4 квітня 2024 року міністри закордонних справ зібрались у штаб-квартирі НАТО, щоб відзначити 75-річчя підписання Основоположного документа Альянсу – Північноатлантичного договору. З 1949 року Альянс працює над забезпеченням миру, демократії і процвітання для своїх 32 членів і понад мільярда людей по обидва боки Атлантики. Цього року святкування Дня НАТО припадає на кілька тижнів після того, як Швеція вступила до Альянсу, ставши тридцять другим його членом.

У своєму виступі, присвяченому 75-й річниці, Генеральний секретар Єнс Столтенберг вітав той факт, що «НАТО стала більшою, сильнішою і більш згуртованою, ніж будь-коли». Він відзначив, що Основоположний договір, що зазвичай зберігається у Вашингтоні, округ Колумбія, вперше був показаний у штаб-квартирі НАТО, зауваживши: «Ще ніколи один-єдиний документ з такою малою кількістю слів не означав так багато для такої великої кількості людей. Так багато безпеки, так багато процвітання і так багато миру. І все це завдяки його урочистій обіцянці: що ми стоятимемо разом і захищатимемо одне одного, як ми це й робимо протягом 75 років».

Це святкування є вирішальним етапом перед самітом НАТО у Вашингтоні, запланованого на липень, до якого залишилось три місяці. Можна сказати, що зворотний відлік розпочинається, оскільки міністри закордонних справ будуть займатися тими ж питаннями, що й лідери під час літнього саміту: ситуація в Україні, можливості збільшення підтримки Києва з боку альянсу, перспективи України щодо вступу до НАТО після Швеції та її шлях, а також пошук потенційного наступника для генерального секретаря Єнса Столтенберга, який цього року має піти з посади після десятирічної роботи.

Одним з найбільш актуальних питань на цей час є військова допомога Україні. Затримка в передачі допомоги США Україні, зобов’язує  європейських союзників Києва зробити все можливе для підтримки українських партнерів, яким не вистачає зброї. Виникають занепокоєння стосовно можливого наступу Росії у найближчі місяці та можливості прориву через українські оборонні лінії. Настрій, однак, трохи менш похмурий, ніж на початку цього року. "Зараз ситуація похмура, але не катастрофічна. Росія рухається вперед, але повільно", - зазначив дипломат НАТО.[1]

Раніше проблема полягала у доставці снарядів до України, і хоча це питання ще не розв'язане, члени альянсу принаймні починають виробляти та закуповувати їх за межами НАТО по всьому світу. Хоча це все ще недостатньо, але прогноз виглядає більш втішним. Але наразі головною проблемою є протиповітряна оборона, особливо ракети для захисту українських міст та інфраструктури. Джерело повідомило, що "цього не вистачає ні в Україні, ні в альянсі, і зараз ми недостатньо ефективні в цьому". На відміну від снарядів, ракети не можна придбати за межами НАТО або виготовити швидко, оскільки це технічно складніше.

Один з можливих шляхів вирішення проблеми був запропонований генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом буквально перед зустріччю міністрів. Його суть полягає в тому, щоб НАТО надавало Україні п'ятирічний пакет військової допомоги на суму до ста мільярдів доларів. Гроші мали б надходити від усіх держав-членів, і їх розподіл був би залежний від їхнього валового національного доходу, аналогічно фінансуванню спільного бюджету НАТО. Однак питання полягає в тому, чи згодяться всі союзники приєднатися до цієї ініціативи до саміту.

Пропозиція генерального секретаря в значній мірі відображає тенденцію, яку офіційні особи НАТО описують як "інституціоналізацію допомоги Україні". Фактично, це спроба альянсу "захопити" різноманітні ініціативи допомоги Україні. Наприклад, Контактна група з оборони України, відома як "Рамштайн", яку очолюють Сполучені Штати, об'єднує пів сотні країн, чиї представники майже щомісяця зустрічаються та узгоджують постачання зброї для України. Також є “авіаційна коаліція” - група, що об'єднує десятки союзників НАТО, які навчають українських пілотів керувати винищувачами F-16.

НАТО розглядає можливість створення своєрідної навчальної місії в Україні, щоб "перехопити" різні зусилля окремих держав-членів, але альянс уже зіткнувся з перешкодами. Зокрема, Угорщина наразі проти цієї "натовізації".

Щодо наближення України до НАТО, торік на саміті у Вільнюсі було вирішено скасувати План дій щодо членства (ПДЧ) для України - набір політичних і військових реформ, необхідних перед вступом. Проте не було наведено конкретних шляхів до членства чи дати - лише зазначено, що "ми можемо запросити Україну приєднатися до альянсу, коли союзники погодяться і умови будуть виконані".

Після Вільнюського саміту помітного прогресу на цьому шляху не відбулося. Деякі, особливо на східному фланзі НАТО, хочуть вийти за межі "вільнюської мови", а інші - ні. Умови є відкритими для тлумачень. Деякі піддаються "вимірюванню", як антикорупційні реформи або безпекові. Але ключ, яким Україна відчинила б двері до НАТО, здається, полягає лише в війні. Проте більшість членів альянсу не бажають прямого конфлікту з Росією, тому поки тривають бойові дії, членство не надто актуально.

Попри ніби поповнення і більшу увагу, назвати такий юбілей щасливим доволі важко. НАТО сьогодні перетворилось радше на майданчик перемовин і політичний клуб, аніж на дійсну структуру безпеки, яка здатна швидко й ефективно реагувати на виклики та забезпечувати безпеку в регіоні. До цього призвів тривалий процес, коли по закінченню холодної війни коли НАТО опинилося в стані невизначеності. Після того сфокусувавши свою увагу на розбудові співпраці поза межами Атлантичного регіону,  і сфокусувавшись на м’яких загрозах, воно з оборонної організації перетворилось на безпекову.

І немає сумнівів, що НАТО і досі для  більшості держав виступає символом гарантії безпеки, але є великі питання до його фактичної залученості у політичні процеси. Вже зараз ми можемо спостерігати, як розбрат, невизначеність, роки ігнорування первинної мети атрофують здатності Альянсу протистояти загрозами. Від НАТО зіткається з реальним викликом стати лише номінальною категорією, яка остаточно втратить вагомість.