МОСКВА ПРАГНЕ СИЛОЮ ЗМУСИТИ КИЇВ, БРЮССЕЛЬ І ВАШИНГТОН ПОГОДИТИСЬ НА ВСІ ЇЇ ВИМОГИ

Після безуспішних спроб змусити Україну погодитися на російські умови продовження мирних переговорів, серед яких – відновлення фінансування Києвом окупованих територій і визнання територіальних захоплень, зроблених сепаратистами під час «перемир’я», Москва вдалася до зриву запланованого на 15 січня 2015 р. саміту в Астані у «норманському» форматі (за участі України, Росії, Німеччини та Франції), а російські війська разом з сепаратистами поновили масовані обстріли українських позицій.

Берлінські переговори керівників МЗС у «норманському» форматі 12 січня проходили під обстріли Донецького аеропорту і закінчилися безрезультатно. А вже наступного дня сепаратисти обстріляли блокпост українських силовиків під Волновахою, вбивши 11 і поранивши 17 мирних жителів. 16 січня лідери самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» Олександр Захарченко та Ігор Плотницький проігнорували запрошенням ОБСЄ приїхати на Мінські переговори, приславши замість себе представників, які не мали належних повноважень.

Причини зриву російською стороною переговорів стали очевидними 18 січня 2015 р., коли МЗС РФ оприлюднило заяву, в якій звинуватило Петра Порошенка в ігноруванні послання Володимира Путіна від 15 січня, в якому українській стороні пропонувалося віддати сепаратистам територію Донецького аеропорту і визнати всі територіальні захоплення сепаратистів під час «перемир’я». У відповідь Київ резонно запропонував виконувати Мінські домовленості, відповіді на що не отримав.

Характерним для російського уявлення про виконання домовленостей є той факт, що в той час, як на чергових Берлінських переговорах 21 січня 2015 р. міністри закордонних справ України, Росії, Німеччини та Франції у спільній заяві закликали припинити вогонь і відвести важкі озброєння, російські війська та сепаратисти вели масовані артобстріли і штурм Донецького аеропорту, зруйнувавши його вщент. А вже через день лідер проросійських бойовиків Олександр Захарченко заявив, що «спроб розмовляти про перемир’я з їхнього боку більше не буде», і пригрозив Києву наступом на трьох напрямках одночасно.[1] 24 січня 2015 р. сепаратисти показово обстріляли житлові квартали Маріуполя, вбивши 30 і поранивши близько 100 мирних жителів. Одночасно російські бойовики посилили обстріли по всій лінії фронту та активізували наступ на транспортну розв’язку в м. Дебальцево. Після атаки на Маріуполя навіть традиційно обережна у висловлюваннях Місія ОБСЄ заявила, що обстріл було здійснено з території, підконтрольної самопроголошеній ДНР.[2]

Зі слів російського міністра Сергія Лаврова можна зробити висновок, що обстріли Волоновахи і Маріуполя стали «покаранням» Києву за відмову виконувати чергові «мирні» пропозиції Путіна: «…если бы украинские власти приняли предложение Президента России от 15 января с.г. о срочном отводе тяжелых вооружений от линии, зафиксированной в Минском меморандуме от 19 сентября 2014 г., то трагедий Волновахи, Донецка и Мариуполя могло бы и не произойти».[3]

Очевидно, активізація Москвою військових дій на Донбасі мала на меті:

1) зірвати заплановані на 15 січня переговори в Астані у невигідному для Москви «нормандському» форматі, що передбачав участь у них лідерів Німеччини та Франції;

2) змусити Київ погодитися на перегляд Мінських домовленостей, зокрема, визнати збільшення контрольованої сепаратистами території і відмовитися від вимоги встановлення контролю над українсько-російським кордоном;

3) змусити Київ поновити фінансування окупованих територій і відмовитися від планів проведення мобілізації;

4) показати Києву, що відмова від виконання вимог Москви буде «каратися» масовою загибеллю солдат і мирних жителів;

5) дестабілізувати Україну, відволікаючи Київ від проведення реформ, зриваючи залучення інвестицій та відновлення економіки;

6) мобілізувати на війну розрізнені групи сепаратистів, які за умов перемир’я почали воювати між собою.

Остаточно переконавшись, що переговори для Москви – лише спосіб затягування конфлікту, і жодні домовленості Путін виконувати не збирається, як не має він намірів і скористатися нагодою завершити війну із «збереженням обличчя»,  український парламент 27 січня 2015 р. офіційно визнав Російську Федерацію державою-агресором і закликав міжнародне співтовариство визнати факт агресії проти України, окупацію її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно-визнаних кордонів.

Відтепер Україна має підстави вимагати позбавлення Росії права вето в Раді Безпеки ООН при розгляді російсько-українському конфлікту, а також запровадження проти значно потужніших міжнародних санкцій РФ, як проти країни агресора. Відкриваються також нові перспективи перевести переговорний процес у більш відкритий та чесний формат, в якому Москві буде складніше ховатися за спини керованих нею сепаратистів і доведеться самій нести відповідальність за розв’язану нею війну.