У вересні відбувся саміт Групи двадцяти в Індії. На цьогорічний Саміт приймаюча сторона вирішила не запрошувати Президента України Володимира Зеленського, як зробила Індонезія минулого року. Індійське керівництво наголосило, що Група двадцяти фокусується на економічних питаннях і виступає за зростання та розвиток, а не за розв’язання конфліктів. А питання розв’язання конфліктів має відбуватися в Раді Безпеки ООН. Україна намагалась отримати запрошення, втім зусилля виявилися марними, натомість, Індія запросила Іспанію, Бангладеш, Нігерію, Маврикій, Єгипет, Нідерланди, Оман, Сінгапур та Об’єднані Арабські Емірати.
У такий спосіб Індія продемонструвала свою незалежність від Заходу, адже основні партнери України, країни Групи семи, наполягали на участі Володимира Зеленського. Крім цього, таке рішення свідчить про ресентимент, який схоже зберігається серед індійських політичних еліт. Недоліком української м’якої сили стала неспроможність донести до країн Південної півкулі мессидж про те, що Україна – жертва імперіалістичної агресії, і що росія – веде неоколоніальну війну. Хоча, було б наївно вважати, що всі лідери країн південної півкулі цього не розуміють. Багато з них керуються власними егоїстичними національними інтересами.
Рішення Індії обґрунтувалося нібито економічною направленістю Групи двадцяти. Однак, до 2023 року фокус Групи двадцяти поширювався за межі виключно економічних питань. Економічні питання і політика – тісні переплетені, а російська агресія проти України якнайкраще це доказала. Внаслідок російського вторгнення постраждала велика кількість країн на усіх континентах, що демонструє хибність аргументів індійської сторони. Хоча у випадку з Індією, російське вторгнення зіграло країні на руку, адже в умовах потреби консолідації міжнародних зусиль для зупинення російської агресії, роль південно-азійської держави вкотре була підкреслена. На додаток, Індія тільки збільшила закупівлю російських енергоносіїв, від чого виграла її економіка.
Лідери країн південної півкулі в останні роки неодноразово підкреслювали зростання значення Групи двадцяти, адже більша представленість країн дає змогу врахувати інтереси значно більшої кількості населення світу при ухваленні рішень, аніж коли рішення ухвалюють країни Групи семи. Основним аргументом на користь цього є те, що коли створювалося G7, економіки країн-учасниць мали набагато більшу загальну вагу, аніж зараз.
Це правда, що частка країн Групи семи в глобальній економіці порівняно з 70-ми роками дійсно зменшилася. Однак, реальність дещо відрізняється від риторики щодо набагато більшої перспективи G20. Хоча велика кількість лідерів позитивно оцінили саміт в Індії, він продемонстрував значні розбіжності у поглядах між Глобальним Півднем та Глобальною Північчю. Ба більше, Глобальний Південь, представники якого нерідко об’єднані спільними антиамериканськими настроями, також далеко неконсолідовані у своїй позиції. Водночас Група семи – це спілка держав, які об’єднують спільні цінності та принципи. Ціннісний компонент у міжнародних відносинах часто критикується, та не зважаючи на це, демократичні держави демонструють кращу здатність ефективно співпрацювати у довгостроковій перспективі.
В межах Групи двадцяти відбувається реструктуризація. Частина країн залишаються на боці демократичних сил на чолі зі США. Водночас низка держав тяжіють до КНР. У першу чергу це країни БРІКС. Якщо росія однозначно входить до цього списку, то низка країн поки остаточно не обрали бік. Це стосується Саудівської Аравії, Бразилії та ПАР. При цьому в Бразилії курс може змінитися з приходом до влади нового лідера, адже особистісний фактор відіграє значну роль у зовнішньополітичному курсі латиноамериканської країни. Індія, своєю чергою, також досі вагається. Держава, ймовірно, прагнула б умовно представляти інтереси країн південної півкулі. Однак, у цьому вимірі держава конкурує зі своїм принциповим конкурентом – Китаєм.
