Третього лютого відбувся візит президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана до України. У Маріїнському палаці президенти двох держав провели засідання десятої Стратегічної ради високого рівня та підписали низку угод, що охоплюють питання військово-технічної співпраці, економіки, торгівлі, сфери фінансів, гуманітарних контактів, співробітництва правоохоронних органів, сфери високих технологій, авіаційної та космічної галузей. Також сторони домовились підтримувати одна одну в міжнародних організаціях у питаннях стандартизації. Центральним документом, який підписали сторони стала Угода про вільну торгівлю між Україною й Туреччиною, питання підписання якої обговорювалося ще в кінці 1990-х — початку 2000-х років і над яким працювали близько 15 років. Документ передбачає «обнуління» митних ставок з Туреччиною на понад 10 тисяч товарних позицій (близько 95% номенклатури українського експорту) і запровадження тарифних квот або зниження мит на ще понад 1300 позицій. Зважаючи на надзвичайно високий рівень захисту внутрішнього виробника в Туреччині митними ставками, що інколи сягають 150–200%, навіть таке зниження бар’єру може значно полегшити доступ українських товарів на турецький ринок. Також, угода створює нові можливості для спільного виробництва товарів із турецької сировини на території України і безмитного виходу на європейські ринки.[1]

Туреччина стала одним з головних партнерів України в останні роки. Відносини двох країн вийшли на якісний новий рівень та були інституціолізовані шляхом створення формату «Квадрига». Туреччина дотримується політики невизнання російської окупації Автономної Республіки Крим, послідовно підтримує територіальну цілісність та суверенітет України. По-перше, турецька держаа опікується питанням кримськотатарського населення яке зазнає політичних репресій на окупованій території,  і  має тісні етнічні, релігійні та мовні зв’язки з турецьким народом та. Минулого року Турецька Республіка оголосила про намір побудувати на півдні України житло для внутрішньо переміщених осіб з числа кримськотатарського населення. По-друге, інтерес Туреччини лежить у площині безпеки Чорноморського регіону. Після окупації Автономної Республіки Крим та подальшої мілітаризації півострова, Російська Федерація значно посилила свій вплив у Чорному морі. Це дає їй спроможності проектувати силу на Середземноморський регіон та на Близький Схід, де Туреччина та Росія знаходяться по різні сторони, як у війні у Лівії, так і у Сирії. Також Росія та Туреччина підтримують протилежні сторони вірмено-азербайджанського конфлікту. Таким чином, дві держави мають багато протиріч і втрата позицій однієї сторони означатиме посилення іншої.

Сильна українська держава у цьому відношенні є прямим інтересом Туреччини, адже у разі воєнної перемоги Росії над Україною, Москва остаточно зміцнить позиції домінуючої потуги у Чорноморському регіоні, де вона продовжує фактичну блокаду українських портів всупереч норм і принципів міжнародного права, зокрема Статуту ООН, резолюцій Генеральної асамблеї ООН та Конвенції ООН з морського права. Штучні обмеження у Чорному морі створюються Росією ще з 2018 року, однак, у лютому цього року відбулася безпрецедентна подія, коли Росія оголосила, що під приводом навчань перекриває для судноплавства практично весь південь Азовського моря та північно-західну частину Чорного моря. Згодом РФ відмовилась від цих планів, однак, такі дії, за словами керівника проєкту в Інституті «Чорноморських стратегічних досліджень» Андрія Клименка, викликало багато негативних наслідків, серед яких значне підвищення ставок страхування, від 3 до 10 доларів США за одну тонну вантажу, що є величезними збитками; а також, відбувся збій всіх логістичних мереж, пов’язаних з українськими портами. Тому такі дії Росії не можна залишати без уваги. Як зауважив експерт, уряд України мусить позиватися до морських арбітражів та формувати новий патрульний проект в Чорному морі спільно з міжнародними партнерами.

На протидію таким агресивним діям Росії, Україна в межах стратегії розбудови малих альянсів створює навколо себе безпековий пояс дружніх держав. Окрім зазначеного формату «Квадрига», було створено «Асоційоване Тріо», першочерговою метою якого є координація політики України, Молдови та Грузії у сфері євроінтеграції; Люблінський трикутник з Польщею та Литвою, який охоплює декілька напрямів, включно з євроатлантичною інтеграцією та безпековим співробітництвом. Тепер, на тлі створення, з ініціативи української сторони, нового формату Великої Британії, Польщі та України, не варто відкидати можливість включення у цей формат Туреччини. За словами МЗС України Дмитра Кулеби, окрім сфери безпеки, новий формат має потенціал для розвитку співпраці в галузях торгівлі, інвестицій, енергетики, зокрема відновлюваної. На необхідності співпраці з Лондоном у цих галузях наголошували у Туреччині ще декілька років тому, коли Великобританія тільки виходила зі складу ЄС.

