ВІЗИТ БАЙДЕНА: ПІДТРИМКА І ПОПЕРЕДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРА

Основними месиджами візиту Віце-президента США Джозефа Байдена до Києва стали: з одного боку – демонстрація підтримки з боку Сполучених Штатів, з іншого боку – попередження, що Україна близька до того, щоб знову змарнувати шанс на реформування та інтеграцію до західного світу.

Дводенний візит до Києва 6-7 грудня 2015 р. став вже четвертою поїздкою до України Віце-президента США Джозефа Байдена з часу початку російської агресії. Слід відзначити, що Байден є найбільш високопоставленим симпатиком України у Вашингтоні і єдиним чиновником такого високого рівня в США, який активно підтримує надання Києву допомоги озброєнням.

Вірогідно, саме завдяки увазі Джозефа Байдена до України, цьому політику була надана можливість виступити в українському парламенті, що до нього востаннє серед американських високопосадовців робив Джордж Буш-старший у серпні 1991 р. На відміну від ганебної промови Дж. Буша-старшого, який фактично закликав українців не проголошувати незалежність, Дж. Байден висловив цілковиту підтримку Україні, пообіцяв, що США ніколи не визнають анексії Криму і підтримуватимуть санкції, доки РФ не виконає усі свої зобов’язання.[1]

Дж. Байден пообіцяв, що США будуть збільшувати фінансову допомогу Україні для здійснення реформ, втім нагадав українським можновладцям, що «все у ваших руках, все можливо. Ви можете повернути історію на бік кращого правосуддя і можливості для українського народу зараз». Безперечно, головним месиджем промови Віце-президента США став його заклик до українських можновладців не змарнувати шансу змінити Україну: «Будь ласка, не змарнуйте цей час, не втратьте цю можливість, побудуйте краще майбутнє для народу України». Що саме мав на увазі Дж. Байден, здогадатися неважко, враховуючи, що він назвав «боротьбу проти ракової пухлини корупції» такою ж важливою «битвою», як і боротьбу проти агресії Росії.[2]

Під час візиту Дж. Байден провів зустрічі із представниками громадських організацій та всім вищим керівництвом України. Віце-президент пообіцяв Україні ще $300 млн. для допомоги у сфері безпеки[3] і $190 млн. – на втілення реформ та боротьбу із корупцією.[4]

Що стосується вирішення російсько-українського конфлікту, то озвучена Дж. Байденом у Києві позиція дає підстави вважати, що Вашингтон схиляється підтримати позицію Берліна і Парижа в їх фактичній згоді на російський сценарій «Мінського» врегулювання. З одного боку, Дж. Байден запевнив, що «США і Європа продовжуватимуть чинити тиск, поки Москва не виконає свої зобов'язання в рамках Мінських угод».[5] З іншого боку, Віце-президент США закликав Україну виконувати свої зобов’язання по Мінським угодам навіть в односторонньому порядку: «Потрібно виконувати зобов'язання України в рамках Мінських угод. Росіяни не виконують свої зобов'язання і домовленості, але прем'єр-міністр знає, що зі свого боку ви не можете не виконувати ці зобов'язання, інакше в Європі скажуть "вони однакові"».[6]

Залишилося незрозумілим, чи мав на увазі Віце-президент США лише конституційну реформу з децентралізацією, чи також і проведення «виборів» на окупованих російськими військами територіях. Очевидним є лише те, що Адміністрація Барака Обами прагне будь-що уникнути загострення на Донбасі до президентських виборів, адже це може вдарити по репутації демократів. З одного боку, така позиція Білого Дому є невигідною для України, але є й зворотній бік медалі – небажання демократів втратити рейтингові бали напередодні виборів сприятимуть тиску партії на Бараку Обаму, щоб не допустити розростання російської агресії. І це врівноважує можливості української дипломатії противитися політиці умиротворення агресора, до якої схиляється нинішній голова Білого Дому.

Києву варто поставитися з усією серйозністю до сказаних Джозефом Байденом слів, що нині все – в руках українців, як і до його заклику не змарнувати шансу. Європейські союзники стомлені кризою біженців і економічними негараздами, а Сполучені Штати входять у період активної фази президентських перегонів із Президентом, який добуває свій другий і останній термін. Було би перебільшенням говорити, що провідним західним гравцям стає не до України, проте не варто й переоцінювати її роль у їх порядку денному. Україна може бути цікавою західним партнерам як історія успіху, але мало хто із них захотів би пояснювати своїм виборцям, для чого підтримувати країну, яка ризикує вдруге за десятиліття змарнувати шанс здолати корупцію, провести реформи і стати повноцінним членом євроатлантичної спільноти.