Яку перспективу обіцяє Україні візит президента Польщі до Києва

24 серпня цього року під час святкування 25-ої річниці незалежності України у Києві з візитом перебував президент Польщі Анджей Дуда. Високий гість був присутній на військовому параді, в якому брала участь українсько-польсько-литовська бригада. Також, польський президент разом з президентом України Петром Порошенком взяв участь у зустрічі з українськими дипломатами. Враховуючи той факт, що польський президент був єдиним гостем такого рівня на цьому святі, можна зробити цей висновок, що візит був наповнений не лише технічною складовою, але й символічним значенням – Польща була першою країною, яка, разом з Канадою, 2 грудня 1991 року визнала незалежність України. У цьому контексті також видається символічним, що польський президент в рамках візиту підтвердив запрошення Петру Порошенку відвідати 2 грудня цього року Польщу з офіційним візитом.

Для розуміння ролі цього візиту важливо  згадати про прийняття польським сеймом у липні цього року постанови, яка визнала події 1943-1945 років на Волині «геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти мешканців Речі Посполитої». Головними ініціаторами голосування за даний законопроект виступили депутати партії «Право і справедливість», які мають більшість у Сеймі. Варто зауважити, що минулого року серед електоральних обіцянок згаданої партії було визнання цих подій геноцидом, а більшість населення, що голосували за неї 2015 року проживають на Сході Польщі. Серед них багато «кресов’ян» - нащадків загиблих та потерпілих від волинських подій[1].

У президента Дуди, очевидно, був намір пом’якшити вплив цього політичного рішення. Текст спільної декларації президентів демонструє, що сторони підтверджують бажання будувати мирний та відкритий діалог, який має розвиватись на розумінні історичної правди та але “ґрунтуватися на вже погодженій етичній формулі поєднання та порозуміння наших народів». Президент Дуда в цьому контексті заявив: «Можете сподіватись наших узгоджених дій в цьому питанні. І вже в грудні, думаю, ми будемо в змозі говорити про конкретні речі»[2]. Очевидно, фінальна формула, яка могла б розмежувати політичні дії та історичну дискусію, лише випрацьовується сторонами.

В рамках зустрічі, польський президент особливу увагу приділив питанню регіону Центрально-Східної Європи. У своєму виступі перед українськими дипломатами він відзначив важливість захисту прав держав на самовизначення та закликав не допустити повернення до політики сфер впливу. За його словами, Центральна та Східна Європа особливо страждала від війн, що були спричинені гегемонією великих держав. Держави регіону мають активізувати свої зусилля, в тому числі в рамках НАТО, щоб посилити рівень безпеки[3]. Для Польщі, яка намагається своїми регіональними ініціативами збалансувати вплив в ЄС Німеччини та Франції, стратегічна підтримка України є природньою. Відповідний пункт є текстуально закріпленим і в декларації  «Декларуємо готовність до співпраці  (…) в Центрально-Східній Європі, яка сприяє реалізації інтересів наших держав і підвищенню значення  регіону, та  є ключем до стабільності всього континенту»[4].

В цілому, даний візит можна оцінювати, як такий, що має переважно символічний характер. Його ціллю було повернути позитивну динаміку у відносини двох стратегічних партнерів, яка похитнулась після прийняття постанови по Волинським подіям. Та символізм візиту польського президента до Києва обумовлений не тільки бажанням залагодити кризу відносин викликану рішенням Сейму визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу. Більш глибокий символізм полягає в тому, що саме в Києві А. Дуда фактично проголосив свою нову зовнішньополітичну доктрину “Триморя” . Ця заявка свідчить про наміри Польщі посісти роль регіонального лідера  в Центрально-Східній Європі. Варто зауважити, що таке прагнення обумовлено не власними амбіями молодого польського президента, а обєктивними обставинами. В умовах коли ЄС переживає кризу своєї власної бепеки та зіткнувся з викликом втрати солідарності після британського референдуму щодо виходу з ЄС, Польща має переосмислити своє власне  місце на європейському контиенті та свою геополітичну роль у Східній Європі. В цих умовах вакууму безпеки Польща усвідомлює свою лідерську роль і будує свою власну геополитичну конструкцію здатною бути самодостатньою, що без України зробити не можливо. 

 Доктрина “Триморя” визначає такі стратегічні напрямки зовнішньої політики Польші:  по-перше, посилення інтеграці країн Центральної Євтопи у форматі Вишеградської четвірки; по-друге, об’єднання східного флангу НАТО в рамках польсько-румунської ініціативи, та включення в  проект Тримор’я Хорватії як стратегічно важливої сполучної ланки цієї геополітичної конструкиії; по-третє, нову якість відносин з Україною в яких вона розглятається Польщею як союзник, а не тільки як партнер. Польський президент чітко наголосив, що вбачає в Україні союзника, з яким Польща активно співпрацюватиме і творитиме спільноту народів регіону.

Одним із пріоритетних напрямків союзу Тримор’я, згідно з твердженням Анджея Дуди, має стати побудова спільного військового потенціалу, а також створення спільних енергетичних мереж, щоб подолати російський газовий шантаж, а третім пунктом буде порозуміння в питаннях історичного характеру. Таким чином, мета цього союзу – інтегарія простору Східної Європи розташованого між трьома морями: Балтійським, Адріатичним та Чорним, а також об’єднання зусиль країн цього регіону в протистоянні спільним загрозам.

Україні варто долучитись до цього проекту поза як перпектива членства в ЄС видається досить примарною, а від перспективи членства в НАТО вона наразі в черговий раз сама відмовилась. Тим не менш, системні військові навчання РФ біля східних кордонів НАТО створюють Україні сприятливу можливість для формування блоку Тримор’я запропонованого польським пркзидентом у Києві.