Опублікована в «Независимой газете» претензія дописів В. Суркова на політичну доктрину путінської моделі російської державності викликала жваву конкуренцію серед путінських ідеологів. Першим на публікацію В. Суркова відгукнувся сучасний класик російської геополітики та російського імперіалізму А. Дугін, опублікувавши у відповідь свою критичну статтю під назвою «Путин или Сверх-Путин» . Основна помилка Суркова, – пише В. Дугін, – полягає у тому, що він не враховує: «Путіну безроздільно належить сьогодення Росії, але на майбутнє, яке настане відразу після нього, він не може чинити ніякого впливу... Істина Путіна в тому, що на майбутнє його контроль не розповсюджується»[1]. Помилка ж Путіна, – за переконанням В. Дугіна, - в тому, що той дотримувався компромісу. «Те, чим є сучасний політичний режим в Росії, сформований при Путіні, це компроміс. Компроміс між усіма полюсами і діючими силами держави і суспільства. Він стійкий тільки в силу самого Путіна, який і є компроміс - між патріотизмом і лібералізмом в економіці, між євразійством і європеізмом в міжнародній політиці, між консерватизмом і проґресизмом в сфері ідей і цінностей, між народом і елітами, між суверенітетом і глобалізацією, між 90-ми і не-90-ми (тобто «чимось ще»). Але цей компроміс діє, поки Путін є»[2] - пише А.Дугін.

Таким чином В. Дугін констатує, що путінська модель російської держави є нестійкою. Вона існує доти доки є Путін. Головне питання про долю Росії після Путіна буде поставлено в історичній, а не політтехнологічній площині. Народ, який вимагає патріотизму і соціальної справедливості, виявиться в прямій опозиції до еліти, як витікає із статті Суркова, намагається побудувати «путінізм без Путіна», що без Путіна як раз не вдасться. Ситуація, в яку попадає Росія після Путіна, запрограмована формулою путінського режиму: Путін – це Росія, а Росія – це Путін. Вона базується на поєднанні спадщини та ресурсів Російської імперії та СРСР. І в цьому сенсі А. Дугін не правий, коли стверджує що Путін не створив нової моделі російської держави. Направду Путін реставрував Російську імперію, модернізувавши її новими елементами, придавши їй новий дизайн відповідно до умов ХХІ століття, намагаючись копіювати китайську модель. Але справа в тім, що на відміну від китайської моделі він попереду економіки поставив геополітику, а не навпаки, як це зроблено в Китаї.

Та ж сама проблема компромісу знаходиться і в самому російському народі, в його цінностях, як пише А. Дугін: патріотизмі і соціальній справедливості. Як досягти компромісу між цими цінностями, коли народ хоче того і іншого, а еліта стоїть на протилежних позиціях: космополітизму і свободі крупного капіталу. Дугін пропонує вирішити цю проблему шляхом запровадження широкомасштабних репресій[3]. Тобто використати досвід Гітлера і Сталіна, але при цьому він забуває, що репресії сягнули не тільки еліти, але й самого народу.

Дугін при цьому забуває, що російський народ сам по собі компроміс між надуманою величчю своєї месіанської місії і бідністю та несправедливістю. Пріоритет в цій дилемі російський народ віддає першому за гаслом: «Була б Велика Росія – ціна не важлива». Але якщо Росія – це Путін, то тоді виходить, що якщо не стане Путіна то не стане і Росії. Вихід з цієї дилеми А. Дугін бачить в посиленні репресій, так як це було не раз в російській історії, коли на зміну ленінізму прийшов більш жорсткий режим сталінізму. «Щоб еліти повірили в серйозність патріотичного імперативу, – пише Дугін, – необхідні репресії, набагато більш масштабні і системні (а не показові), ніж провів Путін. «Якби з еліти піднявся б лідер, який виявився б ще радикальніше Путіна, і не тільки зберіг і зміцнив патріотичну лінію, подолавши ряд невдалих компромісів (наприклад, у відносинах з Україною), а й провів реформи в народному і соціальному дусі у внутрішній політиці, різких і травматичних подій можна було б уникнути. Але такої фігури ми не бачимо. Більш того, на її тлі сам Путін зблякне, а для еліт він мав би цього разу справжню загрозу»[4]

Отже, щоб зберегти баланс в суспільстві в наступному після путінському етапі, - за переконанням Дугіна, - «необхідно розпочати атаку на еліти, їх якісну ротацію, їх чистку, тільки це збереже рівновагу»[5]. «Якщо ж цього не відбудеться, то розпад державності почнеться в прискореному темпі. Адже і відносини з суб'єктами федерації, що мають яскраво виражену етнічну специфіку, будуються на Путіні і його жорсткої лінії в справі російського суверенітету. Найменше коливання в цьому питанні миттєво все відкине в ситуацію 90-х і знову зробить розпад Росії цілком вірогідною загрозою. В майбутньому нам потрібен не путінізм, який неможливий, а щось набагато більш послідовне, могутнє, заможне і системне - свого роду Над-Путін, в якому буде продовжено всі його кращі героїчні риси, але подолані його слабкості і помилки»[6] - робить свій висновок Дугін.

Який висновок нам можна зробити з цих роздумів А. Дугіна про майбутнє Росії після Путіна? Компроміс Путіна, який А. Дугін вважає недоліком, що підриває стійкість путінської моделі держави обумовлений не особистими рисами В.Путіна, а об’єктивними обставинами. Путінський компроміс став усвідомленням браку ресурсів для сходження Росії на олімп світової держави. Сьогодні перед Путіним, як і на початку 2000-х років стоїть одна й та ж сама проблема визначення балансу між глобальними геополітичними амбіціями і ресурсами, необхідними для їх досягнення.

Путінська модель держави є закономірною і поки що життєздатною для Росії, оскільки путінський компроміс якраз і досягається шляхом запровадження репресій і реформ, адже в свідомості росіян репресії проти «бояр» і є відновленням справедливості.