РОСІЯ САБОТУЄ МІНСЬКІ УГОДИ, ТОДІ ЯК КИЇВ ВИКОНУЄ ЇХ ІЗ ВИПЕРЕДЖЕННЯМ ГРАФІКУ

Засідання Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі, проведені 3-4 та 26-27 серпня, закінчилися без запланованих результатів. Не вдалося досягнути домовленостей ні щодо створення демілітаризованої зони в районі с. Широкине, поблизу Маріуполя, ні щодо відведення важких озброєнь калібром до 100 мм. Слід відзначити, що українська сторона проявила принциповість у цих питаннях, і не погодилася на варіант демілітаризації стратегічно важливої ділянки біля Маріуполя без гарантійних механізмів, які убезпечили би цю територію від подальшого захоплення сепаратистами. Не погодився Київ і на варіант відведення важкої зброї калібром до 100 мм, який передбачав би виключення для деяких стратегічно важливих для сепаратистів ділянок фронту, і, знову ж таки, не створював запобіжників проти порушення останніми домовленостей.

27 серпня учасники Контактної групи заявили про готовність забезпечити з 1 вересня припинення вогню на всій лінії зіткнення, проте вже наступного дня лідер самопроголошеної «ДНР» Олександр Захарченко говорив журналістам про намір завдати поразки «карателям» і захопити всю територію Донецької області.[1]

На тлі переважно безплідних переговорів Мінської контактної групи та безперервних обстрілів російсько-сепаратистськими військами українських позицій, 24 серпня Петро Порошенко провів у Берліні тристоронні переговори з Ангелою Меркель та Франсуа Олландом. Сторони заявили про «відсутність альтернативи» Мінському процесу і необхідність чіткого виконання угод. Серед головних тем переговорів було внесення змін до Конституції України в частині децентралізації. Вірогідно, Президент України переконував західних партнерів у необхідності відстрочити друге читання конституційних змін на період, коли Росія виконає свою частину домовленостей.

Відзначимо, що за кілька днів до берлінського візиту спікер Верховної Ради Володимир Гройсман вів мову про можливе остаточне голосування конституційних змін вже у вересні,[2] проте 31 серпня Петро Порошенко заявив, що голосування в другому читанні відбудеться «наприкінці року» і «буде залежати від того, як протягом цих кількох місяців розвиватиметься ситуація на Донбасі, і наскільки Росія виконуватиме Мінські угоди».[3] Така зміна підходу дещо покращила ситуацію, що склалася напередодні, коли зобов’язання України внести зміни до Конституції не обумовлювалися виконанням Росією своєї частини домовленостей, чого вона, поза сумнівом, робити не планує.

Інша справа, що конституційні зміни – це в принципі суверенне право народу, і тиск ЄС та США в цьому питанні є нічим іншим, як втручанням у внутрішні справи України. Реальність такого тиску фактично визнав у своєму зверненні до громадян 31 серпня Президент Петро Порошенко: «А що було би, якби сьогодні Верховна Рада не проголосувала за зміни до Конституції? На порядок зросла б загроза руйнації міжнародної проукраїнської коаліції. Зникло би з порядку денного питання про продовження санкцій, які дуже боляче б'ють по агресору. Цілком реальною стала би перспектива залишитися сам на сам з агресором». [4]

Київ, звісно, вдячний своїм західним партнерам за підтримку, проте зміни до Конституції України мають прийматися відповідно до волі та інтересів українського народу, а не на виконання вимог Росії та внаслідок шантажу з боку західних партнерів (а погрози залишити Україну без підтримки, наодинці із Росією фактично і є шантажем). Тим більше, що децентралізація України в її нинішньому варіанті все-рівно не влаштовує Росію, про що ще на початку липня говорив прес-секретар російського президента Дмітрій Пєсков, аргументуючи це тим, що запропонований Петром Порошенком законопроект не узгоджувався із донецькими сепаратистами.[5] А 29 серпня цю думку повторив і сам Володимир Путін в телефонній розмові із Ангелою Меркель та Франсуа Олландом.[6]

Попри все, 31 серпня Верховна Рада України підтримала в першому читанні законопроект про зміни Конституції України в частині децентралізації. Голосування дорого обійшлося Україні, викликавши не лише серйозні суперечки в правлячій проєвропейській коаліції, але й акції протести та сутички під стінами парламенту, під час яких було вбито одного та поранено близько сотні правоохоронців. Відтепер м’яч – на полі ЄС і США, які мають виконати свою частину «роботи» і змусити Росію також почати виконувати Мінські домовленості.

Під час зустрічі із Президентом Єврокомісії Жан-Клодом Юнкером, 27 серпня в Брюсселі, Петро Порошенко заявив, що «не буде існувати ніякого Мінську-3», давши зрозуміти, що ліміт поступок з боку Києва вичерпано.[7] Україна в односторонньому порядку виконує всі свої зобов’язання по Мінським угодам, і тепер очікує, що Захід нарешті відреагує на ігнорування Росією своєї частини домовленостей – щодо виведення військ, відновлення українського контролю над кордонами, а для початку – скасування сепаратистських псевдо-виборів, призначених на 18 жовтня і 1 листопада в порушення Мінських угод.

Якщо Німеччині та Франції не вдасться переконати Росію виконувати свої зобов’язання, тоді з очевидністю постане питання про нездатність Норманського формату сприяти вирішенню конфлікту. Новообраний Президент Польщі Анджей Дуда вже запропонував повернути за стіл переговорів представника ЄС та США, а також включити до них Польщу й інших сусідів України.[8] Ангела Меркель заочно відповіла йому, що Норманський формат не потребує заміни. Тепер Берлін має довести на практиці, чи це дійсно так.