АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:

СЕУЛЬСЬКИЙ САМІТ ЯК ЧАСТИНА БАГАТОПОЗИЦІЙНОЇ ГРИ

В умовах дефрагментації геополітичних сфер впливу, США намагаються долучити до власної стратегічної гри якомога більшу кількість акторів міжнародної сцени, часто-густо «невимушено змушуючи» їх грати за власними правилами. По суті, типовим прикладом розгортання подібного сценарію є проведення багатосторонніх зустрічей на вищому рівні, організовуваних у тій чи іншій сфері, черговим підтвердженням чому став Саміт із питань ядерної безпеки, що пройшов у Сеулі 26-27 березня.

Обидві конференції високого рівня, на яких традиційно були присутні високопоставлені та впливові політичні, інтелектуальні та бізнесові лідери з Північної Америки та Європи, послужили гарним майданчиком для проведення двосторонніх неформальних зустрічей їхніх учасників, котрі, по суті, й стали основою ведення ключових переговорів.

Президент України В. Янукович приїхав на Сеульський саміт із солідним багажем виконаних зобов’язань в галузі зміцнення ядерної безпеки. 22 березня 2012 року Україна  вивезла до РФ за сприяння США та МАГАТЕ останню партію високозбагачених ядерних матеріалів із Харківського фізико-технічного інституту, створивши суттєві передумови для гарантування глобальної фізичної ядерної безпеки. Відповідно, значна увага в Україні тепер приділятиметься створенню унікальної ядерної установки – джерела нейтронів для проведення досліджень у ядерній енергетиці та медицині. Як наслідок, на тлі результативності виконання зобов’язань Віктору Януковичу вдалося заручитися з боку американського президента своєрідним «дружнім нейтралітетом», котрий має вберегти Україну від демократично-прагматичних утисків Вашингтона. Однак, як свідчить офіційна інформація Білого дому, Б. Обама, все ж, висловив стурбованість щодо переслідувань лідерів опозиції в Україні.

Висловлюючи у своїх виступах підтримку МАГАТЕ у координації міжнародних зусиль із підвищення рівня фізичної ядерної безпеки у світі, Віктор Янукович подякував міжнародним партнерам за підтримку, яку Україна отримала в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи. 26 квітня 2012 року Україна планує розпочати будівництво нового конфайнменту над аварійним блоком Чорнобильської атомної станції. За останніми підрахунками, на зведення захисного ковпака знадобиться 935 млн. євро. Хоча ще рік тому влада називала значно меншу суму – близько 740 млн. євро, – значну частину якої (550 млн. євро) Київ уже отримав після проведення спеціалізованої донорської конференції у квітні 2011 року.

Дана «невизначеність», мабуть, і стала причиною того, що під час неформальних зустрічей Віктора Януковича із Главою КНР Ху Цзіньтао, президентом Республіки Індонезія Сусіло Бамбангом Юдхойоно, корейським лідером Лі Мйон Баком та Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном жодних домовленостей не було досягнуто. Сторони розійшлися, обмінявшись протокольними компліментарними формулами. І навіть на переговорах з головою ради директорів компанії «Hyundai» Чонг Монг-Ху та генеральним директором компанії «Samsung Electronics» Джисангом Чоєм, жодних гарантій про  інвестиції цих компаній в українську економіку не було надано.

Поряд з головною темою зміцнення ядерної безпеки, чому власне і був присвячений Сеульський саміт,  лідери РФ та США зачепили питання європейської ПРО. Остання розмова американського лідера з президентом Росії Дмитром Медведєвим «при ввімкненому мікрофоні», під час якої Обама попросив Москву про своєрідну «відстрочку» в переговорах щодо ПРО до завершення у США президентських виборів, похитнула позицію американського президента в очах його виборців і, що особливо важливо, політичних опонентів. Адже, за словами американського президента, після виборів він «стане гнучкішим» і матиме «ширший простір для маневру» в обговоренні питань протиракетної оборони в Європі.

Така заява просто не могла не стривожити конкурентів Барака Обами на майбутніх виборах, котрі наразі забажали пояснень та піддали ще більшому сумніву можливу перемогу нинішнього президента восени 2012 року. Тим більше, не зрозуміло, чи допоможе пропонована «гнучкість» Обами у російсько-американських відносинах, коли у травні поточного року президентське крісло в Росії знову займе Володимир Путін, котрий уже зараз говорить про продовження переговорів лише після проведення чергового Саміту НАТО в Чикаго у травні 2012 року. По-перше, Путін – досить жорсткий політик, котрий чітко відстоює інтереси РФ, не зважаючи ні на принципи демократії, ні на міжнародне право. По-друге, продовження переговорів (особливо у контексті розширення ПРО на територію Азії та Близького Сходу) досить вдало прив’язується до майбутнього Саміту. Адже відомо, що саме на ньому буде зроблено «сильну заяву» з оцінкою ролі Грузії в партнерських відносинах з НАТО, що ще раз підтвердить позицію Альянсу щодо визнання територіальної цілісності Грузії в міжнародно затверджених межах (включаючи території Абхазії і Південній Осетії). Відповідно, маємо чергову порцію тиску і на нашу державу, котра також має нарешті визначитися, сформувавши за закликом НАТО «свою позицію стосовно розгортання системи ПРО в Європі».

Тож, по суті, офіційний Київ у котре зіткнеться з вимогою геополітичного визначення власної позиції і вже не такого віддаленого втілення її на практиці. Наразі вітчизняні високопосадовці мають остаточно вирішити власну приналежність до котрогось із «таборів», особливо, що стосується питання майбутньої ЄвроПРО. І результати зазначених багатосторонніх зібрань, швидше, свідчать про те, що Україна може стати заручницею у багатопозиційній грі Заходу й РФ. І відхилення у котрийсь бік неминуче призведе до погіршення відносин із протилежною стороною. А вибирати, все ж, доведеться. І вже дуже скоро.