АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:
НАТО ЗМІЦНЮЄ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ УТИЛІЗУЮЧИ ЗАСТАРІЛІ БОЄПРИПАСИ
Запрошення Президента України Віктора Януковича до участі у травневому саміті НАТО в Чикаго, як і продовження співпраці в рамках міжнародних миротворчих операцій Альянсу (особливо, під час реформування військової та управлінської складових в Афганістані), демонструє, що ця організація, попри декларований позаблоковий статус нашої держави та виключну прагматизацію відносин сторін, усе ще зберігає свій інтерес до України. І якщо на політичному рівні співробітництво з Північноатлантичним альянсом знаходиться в замороженому стані, на військовому вона залишається досить активною. Сенс тут не лише в необхідності виконання річних національних програм співпраці чи збереження принципу «відкритих дверей» для партнерів НАТО: основу відносин становлять, усе ж таки, необхідні стандарти (в економічній, соціальній, військовій, гуманітарній сферах), котрих Україна має досягти, незалежно від військової орієнтації.
Так, ще 3 лютого 2012 року Президент України підписав Закон «Про ратифікацію Імплементаційної угоди між Кабінетом Міністрів України та Організацією Північноатлантичного договору з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування щодо утилізації легкої стрілецької зброї, звичайних боєприпасів та протипіхотних мін типу ПФМ-1». А 18 квітня 2012 року у Києві було підписано Угоду між Агенцією НАТО з технічного обслуговування й постачання (NAMSA), Міністерством оборони України та українськими компаніями-виконавцями робіт з утилізації боєприпасів, легкого озброєння і стрілецької зброї (ЛОСЗ) у рамках другого етапу проекту Цільового фонду Альянсу щодо утилізації переносних зенітно-ракетних комплексів, легких озброєнь та звичайних боєприпасів в Україні. У межах програми «Партнерство заради миру» НАТО (за фінансовою участю ЄС) планує виділити Україні близько 25 млн. євро на утилізацію старої зброї і боєприпасів.
Упродовж 3-4 років сторони мають утилізувати 76 тис. тонн боєприпасів (у тому числі, 3 млн. протипіхотних мін) та 366 тис. одиниць ЛОСЗ, які є непридатними для подальшого використання та небезпечними для зберігання. Знищення протипіхотних мін планується розпочати з надходженням коштів від ЄС у другій половині 2012 року. Головне, у чому дійшли згоди й іноземні інспектори, й вітчизняні фахівці, це те, що чим менше старих боєприпасів залишатиметься в Україні, тим меншим є ризик вибухів і техногенних катастроф. Адже серед значної кількості надлишкових боєприпасів, що накопичилися в Україні, є багато застарілих, або ж таких, які не пройшли необхідних регламентних робіт. Окрім того, що вони непридатні до використання, чим довше ці боєприпаси зберігаються, тим вибухово небезпечнішими стають. Неналежне ж обслуговування та зберігання боєприпасів може бути небезпечними для співробітників арсеналів та жителів сіл, розташованих навколо складів.
Утилізація боєприпасів проходитиме у населеному пункті Гречани Хмельницької області, де розташовані потужності з утилізації озброєнь, та у Кам’янці-Подільському, де знищуватимуть стрілецьку зброю. Для реалізації цього проекту будуть залучені виробничі потужності Державних підприємств «Укроборонлізинг», «Укроборонсервіс», Науково-дослідницький комплекс Павлоградський хімічний завод і випробувальна станція Державного науково-дослідницького інституту хімічних продуктів. Провідною державою-донором другого етапу проекту будуть Сполучені Штати, підтримувані матеріальними внесками Німеччини, Швейцарії, Туреччини та Ірландії. ЄС виступатиме спонсором утилізації протипіхотних мін.
Оскільки загалом в Україні таких боєприпасів розміщено понад 420 тис. тонн, можна виділити кілька переваг такої співпраці Києва з НАТО. По-перше, сьогодні Україна достатньо слабка у військовому відношенні і сама навряд чи зможе протистояти існуючому тискові з Півночі, тому їй потрібно активніше співпрацювати з Північноатлантичним альянсом. Хоча в даному випадку й не можна сподіватися на спільну підтримку всіх держав-членів, проте Київ, хоча б, може довести своє бажання «йти в ногу» із провідними міжнародними стандартами й виконувати вимоги своїх західних партнерів. По-друге, зберігання цих непридатних до використання боєприпасів займає гроші з бюджету, а також людські ресурси, які можна буде використовувати більш продуктивно. Крім того, утилізація озброєнь дозволить звільнити склади та площі, які займали боєприпаси. По-третє, угоди щодо утилізації, як правило, передбачають і виділення ресурсів на рекультивацію ґрунтів, де знаходилися склади зберігання боєприпасів.
Утім, якщо демократична ситуація в Україні буде продовжувати погіршуватися, це дуже негативно позначиться на стосунках з Альянсом і, відповідно, – на наданні фінансової допомоги щодо утилізації озброєнь. Останній момент просто закриє можливості реформування Збройних Сил України та й усього військово-промислового комплексу держави, адже бюджетні кошти просто йтимуть на обслуговування старої небезпечної зброї. Крім того, під час Чемпіонату Європи з футболу «Євро – 2012» Альянс також має надати Україні експертну підтримку та обладнання, яке дозволяє мати справу з біологічними, радіологічними, хімічними ситуаціями.
Тож, враховуючи важливість відносин із НАТО з точки зору надання необхідної матеріальної допомоги та досвіду в проведенні реформ за світовими стандартами, Україна виграє від співробітництва з цією структурою. Єдине – така кооперація обмежується чітко встановленими рамками, котрі, навряд чи, розширяться в умовах відходження від підтримки взаємин із Альянсом. Від так і технічна допомога буде чітко регламентованою, вказуючи на те, що співпраця з НАТО наразі опинилася на межі 1990-х років. І підняти її на якісно новий рівень чи, хоча б, повернути до рівня трирічної давнини буде украй важко.