩА ПЕРЕХОДЯТЬ ДО НОВОГО РІВНЯ ВІДНОСИН СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА

17-18 грудня  2014 року відбувся перший візит президента України Петра Порошенка до Польщі. Пауза, яка була взята  П. Порошенко щодо поглиблення  стратегічного партнерства з Польщею виявилась невиправдано довгою. Адже в свій час В. Янукович відвідував Варшаву значно частіше ніж Москву.

  Відмова В. Януковича  від підписання Угоди про асоціацію з ЄС в листопаді 2013 року не тільки суттєво погіршила українсько-польські стосунки, але й завдала нищівного удару по східній політиці Польщі, зіпсувало її авторитет в середовищі Європейського Союзу. Невипадково що серед польського політикуму з’явилось багато скептиків  щодо перспектив України та доцільності її подальшої підтримки з боку Польщі.

Так, в окремих ЗМІ з’являлися матеріали, що українці не вдячні полякам за підтримку - не долучають їх до переговорів з Москвою, не купують польського вугілля, натомість обираючи бізнес з Росією.  Не забуваємо й про те, що призначення посла України в Польщі відверто затягнулося – Андрій Дещиця отримав агреман польської сторони ще в середині літа, а указ про його призначення з’явився лише в жовтні[1]. Очевидно, що в такій ситуації Варшава чекала відповіді від нової влади в Україні, уособленням  якої мав би бути візит Президента України Петра Порошенка до Польщі.

  Проте йшли місяці, але український президент, незважаючи на його багаточисельні вояжі закордоном,  оминав Польщу.       Чим можна пояснити таку позицію? Очевидно, що спершу адміністрація Петра Порошенка не розглядала Польщу як стратегічного союзника у вирішенні найбільш нагальної проблеми – відбиття російської воєнної агресії. Причин тут може бути декілька. По-перше, Київ просто вважав, що Польща не має тієї геополітичної ваги яка б дозволила їй впливати на політику Росії і, тим більше, на вирішення конфлікту на Донбасі в переговорному процесі з Росією. Тому Київ орієнтувався у вирішенні цієї проблеми, перш за все, на США та ЄС в Женевському форматі, потім був змушений погодитись на менш значущій формат Мінських переговорів, де Польща також не мала бути присутня.

  У вирішені питання отримання додаткових гарантій безпеки Київ також не зважав на Польщу,  а намагався отримати статус союзника НАТО поза межами членства в цій організації, забувши про те, що сама Польща була основним промоутером інтересі України в Альянсі, і саме польський Президент  Л. Качинський буквально вирвав на Бухарестському (2008) саміті зобов’язання НАТО прийняти Україну в члени цієї організації, якщо та до такого кроку буде готова.

Хибність такої позиції України по відношенню до Польщі, після відмови США та НАТО в союзницьких відносинах, стала очевидною вже через декілька місяців. Виявилось перебільшенням і очікування офіційного Києва отримати пряму воєнну допомогу від США та НАТО. Тож знову прийшлося згадати про старого і надійного союзника - Польщу.

            Візит Президента П.Порошенка до Польщі був спрямований на вирішення питань стратегічного рівня. По-перше, в черговий раз заручитися підтримкою Польщі в реалізації Україною курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. І підтвердженням цьому стала присутність українського лідера при урочистому підписані президентом Республіки Польщі Акту про ратифікацією Польщею Угоди про асоціацію України з ЄС, а також офіційна заява П. Порошенка, під час його виступу в польському Сеймі про те, що Україна скасовує позаблоковий статус і прямує до НАТО.

 Друге, за своєю значимістю питання – отримання воєнної допомоги від Польщі в наданні воєнної техніки та обладнання для українських військових, які воюють на Донбасі з російськими військами. Третє – Польща може бути альтернативним постачальником комплектуючих вузлів та технологій для виробництва українських озброєнь. В цьому сенсі військово-промислова кооперація з Польщею покликана компенсувати ті втрати, які несуть українські військові підприємства від припинення співробітництва з Росією в сфері ОПК. По-четверте, отримання досвіду в проведенні реформ. Новий уряд України сконцентрував свою увагу перш за все на досвіді Грузії. Хоча реформи, проведені Польщею, виявились більш успішними ніж в Грузії.

Варшава запропонувалпа  широку допомогу Україні у проведенні реформ, зокрема у сфері місцевого самоврядування. Для Варшави згода України йти польською дорогою реформ має велике політичне  значення. Це свідчитиме, що Польща може виступати успішним прикладом для країн пострадянського простору. Запозичення польського досвіду Україною зміцнить стратегічний характер співпраці між сторонами, що також відповідає інтересам національної безпеки Польщі[2].

Важливою є і поглиблення співпраці в сфері воєнної реформи та військового співробітництва між двома країнами. На другий день візиту, 18 грудня, президент України відвідав штаб майбутньої міжнародної польсько-литовсько-української бригади (ЛітПолУкрбриг) у Любліні, до складу якого увійдуть 18 українських офіцерів. Київ також розраховує на подальший розвиток співпраці у військово-технійчній сфері, зокрема на передачу і продаж озброєння та спорядження для української армії.