ЗАЛЯКАНИЙ МОСКВОЮ ЗАХІД НАМАГАЄТЬСЯ СХИЛИТИ УКРАЇНУ ДО ЗГОДИ

НА РОСІЙСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ ДЛЯ ДОНБАСУ

Друга половина червня 2015 р. позначилася черговою хвилею залякувань з боку Росії, що мали на меті схилити Київ і західні столиці прийняти російські умови «врегулювання»конфлікту на Донбасі.

Виступаючи на конференції у Відні 23 червня, представник Росії в ОБСЄ Андрій Келін прямим текстом заявив: «Час зрозуміти, що якщо продовжувати в тому ж ключі, то зіткнення на Донбасі можуть набути нового масштабу, що вийде далеко за межі цього регіону».[1] При цьому, в традиційному для РФ стилі називати чорне – білим, Келін говорив, ніби це українська сторона не виконує Мінські домовленості й обстрілює сепаратистів, а не навпаки. Та вже звична абсурдність «аргументів» Москви в даному разі – не головне. Головний месидж Кремля – погроза «нового масштабу» бойових дій і виходу їх «далеко за межі» Донбасу. Фактично Москва відкрито погрожує повномасштабним вторгненням в Україну в разі відмови покоритися російському сценарію.

Прикметно, що лише днем раніше, 22 червня, один з організаторів сепаратизму на Донбасі, російський «політтехнолог» Олександр Бородай в інтерв’ю «Рейтер» теж говорив про можливе переростання конфлікту у «велику війну». Тільки на відміну від Келіна, Бородай не приховував, що йдеться саме про масштабне вторгнення військ РФ, «оскільки Росія не може нескінченно терпіти цю виразку на своїх кордонах».[2] Приводом для вторгнення, за словами Бородая, стане «наступ» української армії. Доречно буде нагадати, що приводом для агресії нацистської Німеччину на Польщу в 1939 р. теж було заявлено інспірований напад польських військових на німців. Абсолютно очевидно, що Україна не має ні намірів, ні можливостей для наступу, проте Москва навряд й очікує, що Захід повірить у її брехню, вона розраховує на іншу реакцію – страх.

Варто також додати, що в другій половині червня 2015 р. Росія послідовно продовжувала блокувала всі дії, які могли би сприяти мирному врегулюванню на Донбасі: постійний представник Росії при ООН Віталій Чуркін дав зрозуміти, що Москва не дозволить відкрити в Україні офіс ООН з підтримання миру;[3] представники РФ в ОБСЄ знову заблокували розширення мандату Місії спостерігачів на всю ділянку українсько-російського кордону на Донбасі. МЗС Росії висловилися проти ідеї створення міжнародного трибуналу для покарання винних в падінні малазійського «Boeing» на Донбасі.[4] А секретар Ради Безпеки РФ Микола Патрушев цинічно заявив, що Росія «не може перешкодити» участі російських «добровольців» у військових діях на Донбасі.[5]

Фактично Росія дає зрозуміти, що вона не лише ні на крок не пом’якшить свою позицію, а й готова до подальшої ескалації, включаючи повномасштабну війну. І це залякування, на жаль, спрацьовує по відношенню до столиць ЄС і США.

На черговій зустрічі «Нормандської четвірки» в Парижі 23 червня 2015 р. Німеччина та Франція фактично підтримали вимоги Росії, закликавши до «політичного діалогу» між Києвом та сепаратистами, а також до демілітаризації с. Широкіне,[6] що фактично віддасть цей стратегічно важливий населений пункт біля Маріуполя в руки російських бойовиків, які напевно не виконають свою частину домовленостей (як це вже було після перших Мінських угод).

За інформацією «Української правди», Євросоюз рекомендував Україні виконувати наперед положення Мінських домовленостей щодо спеціального статусу для Донбасу, не чекаючи виконання сепаратистами перших пунктів щодо припинення вогню.[7] І хоча речниця єврокомісара з питань зовнішньої політики Майя Коч'янчич заявила, що ЄС дотримується незмінної позиції щодо виконання Мінських домовленостей,[8] проте дії єврочиновників свідчать про зворотне. Представники ЄС (зокрема, єврокомісар з питань розширення і політики сусідства Йоганес Ган) переконують Київ у необхідності якомога скоріше прийняти нову Конституцію, що передбачатиме децентралізацію і обумовлюватиме спеціальний статус для Донбасу, а також провести на Донбасі місцеві вибори, включаючи окуповані території. Про те, як сильно Європа прагне таких дій від Києва, свідчить швидкість, з якою Венеціанська комісія схвалила проект змін до Конституції України, в якому особливий режим місцевого самоврядування в Донецькій та Луганській областях закріплено в перехідних положеннях з посиланням на відповідний Закон України.

За інформацією «Дзеркала тижня», підтримують такий розвиток подій і Сполучені Штати, зокрема, помічник Держсекретаря Вікторія Нуланд під час останнього візиту до Києва нагадала про необхідність конституційної децентралізації і рекомендувала провести місцеві вибори у т.ч. й на окупованих територіях.[9] При цьому, абсолютно зрозумілою є неможливість провести вільні вибори на окупованих російськими військами територіях Донбасу – це може бути лише фактична легалізація контрольованих Москвою сепаратистських режимів. І ця легалізація потягне за собою необхідність для Києва фактично утримувати ці режими коштом державного бюджету, тоді як контролювати умовний кордон із окупованими територіями стане складніше, що погіршить економічну і безпекову ситуацію в країні.

У цьому контексті важливо відзначити, що в травні 2015 р. до «Нормандського формату» переговорів додався ще один – двосторонній російсько-американський канал спілкування Карасін-Нуланд. Глава адміністрації Президента РФ Сергій Іванов заявив, що метою встановлення регулярних контактів заступника голови МЗС Росії Григорія Карасіна та помічника Держсекретаря США Вікторії Нуланд є «координація наших дій по Україні».[10] Питання в тому, чи лише про Україну говоритимуть у рамках цього формату. Тривогу викликає той факт, що під час телефонної розмови Володимира Путіна і Барака Обами, що відбулася 25 червня 2015 р., сторони не лише домовлялись про наступну зустріч Карасіна і Нуланд, але й обговорювали питання взаємодії щодо Ірану, Сирії та «Ісламської держави».[11]

Авторитетні західні ЗМІ неодноразово висловлювали припущення про готовність Обами «обміняти» Україну на поступки РФ в іранському та сирійському питаннях. Тож Києву потрібно максимально уважно слідкувати за розвитком спілкування Карасіна й Нуланд, і одночасно не полишати спроби довести партнерам з ЄС і США, що чергові поступки Росії під тиском її шантажу «великою війною» все рівно не принесуть миру, а лише збільшать апетити агресора.