29 квітня, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг  відвідав Україну. В рамках нього він зустрівся з Володимиром Зеленським він підкреслив важливість українсько-натовських відносин у контексті безпеки Європи та євроатлантичного простору. За словами Зеленського, Україна має досягти найвищого рівня співпраці з Альянсом, оскільки участь країни у НАТО є необхідною для забезпечення мирної та стабільної ситуації.

Президент також зазначив, що Росія намагається використати Україну для своїх стратегічних цілей, і тому захист України є ключовим елементом спільної безпеки Європи та Атлантики. Це підкреслює важливість партнерства між Україною та НАТО у забезпеченні міжнародної безпеки. Такі зустрічі та взаємні заяви є важливими для підтримки України в її зусиллях забезпечити свою безпеку та інтеграцію у міжнародні організації, зокрема в НАТО, адже поки процес приєднання є доволі туманим і складним.

Так, рішення про запрошення України до членства у НАТО потребує одноголосного рішення всіх 32 країн-членів Альянсу, тому такий крок навряд чи буде здійснено під час ювілейного саміту у Вашингтоні в липні поточного року. Проте генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг підтвердив зобов'язання Альянсу до наближення України до НАТО. Це свідчить про підтримку України з боку НАТО та намір сприяти її інтеграції у міжнародній безпеці, але відсутності конкретних кроків для цього.

«Я дійсно переконаний, що законне місце України – в НАТО. Ми працюємо напружено, щоб Україна стала членом цього Альянсу. Для такого рішення нам потрібно, щоб всі союзники погодилися, є необхідним консенсус, - не просто більшість, але щоб всі 32-а члени погодилися. Я не очікую, що ми матимемо таке погодження до саміту у липні. Але я дійсно сподіваюся, що ми зможемо продемонструвати - ми просуваємо Україну ближче до членства, і якомога скоріше наближаємо той день, коли Україна стане повноправним членом», - сказав генеральний секретар Альянсу.[1]

Тим часом, ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні, який відзначатиме 75-ту річницю Альянсу, відбудеться за менше ніж три місяці. Проте, хоча це вже третій саміт в умовах повномасштабної війни в Європі, ситуація забезпечення міжнародної безпеки є надзвичайно напруженою. Україна активно висловлює бажання отримати політичне запрошення до членства в Альянсі. Це може відбутися на зразок дорожньої карти, про яку нещодавно згадував держсекретар США Ентоні Блінкен, або відкриття переговорів про вступ, як це вже було на саміті ЄС у 2023 році.

Проте досягнення консенсусу в цьому питанні є вкрай складним, переважно через напружені відносини з Росією. Саме російська загроза є головним чинником, який ускладнює процес вирішення питання про членство України в НАТО.  Незважаючи на це, ключове значення НАТО як форуму для обговорення та координації стратегічних питань між союзниками залишається непохитним. Подальші кроки, що стосуються участі України в Альянсі, вимагатимуть від усіх сторін великої політичної волі та компромісів, адже ставлення до цього питання має велике значення для міжнародної безпеки та стабільності.

Особливо активно це на фоні загрози нападу Москви на НАТО в найближчому майбутньому та напруженій політичній ситуації в США. Так, свіже опитування від Центру Разумкова показує, що ставлення українців до США за останні місяці істотно погіршилося. Рівень позитивного сприйняття в порівнянні з негативним знизився з 84,1% у серпні 2023 року до 67,1% у березні 2024 року. Це не дивно, оскільки пакет військової допомоги для України на $60 мільярдів понад півроку блокувався у Конгресі. А можлива перемога Трампа на виборах лише підвищує градус напруги.[2]

Крім того, військова допомога з боку ЄС також знаходиться в заторі. Угорщина заблокувала транш на 500 мільйонів євро з Європейського фонду миру, а країни-члени не змогли погодити пакет збройної допомоги Україні на наступні роки. Ініціативи окремих країн, як Чехія і Німеччина, надають певну допомогу, але цього недостатньо для ефективної оборони.

За рік після Вільнюського саміту НАТО багато що змінилося. Потрібні не лише значні зусилля для отримання військової допомоги, але й управління ризиками ескалації конфлікту. І хоча колись говорили про "ізраїльську модель" для України, зараз такі розмови вже не актуальні.

У відповідь на ці виклики Єнс Столтенберг висунув ідею нової багаторічної ініціативи підтримки України. Він заявив, що союзники мають змінити підхід до надання безпекової допомоги Україні, перейшовши від добровільних внесків до більш стабільних зобов'язань. Ця ініціатива складається з двох основних компонентів.

Перший компонент полягає у посиленні ролі НАТО в координації військової допомоги Україні. Це означає перехід від провідної ролі Контактної групи з питань оборони на користь самого Альянсу. У цьому новому механізмі координації братимуть участь і держави, що не є членами НАТО.

Другий компонент передбачає створення багаторічного фонду підтримки України під егідою НАТО. Початкова пропозиція передбачає створення п’ятирічного фонду на суму $100 мільярдів. Цей фонд стане спільним каналом фінансування нинішньої військової підтримки Альянсу, навчання українських військових та надання летальної військової допомоги Україні.

Хоча це і крок до покращення ситуації, це все одно занадто помірковане рішення у порівняннями розмірами потенційної загрози. Не слід також забувати складну бюрократичну ситуацію в Альянсі, яка ще більше затримає цей процес. У той же час російська машина дестабілізації не зупиняється.