В умовах геополітичного протистояння, важливим об’єктом уваги став Африканський континент. Це обумовлюється географію, значними природними ресурсами та населенням Африки (Cукупний ВВП африканських країн становить 3 трильйони доларів, а населення - 1,4 мільярда.) На Саміті Групи двадцяти в Нью Делі було ухвалено історичне рішення щодо прийняття Африканського Союзу (АС). Геополітичні гравці підтримали цю ідею, адже кожен сподівається отримати кращу позицію в Африці. Водночас АС користується можливостями, що з’являються у блоку в умовах конфронтації великих держав.
У зв’язку з цим рішенням, українська дипломатія може скористатися сприятливими нагодами, які з’являються зі вступом Африки до Групи 20. Африканські країни зацікавлені у глобальній продовольчій безпеці. У тому. Щоб функціонувала Чорноморська зернова угода і щоб Україна мала можливості експортувати зерно. Тому в майбутньому питання України та продовольчої безпеки у контексті російської неспровокованої агресії може розглядатися Групою двадцяти з більшою увагою. Цього разу в заключній Декларації Україна одного разу згадувалась у контексті продовольчої безпеки. Однак, формулювання було вкрай слабким і фокусувала увагу не на припиненні агресії росії проти України, а на важливості забезпечити експорт продовольства та добрив як з України, так і з країни-агресора – росії.
Цьогорічна декларація, порівняно з минулорічною є вкрай слабкою. Кількість згадувань про Україну в заключних документах є приблизно однаковою: Декларація Балі містить 5 згадувань, проти 4 у Нью Делі. Однак у цьогорічному документі російську агресію не було засуджено, натомість, засуджується «війна в Україні», так, ніби це внутрішній конфлікт, а не неспровоковане російське вторгнення. Також не вказується вплив російської війни на глобальну економіку. Спікер МЗС України відреагував на заключну Декларацію та вказав на те, як мала б виглядати Декларація, він навів фрагмент тексту декларації із виправленнями формулювань «війна в Україні» на «війна проти України», «українська криза» на «російська війна або агресія проти України», «всі країни мають діяти відповідно до Статуту ООН» на «Росія має діяти відповідно до Статуту ООН» тощо. «Ось як могли б виглядати основні елементи тексту, щоб бути більш наближеними до реальності», – зауважив Ніколенко.
Питання війни залишилося поза бортом форуму, який об’єднав більшість країн світу. За риторикою про справедливе ухвалення рішень стоять прагматичні інтереси суб’єктів міжнародних відносин. Учасники Групи двадцяти обговорили важливі для світу питання: клімат, навколишнє середовище, цілі сталого розвитку тощо. Водночас питання, яким опікуються держави Євроатлантичного простору було фактично посунуто в пріоритеті. Це є програшом демократичного табору, адже країни Групи семи з легкістю відступають від власних пріоритетів, а безпека у Європі прямо впливає на європейську економіку, тому пріоритетність цього питання є очевидною.
Група семи не має дозволяти країнам об’єднуватися на анти-західних настроях. США та Європа досі до останнього уникають конфронтації з державами, що вороже ставляться до них. Країни також витрачають мільярди для фінансування програм міжнародних організацій, в яких зневажають Європу, США та міжнародне право і порядок. Найбільш яскравий приклад – Генсек ООН Антонію Гуттериш, який веде перемовини щодо зняття важливих санкції з рф, зокрема, її банківського сектора. Всі ці процеси ведуть до зміни світоустрою, у якому США поки залишаються головною потугою. Однак, авторитарні країни стають сильнішими і більш рішуче виступають проти США, а міжнародні організації при цьому підігрують диктаторам.
Другорядність України на Саміті Групи двадцяти продемонструвала кризу мультилатералізму, що загострюється. При цьому очевидну роль в цьому зіграли анти-західні настрої країн формату. Це говорить про те, що США та ЄС варто міняти підходи до взаємодії з міжнародними партнерами. Однополярний світ дав можливість державам користуватися спільним корисним. Однак, ці часи минають і добробут демократичних країн, так само, як і глобальний устрій потребує захисту і консолідації зусиль держав Глобальної Півночі. Така потреба обумовлюється не геополітичними амбіціями, а об’єктивними процесами, що наразі відбуваються у світі.