АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:

УКРАЇНА ТА НАТО ПІСЛЯ ЧИКАЗЬКОГО САМІТУ

Чиказький саміт чітко окреслив стратегію НАТО на найближчі два роки та подальшу перспективу. По суті він дав відповідь на нагальні питання як самої внутрішньої трансформації Альянсу, так і реагування на виклики міжнародній безпеці як глобального так і регіонального характеру. Відповідаючи на ці питання Чиказький саміт сконцентрував свою увагу на трьох ключових завданнях НАТО: оборона, кризове реагування та глобальне партнерство.
Оборона і надалі залишається головною функцією НАТО, яка забезпечує суверенітет та безпеку країнам-членам Альянсу. Проте, в реалізації цієї функції НАТО стикається з двома проблемами: дефіциту ресурсів та новими видами воєнних загроз. В умовах фінансово-економічної кризи країни Альянсу намагаються економити на оборонних витратах, від так це понижує загальну обороноспроможність Альянсу і починає змінювати загальний воєнний баланс у світі не на користь Євроатлантичної спільноти. Постає питання про раціональне та ефективне використання оборонних ресурсів. Відповіддю на це питання стало прийняття концепції «розумної оборони» (smart defense). Для її реалізації НАТО запроваджує 24 міжнародні проекти з кращого спостереження, захисту й попередження імовірних воєнних загроз. Головний пріоритет буде віддаватись спеціалізації в розвитку оборонних ресурсів членами Альянсу.
У цьому аспекті НАТО тісно співпрацюватиме з ЄС, як було домовлено з метою гарантування того, щоб «розумна оборона» та ініціативи ЄС щодо зведення та обміну ресурсами доповнювали і взаємно підсилювали одна одну. НАТО схвалює зусилля ЄС, зокрема в галузі дозаправлення у повітрі, медичного забезпечення, військово-морського спостереження та підготовки.
Все більш актуальним стає захист від балістичних ракет. Альянс ставить за мету створити протиракетний щит з тим, щоб гарантувати членам НАТО захист від ракет, що можуть походити з-поза меж євроатлантичної ради. Як зазначено в Декларації Чиказького саміту, мета цього заходу «як і раніше, полягає у забезпеченні здатності Альянсу оперативним потенціалом у галузі захисту від балістичних ракет, який міг би забезпечити цілковите покриття та захист усього європейського населення, територій та сил на основі добровільних внесків країн Альянсу, включаючи фінансовані окремими країнами перехоплювачі та датчики, домовленості про розміщення елементів системи на національній території та поширення Активної багатошарової системи захисту від балістичних ракет на театрі».
Інший важливий напрямок реалізації стратегії НАТО — розвиток партнерства як в реагуванні на кризові ситуації, так і в забезпеченні глобальної безпеки. В цьому контексті НАТО прагне до залучення країн-партнерів в усьому світі, які в змозі робити помітний внесок у гарантування безпеки, розбудови довіри, підвищення прозорості та розвитку політичного діалогу і практичної співпраці. В центрі уваги цього напрямку політики НАТО як і раніше залишається Афганістан. Було зазначено, що в міжнародних силах по стабілізації Афганістану приймають участь 28 країн-членів НАТО та 22 країни – партнери. В Чикаго були зібрані на зустріч 60 представників країн і організацій, які залучені до цієї місії в Афганістані, серед яких був і Президент України В.Янукович. Проте Україна не попала в 13 учасників зустрічі країн-партнерів, які зробили особливий внесок у проведення операцій під приводом НАТО з політичної, оперативної та фінансової точок зору.
Четвертий ключовий аспект майбутньої політики НАТО, який знайшов свій розвиток на Чиказькому Саміті — проблема подальшого розширення НАТО. Перш за все, був посилений принцип нерозривності перспективи членства в Організації з дотриманням вимог статті 10. Вашингтонського договору. Двері НАТО і надалі будуть «залишаються відкритими тільки для демократичних європейських держав, які поділяють цінності Альянсу, які готові та здатні взяти на себе відповідальність і зобов'язання членів, що випливають із членства в Альянсі».
Відповідно до цих вимог, виділені чотири країни-кандидати на майбутнє членство в НАТО: Македонія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина та Грузія. Примітно, що попри підтвердження політичних зобов’язань, взятих НАТО на Бухарестському саміті, згадується лише про Грузію, без України. Відтепер, Грузія зарахована до групи країн - аспірантів на членство в НАТО. З нею буде активізовано політичний діалог, практичне співробітництво та підвищено рівень оперативного сумісництва.
Що ж до України, то в Декларації Чиказького Саміту зазначено: «Звертаючи увагу на принципи та зобов’язання, взяті на себе Україною в рамках Хартії Україна – НАТО та Річної національної програми, викликає занепокоєння вибіркове правосуддя, що виглядає як переслідування за політичним принципом, зокрема, спрямоване проти провідних опозиційних лідерів, а також умови їх перебування під вартою. Ми закликаємо Україну усунути ці недоліки в чинному судочинстві та гарантувати цілковите дотримання принципу верховенства права і міжнародних угод, учасником яких є Україна».
Таким чином, в зазначеному документі дається досить чітка оцінка невідповідності чинного політичного режиму і внутрішньополітичної ситуації в Україні цінностям Альянсу, а від так і головним критеріям членства. Окрім того, позаблоковий статус робить невизначеною перспективу відносин НАТО з Україною. Наслідком такої ситуації стало фактичне припинення політичного діалогу на вищому рівні. Це означає, що Україна не тільки залишилась за бортом євроатлантичного інтеграційного процесу, але і втратила будь-яку перспективу долучитись до найбільш надійної та дієвої системи колективної безпеки і оборони.
Чинна влада в Україні, усвідомлюючи утворення такої прірви у відносинах з головною безпековою організацією намагається залагодити цю проблему встановленням нових форм співпраці з НАТО в умовах досить обмежених рамок позаблоковості.
Серед таких нових підходів у відносинах з Альянсом:

• намагання долучитись до міжнародних програм «Smart defense».
• надія на отримання гарантій державного суверенітету України від НАТО поза межами членства в Альянсі, в обмін на її внесок в міжнародні зусилля під приводом НАТО по забезпеченню міжнародної безпеки та участь українських підрозділів в Силах швидкого реагування НАТО.
• поглиблення практичного співробітництва та оперативної сумісності при умові відсутності політичного діалогу на вищому рівні і відмові від перспективи членства в НАТО.
• перенесення пріоритетів у відносинах з НАТО з воєнно-політичного на воєнно-технічне співробітництво.
• акцентування на проблемах демократії не повинні ставати змістом відносин України з НАТО.
• копіювання форматів відносин Росії з НАТО, таких як «28+1» і перетворення цієї формули у формат «28+1+1» (28 членів НАТО+Росія+Україна).

Намагання компенсувати відмову від перспективи членства зазначеними ініціативами не надасть Україні відповідних гарантій її національної безпеки, оскільки ці ініціативами є фрагментарними і вирваними з контексту загальної системи принципів діяльності Альянсу. Такі ініціативи є радше підтвердженням невизначеності позиції чинної влади в Україні і намаганням втриматись «поміж» Росією та Альянсом, з розрахунку отримати за таку проміжну позицію відповідні гарантії.