МІНСЬКИЙ ПРОЦЕС – У ГЛУХОМУ КУТІ

Погоджене лідерами «Нормандської» четвірки рішення продовжити на 2016 рік дії Мінських угод як і передбачалось не вирішило головної проблеми. Росія досі не виконала жодної з домовленостей, сподіваючись, що стомлений Захід зрештою змусить Україну втілювати всі Мінські пункти в односторонньому порядку. Київ же дає зрозуміти, що ліміт односторонніх кроків вичерпано – його подальші поступки без адекватної позиції Москви все рівно не принесуть миру, але можуть стати руйнівними для української державності.

У лютому 2016 р. контрольовані Москвою сепаратисти, під командуванням російських офіцерів посилили обстріли українських позицій з російської зброї і російськими боєприпасами, постачання яких РФ значно збільшила. Таким чином, РФ продовжує порушувати перший пункт Мінських угод, який зобов’язував до припинення вогню.

При цьому, західні партнери України вважають, що Київ має продовжувати виконувати домовленості в односторонньому порядку. На початку лютого 2016 р. делегація німецького Бундестагу приїжджала до Києва, де намагалася переконати своїх українських колег ухвалити законодавство, яке дозволило би «створити правову основу для проведення виборів на Донбасі», щоб «поставити Росію в ситуацію, за якої вона була б вимушена забезпечити на цій території вільні і чесні вибори» (депутат німецького Бундестагу Мануель Саррацін).[1] Складно сказати, що змушує німецького депутата вважати, що РФ може «забезпечити» «вільні і чесні вибори на Донбасі», не виводячи звідти свої війська і забороняючи участь у виборах українським партіям та українським ЗМІ.

Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс ілюзій німецьких колег не поділяє: «Уявіть собі вибори з однією партією, одним ЗМІ і міжнародними спостерігачами, які не заслуговують довіри. Уявіть, що половина електорату була змушена втекти і не має права голосувати. Це недемократичний, несправедливий і нелегітимний сценарій, але це те, як вибори в Донбасі будуть виглядати, якщо Україну змусять провести політичні реформи, перш ніж Москва виконає свої зобов'язання».[2]  Схожої позиції дотримується і член Комітету у закордонних справах Сенату США Бен Кардин: «Я розумію, що наші українські друзі також повинні реалізовувати політичні елементи Мінських угод – внести зміни до Конституції та провести вибори – але перед цим ми повинні побачити реальний прогрес з боку росіян у сфері безпеки».[3]

Київ висловлює готовність до компромісу, коли не Україна, а ОБСЄ матиме доступ до україно-російського кордону як передумову для проведення виборів на Донбасі.[4] Але Росія блокує і такий сценарій – хоча формально місія ОБСЄ має мандат на всю територію України, проте за фактом контрольовані Кремлем бойовики обмежують пересування спостерігачів.

У першій половині лютого Президент України Петро Порошенко провів низку зустрічей, зокрема, із Ангелою Меркель, послами країн «Великої сімки» та ЄС, Джоном Керрі, Мартіном Шульцем, Федерікою Моґеріні та ін., переконуючи їх в неможливості подальшого одностороннього втілення Мінських угод Україною без зустрічних кроків з боку Росії.

13 лютого, під час міністерської зустрічі «Нормандської четвірки» на полях Мюнхенської конференції, Павло Клімкін поінформував своїх колег про посилення постачання Росією зброї бойовикам, нагадав про необхідність безперешкодного доступу Спостережної місії ОБСЄ до всієї території Донбасу, включаючи кордон; підняв питання про арешти та утиски кримських татар на окупованому півострові. Втім, жодного конкретного результату переговори не дали; було лише попередньо домовлено провести наступну зустріч на початку березня в Парижі.

Відсутність прогресу у виконанні Мінських угод з боку РФ і навіть посилення обстрілів з боку російсько-сепаратистських сил змушує офіційний Київ замислитися над безальтернативністю Мінського процесу та «Нормандського» формату. Якщо ще на початку лютого Петро Порошенко говорив про відсутність альтернативи Мінським угодам, то в середині місяця радник Президента і директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін висловив думку, що «твердження, що той чи інший переговорний процес не має альтернатив, тобто не може бути трансформованим, лише озвучує ситуацію безвиході», тому «виконання Україною своїх зобов'язань за Мінськими домовленостями не повинне заважати пошукам шляхів удосконалення власне переговорного процесу щодо Донбасу і Криму». В.Горбулін також відзначив, що «головною проблемою Мінських домовленостей є не стільки те, що їх неможливо виконати повною мірою, а те, що навіть їх виконання майже нічого не змінить, зафіксувавши існуючий на сьогодні політичний статус-кво». [5]

Отже, маємо підстави вважати, що в офіційному Києві поступово приходять до висновку, що Мінський процес себе вичерпав, оскільки його гаранти – учасники «Нормандської» четвірки не мають можливості змусити Росію виконувати свою частину зобов’язань, тоді як Україна більше не може дозволити собі подальших односторонніх поступок, які можуть стати згубними для держави. Якщо березнева зустріч «Нормандської» четвірки знову не матиме результатів, Києву доведеться шукати новий переговорний формат, включивши до кола питань також і проблематику Криму.