ЧИ ВДАСТЬСЯ УКРАЇНІ ТАК САМО ЕФЕКТИВНО СКОРИСТАТИСЯ ПЕРЕМИР’ЯМ, ЯК РОСІЇ?

Виведення частини російських регулярних військ з території Донбасу, а також відведення частини військ з Ростовської області до місць постійної дислокації не повинні вводити в ілюзії наближених до влади українських політиків, деякі з яких вже поспішили заявити про «згортання Путіним військової авантюри на Донбасі»[1].

Адже Росія не припиняє постачання озброєнь своїм бойовикам на Донбасі, які, в свою чергу, не припиняють обстріли українських позицій, зокрема, 14 жовтня із «Градів» та мінометів було обстріляно передмістя Маріуполя, що зафіксувала місія ОБСЄ. Майже щодня є загиблі і поранені українські військові та мирні жителі, а лідери бойовиків заявляють, що за місяць «перемир’я» їм вдалося захопити 38 населених пунктів[2]. Слова бойовиків підтверджують мапи, які щоденно публікує Інформаційно-аналітичний центр Ради національної безпеки і оборони України, де чітко видно, що за час «перемир’я» Україна втратила контроль над великою площею територій[3]. Командир полку спецпризначення «Азов» Андрій Білецький також заявив, що під час «перемир’я» російські бойовики захопили під Маріуполем майже 40-кілометрову територію, яка мала стати демілітаризованою, проте свої війська відвела лише українська сторона[4].

Інформаційний центр РНБО України і незалежні військові експерти заявляють, що, відводячи з Донбасу свої регулярні війська, Росія замінює їх на бойовиків, які пройшли спеціальні тренування у російських військових таборах. РФ не припиняє розвідувальні польоти своїх безпілотників над Донбасом, надаючи бойовикам підтримку розвідданими. При цьому, почастішали повідомлення про існування непідконтрольних самопроголошеним ЛНР/ДНР загонів сепаратистів, які не бажають виконувати Мінські домовленості та продовжують військові дії. Цілком імовірно, що ці загоди дійсно не підкоряються ЛНР/ДНР, проте очевидним є те, що вони озброюються Кремлем і ним же контролюються. Фактично йдеться про «військову хитрість» Москви: як тільки Київ йде на поступки і укладає мир із самопроголошеними ЛНР/ДНР – виникають нові, «незалежні» від ЛНР/ДНР сепаратистські загони, озброєні російськими танками і «Градами», які не вважають себе пов’язаними жодними мирними домовленостями. Не виключено, що саме ці нові загони мають завдання спровокувати новий виток військового протистояння, а, можливо, і розпочати наступ на українські позиції. І Москва знову заявлятиме, що вона до цього не причетна, і знову вимагатиме «діалогу» із бойовиками і нових поступок.

Не варто покладати забагато надій на зустріч у Мілані, де 17 жовтня Петро Порошенко зустрінеться із Володимиром Путіним у присутності канцлера Німеччини Ангели Меркель, президента Франції Франсуа Олланда, британського прем'єра Девіда Кемерона, президента Європейської ради Хермана ван Ромпея, президента Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу і керівниці МЗС Італії Федеріки Могеріні. Москва ще не виконала жодної із попередніх домовленостей, і цинічна риторика російської влади не залишає сумнівів у тому, що й нові домовленості виконуватимуться не будуть.

За таких обставин Україні необхідно переконати західних партнерів проводити більш реалістичну політику. Перш за все, потрібно визнати Росію учасником конфлікту і відповідальною стороною переговорів. Без цього не буде правових підстав вимагати від Москви виконання домовленостей. Можливо, для цього знадобиться офіційне надання підконтрольним сепаратистам територіям статусу «тимчасово окупованих Російською Федерацією». Це не вплине на питання суверенітету України (якого де-факто над окупованими територіями не існує), проте дасть правові підстави звести ефективну оборону вздовж контрольованих Україною районів Донбасу і упередити можливий подальший наступ російсько-сепаратистських військ, який, вірогідно, планується у форматі «неконтрольованих» сепаратистських рухів.

Доцільним також є офіційне запрошення міжнародних військ (під егідою ООН чи ОБСЄ) для контролю над тими 300 км російсько-українського кордону, які нині перебувають в управлінні російських бойовиків. Не варто тішити себе ілюзіями, що Москва дозволить допустити на цю ділянку кордону українських прикордонників. Як варіант, варто опрацювати питання можливого запрошення для спостереження за окупованими ділянками російсько-українського кордону місій з Китаю чи інших «третіх» країн, які Москва не зможе звинуватити в неупередженості.

Якщо Київ хоче більше реалізму і більше практичної підтримки від своїх західних партнерів, він має і сам діяти більш реалістично, прагматично та енергійно.