Аудит зовнішньої політика України

Переговори в рамках Мінського процесу у 2016 році навряд чи можна назвати успішними, але ситуація для України могла бути і гіршою. Протягом року  на Донбасі продовжувався конфлікт низької інтенсивності і дипломатичні ініціативи, які були породжені Мінським процесом, не принесли значних змін. Головною проблемою, яка стала результатом того, що жодна ініціатива з припинення вогню не була успішно реалізована, є протиріччя між так званими політичним і безпековим треками Мінського процесу. Ні Мінський протокол, ні Комплекс заходів не мають чіткого хронологічного плану виконання досягнутих пунктів. Українська сторона продовжує наполягати на тому, що вибори на Донбасі можливі у випадку припинення бойових дій. В такому разі, можна буде забезпечити безпеку для громадян та політичних партій, які виявлять бажання взяти участь у виборах. Крім того, однією з вимог Києва було виведення російських військ з окупованих територій та передача контролю за кордоном місії ОБСЄ.

Російська ж сторона, навпаки, акцентує увагу на необхідності виборів та вимагає від Києва прийняти закон, який би легалізував вибори на окупованих територіях. Дорожня карта реалізації Мінських домовленостей, створення якої погодили в рамках зустрічі «нормандської четвірки» в Берліні 19 жовтня, так і не була погоджена в деталях. Що стосується тактичних моментів, то наразі в Тристоронній контактній групі між сторонами існують протиріччя головним чином щодо двох питань – демілітаризація Дебальцевого та обмін полоненими. Українська сторона наполягає, що відповідно до Мінського протоколу 2014 року, Дебальцеве територіально потрапляє до лінії розмежування, а отже російські війська мають бути відведені з цього населеного пункту. Що стосується полонених, то наразі сторони не можуть узгодити точну кількість полонених, які можуть бути обміняні.

У 2016 році в Європі значної популярності набрали праві партії, переважна частина яких стоїть на позиціях євроскептицизму.  1 грудня, Франсуа Олланд заявив, що не балотуватиметься на другий термін на президентських виборах 2017 року. Очевидно, що Олланд пішов на цей крок, щоб дати можливість іншим представникам Соціалістичної партії взяти участь у виборах. Хоча останні опитування показують, що будь-який кандидат від соціалістів має мізерні шанси потрапити до другого туру президентських виборів у Франції. Фаворитами перегонів є лідерка «Національного Фронту» Марін Ле Пен та Франсуа Фійон, який в кінці листопада переміг на праймеріз правоцентристів. Популярність цих двох кандидатів від правих пояснюється тими ж самими політичними тенденціями, що стояли за Brexit та обранням президентом США Дональда Трампа – повернення до традиційний цінностей та страх перед ісламським фундаменталізмом та глобалізацією. У випадку Європи важливим подразником також є міграційна криза. Аналітики відзначають, що обидва фаворити від правих мають досить лояльну позицію по відношенню до Росії. Опція нормалізації відносин з РФ стала досить популярною в політичних дискурсах членів ЄС. Така ситуація стане причиною ускладнення переговорів по продовженню санкцій у наступному році. А якщо на найближчих виборах переможе євроскептик, як наприклад Ле Пен, це може підірвати єдність не тільки щодо санкцій проти РФ, а стосовно всієї Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС.

Перемоги на фронтах міжнародних інституцій. 12 жовтня на пленарному засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи було прийнято дві резолюції, які безпосередньо відносяться до питання російської агресії проти України - «Політичні наслідки російської агресії в Україні» та «Засоби юридичного захисту у випадках порушення прав людини на окупованих українських територіях, які не контролюються українською владою». Дані резолюції постулюють підконтрольність «ДНР» та «ЛНР» Росії, а  це суттєво обмежує переговорні позиції РФ, яка постійно аргументує свою непричетність до конфлікту. Згадані документи юридично закріпили ряд важливих пунктів, на яких базується українська позиція з питання конфлікту на Донбасі та анексії Криму. Поки що невідомо, як ці резолюції вплинуть на позицію Росії. Тим не менш, вони виявились підтвердженням того, що інтерпретація конфлікту на сході України європейською спільнотою є максимально близькою до української версії.

14 листопада 2016 року  Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) опублікував звіт про дії стосовно попереднього розслідування подій на території України. Цей документ є важливим через те, що він дає міжнародно-правову оцінку подій Євромайдану, захоплення Криму та конфлікту на Сході України. Відповідно до даного звіту, МКС констатував, що захоплення Криму рівнозначне міжнародному збройному конфлікту між Україною та Російською Федерацією, який почався не пізніше 26 лютого 2014 року. Якщо юристи-міжнародники останніми роками заявляли про те, що спільна стаття 2. чотирьох Женевських конвенцій 1949 року однозначно кваліфікує будь-яку окупацію частини або всієї території однієї держави іншою державою як міжнародний збройний конфлікт, навіть якщо така окупація не зустрічає збройного спротиву, то тепер така позиція отримала офіційне ствердження в доповіді Офісу прокурора МКС.

Протягом 2016 року питання війни на Донбасі та окупації Криму продовжувало бути одним з ключових питань на порядку денному зовнішньої політики України. За підсумками року, нашій державі не вдалось досягнути жодних успіхів, які могли б приблизити нас до вирішення згаданої проблеми. В той же час, Україні вдалось закріпити в документах міжнародних організацій частину аргументів, якою Київ може використати для міжнародного визнання Росії агресором.. З іншого боку, політичні процеси всередині ЄС вказують, що є висока вірогідність того, що позиція за відновлення співпраці з РФ стане домінуючою в декількох країнах ЄС. В такій ситуації некоректно припускати, що санкції будуть автоматично подовжуватись кожного року.  Як результат, простір для маневру в рамках Мінського формату для Києва зменшується.