Москва, спробуючи пояснити невдачі початку повномасштабного вторгнення в Україну, активно просувала тезу, що воює в Україні з "цілим НАТО". Це лише пропагандистська маніпуляція, але в основі її лежить ідея, що країни Альянсу забезпечують Україну зброєю, тому беруть безпосередню участь у конфлікті. Однак НАТО намагалася максимально відмежуватись від цієї тези, підкреслюючи, що летальна військова допомога - справа окремих країн-членів.

Але тепер Столтенберг вирішив перейти червону лінію, пропонуючи ще більше нових ініціатив підтримки України. Його рішення, можливо, було спрямоване на забезпечення підтримки в разі майбутнього президентства Дональда Трампа у США, чия непередбачуваність викликала певні турботи. Створення багаторічного фонду під егідою Альянсу могло стати "подушкою безпеки" на випадок непередбачуваних дій Трампа.

Для Єнса Столтенберга це може бути останній рік на посаді генсека НАТО, і він, можливо, щиро прагне забезпечити якнайбільшу підтримку України в цей важливий період. Його рішення вирішувати проблему підтримки України може бути збільшенням його емоційності, особливо коли йдеться про Україну.

Так, після зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО ще на початку квітня, Єнс Столтенберг висловив оптимізм стосовно подальшого планування посилення ролі Альянсу в координації безпекової допомоги і навчань для України. Він підкреслив, що Україна може розраховувати на підтримку НАТО як зараз, так і у довгостроковій перспективі.

Варто зауважити, що пропозиція генсека не отримала схвалення всіх членів Альянсу і потребує подальшого розроблення. Цей процес, за словами самого Столтенберга, займе кілька тижнів, після чого стануть відомі більш конкретні деталі. Серед членів НАТО є різні підходи до фінансування ідеї створення фонду для підтримки України.

Одна з пропозицій включає наповнення фонду пропорційно до ВВП країн-членів НАТО, що має підтримку з боку країн Балтії. Інша пропозиція, яку висловила британська газета The Telegraph, передбачає основне фінансування від Німеччини, Великої Британії, Франції та США, щоб уникнути перевантаження США в цьому плані.

Однак існують застереження, зокрема з боку Німеччини, щодо можливого дублювання ініціатив Євросоюзу з фінансуванням власної оборонної промисловості та переозброєння. Це може стати проблемою, особливо враховуючи існуючий проект Європейського фонду миру, який має аналогічну мету.

Попри ці складнощі, публічно жодна країна НАТО не висловила принципових заперечень стосовно фінансування військової допомоги Україні через НАТО. Тому можна очікувати, що пропозиція генсека Альянсу може бути погоджена на саміті у Вашингтоні.

Але є загроза прихованої суперечки серед країн-членів, яка може зірвати прийняття рішення. Особливо відносно передачі керівництва групою "Рамштайн" під керівництво НАТО. США, які наразі очолюють "Рамштайн", уникають обговорення такої передачі, а Угорщина виступає проти цієї ідеї.

Угорщина вважає, що така ініціатива може підвищити ризик участі НАТО в конфлікті. Найбільш важливою боротьбою у наступні тижні стане не тільки за слова, але й за фінансування, особливо перед самітом у Вашингтоні. Обговорення щодо ролі НАТО в підтримці України може викликати напруженість між країнами-членами, зокрема з Туреччиною та Угорщиною, які мають власні позиції з цього питання. Туреччина та Угорщина мають різниці в уявленні про те, яку підтримку має надавати НАТО Україні.

Це також означає зміну ролі НАТО в конфлікті в Україні. До цього моменту НАТО уникав прямого втручання, але приймаючи лідерство у постачанні зброї, Альянс тепер активно включається до процесів підтримки. Ці зміни відбуваються на тлі політичних зрушень у США, де зростає дедалі більше підтримки автократичних тенденцій.

Дослідження Pew показує, що понад чверть американців вважають автократію прийнятною формою правління, а понад 80% вважають, що політикам не цікаво, що думають звичайні громадяни. Це свідчить про загальну деградацію демократичних цінностей.[3]

Поляризація та недовіра також є важливими аспектами цього процесу. Розділеність електорату призводить до підтримки більш екстремальних кандидатів, що ускладнює демократичні процеси в США.

Ці тенденції свідчать про загальний спад демократії в США, що виявляється в індексі демократії EIU. Це означає, що незалежно від того, хто переможе на президентських виборах, демократія в США може продовжувати зазнавати труднощів.

Для України це по справжньому вважливий момент, адже по факту саме США буде приймати остаточно рішення щодо вступу Києва до Альянсу. І не зважаючи, на певні автономні зрушення в натівській структурі вони не будуть повністю реалізовані без політичної волі Вашингтона. І враховуючи сьогоденні американські тенденції, то перспектива є доволі песимістичною.

Адже, офіційна умова щодо членства України яка прозвучала на попередньому Вільнюському саміті Альянсу така: “заявка на членство буде розглянуто після завершення російсько-української війни, тобто після перемоги в ній України”, яка вкрай не бажана для США.   Проте така позиція може і змінитися, тому Україні не варто гальмувати свою активність щодо атлантичного курсу, а навпаки збільшувати її.