29-30 червня 2022 року у столиці Іспанії Мадриді відбувся саміт НАТО, який матиме далекосяжні наслідки для європейської та світової безпекової архітектури. На саміті було ухвалено нову Стратегічну концепцію, що визначає напрям діяльності Альянсу на майбутні 10 років, а також містить низку кардинальних змін у політиці НАТО. 

Сама Стратегія була перероблена за декілька місяців до зустрічі у Мадриді через неспровоковану повномасштабну агресію Росії проти України. До цього Північноатлантичний альянс дотримувався принципу “стримування та діалогу з Росією” і розглядав Китай в якості свого головного суперника на майбутнє десятиліття. Тепер Російська Федерація визначається документом найбільшою і прямою загрозою безпеці та стабільності на Євроатлантичному просторі.

Документ підтверджує, що головною метою НАТО є забезпечення колективної оборони Альянсу на основі підходу “в 360 градусів”. Він визначає три основні завдання Альянсу: стримування та оборона; запобігання кризовим ситуаціям та управління ними; а також кооперативна безпека. Північноатлантичний Альянс підкреслив необхідність значного посилення стримування та оборони як основи зобов’язання захищати один одного відповідно до статті 5 Вашингтонського договору. 

Україна перед самітом НАТО не мала великих очікувань. Керівництво держави розуміло, що ані ПДЧ, а тим більше, членства, держава не отримає. “Я дивлюся проєкт документа фінального, стратегічного концепту НАТО, який вони планують на саміті ухвалити. Я тут гортаю, там гортаю, потім перевертаю, потім дивлюся ще раз, закриваю, відкриваю і я не бачу, що там конкретно, які там є потужні рішення, які стосуються України” - сказав Дмитро Кулеба перед самітом. В остаточно ухваленому документі зазначається, що НАТО підтверджує політику відкритих дверей, прихильність до рішення Бухарестського саміту 2008 року і намір посилювати політичний діалог та співробітництво з державами, що мають на меті вступити до Альянсу. У цьому контексті згадується Україна. 

Україна входить до переліку країн-партнерів Альянсу, яких у НАТО більше ніж членів. Офіційно держава має статус “Партнера з розширеними можливостями”. Північноатлантичний Альянс приділяє значну увагу співробітництву зі своїми партнерами, а безпосередньо у стратегії вказується намір посилювати зусилля, спрямовані на зміцнення спроможностей партнерів для протидії особливим загрозам і викликам, з якими вони стикаються, і підвищення їх стійкості проти зловмисного втручання та примусу третіх сторін. Окрім України, держав Чорноморського регіону, Балканських країн, згадуються Близький Схід, Північна Африка, Сахель і що більш показово - Індо-Тихоокеанський регіон. Таким чином, Організація Північноатлантичного договору виходить на глобальний рівень. Зокрема, у концепції зазначається, що політика Китаю кидає виклик інтересам, безпеці та цінностям НАТО. Водночас саміт у Мадриді вперше в історії відвідали лідери Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії.

Окрім загроз з боку Китаю та Росії у стратегічній концепції приділено увагу питанням ядерного нерозповсюдження, загроз тероризму, кліматичних змін, важливості новітніх технологій, безпеці у космосі, а також протидії кібер- та гібридним загрозам. Цікавим моментом є те, що Альянс допустив застосування статі 5 у разі використання гібридних тактик проти союзників: “гібридні операції проти союзників можуть досягти рівня збройного нападу та змусити Північноатлантичну раду застосувати статтю 5 Північноатлантичного договору”. Раніше НАТО вже стикалося з гібридними викликами з боку Росії: це і інформаційні кампанії, енергетичний шантаж, а також штучно утворена на білоруському кордоні міграційна криза.

У контексті практичних заходів, саміт у Мадриді ухвалив потужні рішення для зміцнення Європейської та Євроатлантичної безпеки. По-перше, Союзники узгодили рішення про збільшення кількості військ швидкого реагування з 40 000 до 300 тисяч. Це революційне рішення, адже якщо раніше йшлося про стримування Росії, то тепер НАТО поставила на меті поступово здобути перевагу над ЗС РФ у Східній Європі. Альянс переходить від стримування до оборони. По-друге, Союзникам вдалося розблокувати турецьке вето на вступ Фінляндії та Швеції. Перед самітом три держави підписали меморандум про взаєморозуміння, після чого Швецію та Фінляндію офіційно запросили долучилися до Альянсу. Це значить, що Балтійське море перетворюється на озеро Північноатлантичного альянсу, значно посилює позицію союзників не тільки у Балтійському, але й у Арктичному регіоні. Також, кордон Росії з НАТО збільшується на понад 1200 кілометрів, що змушує РФ розтягувати свої сили. 

