Заяви про вихід з ПАРЄ
18 вересня цього року в Росії пройшли вибори в Державну Думу. Нинішнім подіям передувало підпорядкування окупованого Криму Південному федеральному округу і ліквідація самого Кримського федерального округу. Це давало можливість більш глибоко заховати Крим в структури Російської Федерації. А також це дає можливість провести вибори в тому числі і в Криму як в одній з численних територій РФ. Після виборів, «представники» кримського населення стануть депутатами Державної Думи. На думку Путіна, це буде ще одним аргументом проти позиції європейських колег, оскільки останні вбачають у виборах єдиний інструмент вирішення внутрішніх конфліктів. Паралельно з активізацією зусиль по реанімації Мінських домовленостей, така поведінка виглядає грою на випередження з метою ще більшого розділення питань Донбасу та Криму.
Путін може піти далі і включити незаконно обраних депутатів з окупованого Криму до місії до ПАРЄ. Передбачаючи такий сценарій, міністр закордонних справ України П.А. Клімкін закликав бойкотувати роботу Парламентської асамблеї ради Європи[1]. Остання наклала санкції на делегацію з РФ, позбавивши їх права голосу. Рішення про припинення участі російської делегації в ПАРЄ було прийнято самими російськими депутатами. Таким чином, ПАРЄ нічого може зробити в тій ситуації, якщо новобрані російські депутати повернуться до участі в роботі Парламентської асамблеї. Асамблея може лише повторно розглянути доцільність продовження санкцій проти російської делегації. Отже, нам видається нелогічним вимагати від ПАРЄ продовжувати виключення РФ, в ситуації коли сама Асамблея не приймала такого рішення в минулому.
Погроза призупинити членство виглядає слабо прорахованим та емоційним рішенням. Ми як жертва агресії та сторона в переговорах з РФ маємо не тільки підтримувати канали зв’язку з європейськими колегами та громадськістю, а й працювати над власним іміджем прогнозованого і надійного партнера. Доповідач ПАРЄ з питань конфлікту в Україні Христина Зеленкова з цього приводу заявила, що Україна не в тій позиції, щоб відмовлятись від роботи в ПАРЄ[2].
Іншою стороною даної проблеми є заклик президента Порошенка не визнавати вибори в РФ в цілому. Рішення української влади закликати європейських колег повністю не визнавати вибори в Росії видається помилковим. По-перше, ці вибори є природнім процесом внутрішньополітичного життя РФ, і в умовах невизнання стану війни з Росією вони також би відбулись. РФ не має права проводити вибори тільки на території Криму, оскільки її влада там є нелегітимною і окупаційною. Міжнародні організації не визнали вибори в Криму, туди не направляються спостерігачі, в той час, на іншій території РФ, вони присутні. Для висловлення незгоди з проведеннями виборів в Криму та потенційною появою так званих кримських політиків у ПАРЄ можна було придумати більш делікатні та зрозумілі форми.
По-друге, можливо, певна логіка у продовженні ізоляції Росії в міжнародних організаціях і існує, оскільки: санкції проти РФ буди продовженні, Україна отримала черговий транш від МВФ, а РФ, очевидно, все менш зацікавлена в ескалації конфлікту. Тим не менше, на такий досить неприбутковий крок було витрачено достатньо багато ресурсів – заява була озвучена особисто президентом України Петром Порошенком на зустрічі з послами G7 та ЄС, а ефект від таких дій не видається продуктивним. За усталеною негативною практикою, ми в більшій мірі вимагаємо та закликаємо, ніж пропонуємо.
У випадку із закликами до повного невизнання виборів в РФ та заявами про можливий бойкот ПАРЄ українське керівництво проявило поспіх. Україні варто дочекатись результатів виборів в РФ. Лише у випадку, якщо РФ вирішить відновити свою роботу в ПАРЄ і якщо серед делегатів будуть обранці з окупованого Криму, Україні варто запропонувати європейським колегам піддати сумніву можливість цих депутатів бути членами російської делегації. Така орієнтовна позиція України видається максимально виваженою та зрозумілою. Якщо з такою позицією Україні не вдасться добитись відчутних результатів, тоді призупинення своєї участі в ПАРЄ є логічним політичним кроком.