Чи скористається Україна звітом Міжнародного кримінального суду?

14 листопада 2016 року  Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) опублікував звіт про дії стосовно попереднього розслідування подій на території України. Цей документ є важливим через те, що він дає міжнародно-правову оцінку подій Євромайдану, захоплення Криму та конфлікту на Сході України.

Відповідно до даного звіту, МКС констатує, що захоплення Криму рівнозначне міжнародному збройному конфлікту між Україною та Російською Федерацією, який почався не пізніше 26 лютого 2014 року. Що важливо, право міжнародних збройних конфліктів застосовується і після 18 березня 2014, коли Автономна Республіка Крим була «прийнята» в склад РФ. В цьому випадку ситуація в Криму і Севастополі рівнозначна окупації. Отже, для цілей Римського статуту збройний конфлікт продовжує бути збройним конфліктом по своїй суті, якщо одна держава частково чи повністю окупувала територію іншої держави, незалежно від того чи супроводжувалась окупація збройним протистоянням[1].

Фактично, даний звіт фіксує на міжнародно-правовому рівні факт окупації Російською Федерацією частини території України і наявність стану війни у відносинах між двома країнами, які так вперто не визнають як Кремль так і офіційна влада України. Це є вагомим аргументом проти ідеологічних закидів про те, що населення Криму виявило бажання приєднатись до РФ, а остання лиш забезпечила це право. В даному контексті відсутність безпосередніх збройних сутичок між Збройними силами України та підрозділами окупанта, що захоплювали Крим, як і невизнання стану війни між Україною та РФ використовується для висвітлення окупації як рішення народу Криму. Нагадаємо, що резолюція Генеральної Асамблеї ООН 68/262 визнає кримський референдум, проведений 16 березня 2014 року, як такий, що не має законної сили і такий, що не може бути основою для зміни статусу АР Крим та міста Севастопіль[2]. 

Компетенція МКС обмежена чотирма видами злочинів за загальним міжнародним правом: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини і, потенційно, злочин агресії[3]. Чи скористається Україна цією нагодою для міжнародного визнання Росії агресором, а від так і стану війни з агресором та її належного покарання за цей міжнародний злочин? Справа в тому, що Україна підписала Статут Міжнародного кримінального суду (Римський статут) 20 січня 2000 року[4], але й досі не ратифікувала його. Конституційний Суд України у своєму Висновку від 11 липня 2001 року постановив, що Конституція України не передбачає доповнення національної системи. Іншими словами, потрібно внести зміни до Конституції України перед тим, як ратифікувати Римський статут[5]. Тим не менш, у змінах до Основного закону, що були проголосовані Верховною Радую 2 червня 2016 року  зафіксовано положення, що передбачає визнання Україною юрисдикції МКС через 3 роки – з 2019-ого[6]. Незважаючи на те, що Верховна Рада відтермінувала процес ратифікації Римського статуту, Україна у квітні 2014 та вересні 2015 років скористалась можливістю передбаченою 12 статтею Статуту для поширення юрисдикції МКС у спеціальному порядку щодо злочинів, вчинених між 21 листопада та 22 лютого 2014 року (у контексті подій на Майдані), а потім – щодо всіх злочинів, скоєних на території України з 20 лютого 2014 року, без крайньої дати. Фактично, Україна взяла на себе більшість зобов’язань держави-учасниці Римського статуту[7]. Крім того, ідея приєднання до Римського статуту закріплена в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС (стаття 8)[8].

Дана доповідь є проміжним етапом попереднього вивчення справи, який є необхідним для того, щоб Прокурор МКС ініціював розслідування за власною ініціативою. За прогнозом експерта з міжнародного права Миколи Гнатовського, цей попередній етап триватиме ще доволі довго[9]. Хоча дана доповідь не дорівнює встановленим в рамках судового процесу фактам, вона тим не менш впливає на формування дискурсу. Якщо юристи-міжнародники останніми роками заявляли про те, що спільна стаття 2. чотирьох Женевських конвенцій 1949 року однозначно кваліфікує будь-яку окупацію частини або всієї території однієї держави іншою державою як міжнародний збройний конфлікт, навіть якщо така окупація не зустрічає збройного спротиву, то тепер така позиція отримала офіційне ствердження в доповіді Офісу прокурора МКС.

Що стосується подій на Сході України, то ситуація є більш складною. Параграф 169. доповіді кваліфікує події як збройний конфлікт одночасно неміжнародного і міжнародного характеру. За словами Миколи Гнатовського, таким чином кваліфікують значну кількість сучасних конфліктів, які обмежуються територією однієї держави, але характеризується втручанням з-за кордону[10].

Вартою уваги є реакція уряду РФ на публікацію даної доповіді: Президент РФ повідомив Генерального секретаря ООН, що РФ відмовляється ратифікувати Римський статут, який вона підписала у 2000 році. Очевидно, російська влада і не збиралась проводити ратифікацію в досяжному майбутньому, але цей крок виявився красномовним. Тим не менш, МКС зберігає свою юрисдикцію щодо подій на території України, а це означає вона поширюється і на громадян країн, які не приєднались до МКС.

Для України офіційний звіт Міжнародного кримінального суду вказує на вихід із глухого кута Мінського процесу, оскільки дає змогу змінити модальність внутрішнього конфлікту («українська криза»)на існуючу реальність російсько-українською війни  і закріпити за Росією статус агресора і воюючої сторони, а не «посередника» як це закріплено дотепер в Мінських угодах.  В подальшому це відкриє можливість для міжнародної спільноти визнати Україну жертвою агресії і застосувати до Росії всю силу міжнародного права як до країни – агресора яка скоїла міжнародний злочин.