Володимиру Путіну в таких умовах було дуже складно “зберегти своє обличчя”. Після всіх своїх погроз щодо нерозширення НАТО він був вимушений просто “проковтнути” це рішення. По-третє, в новій концепції зазначається, що сильна незалежна Україна є життєво необхідною для стабільності євроатлантичного регіону. Дана теза підкріплюється практичними ініціативами, які були окреслені в останній тиждень червня. Спочатку Єнс Столтенберг заявив про намір НАТО повністю переозброїти Україну відповідно до стандартів Альянсу. Потім, під час саміту, з’явилися нові заяви та анонси постачань важної зброї. Борис Джонсон заявив, що одним з пріоритетів стає постачання реактивних систем залпового вогню. А Джо Байден оголосив на підсумковій прес-конференції, що бачить пріоритетом надання Україні "наступальної зброї" та сучасних далекобійних систем протиповітряної оборони. Понад те, навіть країни-скептики, включно з Угорщиною, почали говорити про серйозність загрози, потребу озброюватися і потребу допомагати Україні (хоча й чужими руками, як зазначається у матеріалі Європейської правди).[1] Як мінімум, Україна за умов збереження такого рівня підтримки, зможе досягнути рівня обороноздатності, який унеможливить повторний напад з боку Росії. Інші варіанти архітектури Євроатлантичної безпеки будуть багато в чому залежати від подальшого перебігу російсько-української війни.

Саміт у Мадриді визначає момент трансформації НАТО. Відповідно до нової стратегічної концепції, Північноатлантичний альянс виходить на глобальний рівень і вперше з часів Холодної війни визначає Росію своєю головною загрозою. Альянс переходить до концепції оборони на східному фланзі. Збільшення військового контингенту, вступ до Альянсу нових членів, сприятимуть посиленню сил НАТО в Європі, а отже і загальній безпеці, що співпадає зі стратегічними інтересами України. Україна залишається партнером з розширеними можливостями НАТО, однак, з безпрецедентним рівнем підтримки з боку Альянсу. Союзники надалі підтримуватимуть Україну, намагаючись не бути втягнутими у прямий конфлікт з Російською Федерацією. 

Та все ж таки, поряд з певними новаціями і реверансами, в Стратегічній концепції відсутня відповідь про те, яка роль відводиться Україні в стримуванні цієї прямої загрози НАТО з боку Росії? Україна і надалі продовжує залишатися поза межами зони євроатлантичної відповідальності НАТО. Як нещодавно зауважив послідовник А. Меркель палкої противниці членства України в НАТО, а нині канцлер ФРН Олаф Шольц «Членство України в НАТО нині не перебуває на порядку денному» . Тому генсек НАТО Енс Столтенберг більше всього був занепокоєний тим, щоби російська воєнна агресія «не вийшла за межі кордонів України». Очевидно, що таке побоювання Альянсу та намір за будь-яку ціну уникати конфлікту з Росією не в останню чергу обумовлюється також не готовністю НАТО до оборони свого східного флангу, який між тим захищає Україна відтягнувши левову частину російських збройних сил, які би могли застосовуватись Росією у війні проти НАТО.

Стає очевидним, що намагаючись переозброїти Україну за натівськими стандартами, Альянс ладен відводити їй роль «буфера», чи «форпосту», який має стримувати цю російську загрозу, а у випадку агресії і обороняти саме НАТО, тобто стати театром війни при виникнення конфлікту між НАТО та Росією. Зі свого боку, НАТО буде всіляко уникати цього конфлікту, роблячи вигляд, що воно мовляв не має жодного відношення до цього конфлікту. Для цього воно і залишає Україну поза межами сфери безпеки і оборони Альянсу гарантованими його статтею 5.  

Таким чином, нова Стратегічна концепція прирікає НАТО в майбутньому на маргінальне положення у формуванні перспективної архітектури безпеки в Європі і тим більше безпеки глобальної,  остаточний оновлений вигляд якої буде багато в чому залежати від подальшого перебігу російсько-української війни.