Британсько-турецькі відносини, так само як і українсько-турецькі та британсько-українські, мають перспективи для подальшого поглиблення. Наприкінці 2020 року Лондон та Анкара підписали угоду про вільну торгівлю, яку всередині Туреччини окреслили найважливішою торговельною угодою з моменту створення Митного союзу з ЄС у 1995 році. На 2022 рік заплановані перемовини щодо підписання нового, ще більш амбітного договору у сфері торгівлі. У сфері безпеки, кооперація двох країн може мати значний вплив у конфліктах в Середземномор'ї, Африці, на Кавказі та на Близькому Сході. Особливої уваги у двосторонньому співробітництві двох держав заслуговує Чорноморський регіон, де інтереси Туреччини та Великобританії, одних з найбільш потужних держав-членів НАТО збігаються, а забезпечення свободи судноплавства є для них пріоритетом.

Україна, а також Польща, основний союзник США у східній Європі, можуть стати мостом між Туреччиною з одного боку, та Сполученими Штатами і Євросоюзом – з іншого. Зважаючи на важку економічну ситуацію всередині країни та проблеми останніх років у відносинах зі США та ЄС, Туреччина зацікавлена у покращенні відносин та подальшому збільшенні західних інвестицій у країну. Дипломатичні зусилля Туреччини у російсько-українському конфлікті вже відзначаються партнерами по НАТО. 8 лютого 2022 року відбулася телефонна розмова голів МЗС Туреччини та США у якій Ентоні Блінкен підкреслив спільну відданість суверенітету та територіальній цілісності України та відзначив участь президента Туреччини у підтримці дипломатичного вирішення конфлікту на Донбасі. На сайті Державного Департаменту зазначається, що сторони також розглянули можливості для підтримки міцних двосторонніх відносин США та Туреччини, а агентство «Анадолу» зазначило, що Чавушоглу запросив Блінкена на дипломатичний форум, який відбудеться з 11 по 13 березня в Анталії. Таким чином, роль Туреччини у вирішенні російської кризи зміцнює авторитет та покращує імідж країни на міжнародній арені.

Реджеп Ердоган також виступив із пропозицією надати майданчик для перемовин у ТКГ. На думку старшого аналітика Центру дослідження сучасної Туреччини Карлтонського університету, Євгенії Габер, завдання-мінімум Ердогана — перетворити Стамбул на «другий Мінськ». Програма-максимум — створити новий, альтернативний нормандському, формат переговорів на рівні лідерів трьох держав (на кшталт Астанинської платформи, започаткованої паралельно з Женевськими переговорами щодо Сирії). Посередництво Туреччини могло б сприяти активізації діяльності Тристоронньої контактної групи та обміну полоненими, звільненню політичних в’язнів – кримських татар. Однак, суттєвого прориву у перемовинах між Росією та Україною за посередництва Туреччини не варто очікувати. Росія досі залишається важливим економічним партнером Туреччини. І поки Володимир Путін не прийняв рішення спробувати душити Реджепа Ердогана торговельними ембарго та перекриттям газопроводу, Туреччина, ймовірно, продовжить гнучку політику рівновіддаленості, підтримуватиме Україну на тлі російської агресії та водночас підтримуватиме відносини з РФ.

В останні роки Туреччина стала одним з головних партнерів України, співробітництво з яким охоплює політичний, економічний та військово-технічний виміри, а після десятого засідання Стратегічної ради високого рівня, отримає поштовх для його подальшого розширення та поглиблення. Туреччина зацікавлена у стабілізації безпекового середовища у Чорноморському регіоні, тому позиція держави щодо підтримки суверенітету та територіальної цілісності України залишається незмінною. Долучення Туреччини до нового формату України, Великої Британії та Польщі можна розглядати як можливий сценарій, зважаючи на спільні інтереси чотирьох країн та вигоди, які можуть отримати сторони від подальшої співпраці. Водночас існує ймовірність, що Туреччина залишиться осторонь нового формату, принаймні формально, зважаючи на важливе місце торгівлі з Росією в економіці країни та складну економічну ситуацію, у якій наразі опинився Реджеп Ердоган.

Посилання:

1. Є. Габер, Навіщо Ердоган приїздив до Зеленського, і чи допоможе це в боротьбі з Росією, 2022,
   URL:https://zn.ua/ukr/international/navishcho-erdohan-prijizdiv-do-zelenskoho-i-chi-dopomozhe-tse-v-borotbi-z-rosijeju-.html