Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр
eng
+38 (044) 287 52 58

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

Прес-реліз круглого столу на тему: «Свобода слова в умовах інформаційної війни: внутрішній фронт»

18 лютого 2020 року у Медіацентрі «ГДІП» Інститут зовнішньополітичних досліджень та громадська організація “Інтерньюз-Україна” при сприянні Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв провели «круглий стіл» на тему: «Свобода слова в умовах інформаційної війни: внутрішній фронт»

Спікерами виступили Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень;  Володимир Єрмоленко, директор з аналітики Інтерньюз-Україна; Євген Федченко, директор Могилянської школи журналістики, головний редактор StopFake; Роман Шутов, медіаексперт, координатор мережі у Східному партнерстві Open Information Partnership; Юлія Каздобіна, голова Української фундації безпекових студій; Роман Кульчинський, головний редактор Texty.org.ua; Максим Скубенко, головний редактор VoxCheck; Олександра Цехановська, старший аналітик Українського кризового медіа-центру.

Розпочинаючи дискусію директор з аналітики Інтерньюз-Україна Єрмоленко Володимир Анатолійович, звернув увагу на баланс між свободою і безпекою в контексті війни: «Ми маємо не забувати, що пріоритет, все-таки, це свобода, а безпека - це неодмінна умова для реалізації свободи. Але суспільства які недооцінюють безпеку  ризикують бути знищеними. Тому і існує такий складний баланс між свободою і безпекою, де безпека є інструментом захисту свободи передусім».

Стосовно законопроекту Єрмоленко розповів про його позитивні і негативні сторони: «Щодо позитивних сторін, це початок дискусії на тему як захиститися від російської інформаційної війни, як збільшити прозорість діяльності медіа. І в нас вже є певний тестовий ґрунт для протидії новим викликам інформаційної війни, яка в багатьох аспектах у XXI столітті набуває принципово нових рис. Але з іншого боку, креативних відповідей на ці виклики у нас було не так багато.  Мені здається, що цей законопроект,  який представлений Мінкультом на обговорення, тільки початок процесу опрацювання проекту Закону про дезінформацію. Адже там багато речей, які були піддані критиці журналістською спільнотою, і в багатьох в багатьох аспектах вони справедливі. Хоча деякі норми є загалом правильні в цьому законопроекті.

Серед головних проблемних моментів можна визначити такі: по-перше, саме визначення дезінформації в цьому законопроекті не деталізовано. Друга проблема полягає в тому, що велика частина цього законопроекту спрямована на відстеження поодиноких випадків дезінформації, а три випадки на рік це дуже малий поріг для системної дезінформації. Нам потрібно слідкувати не так за інформаційним контентом як за дезінформаційною поведінкою, оскільки така поведінка якраз і є моментом системної дії.  Ну і останнє, створення інституції  на державному рівні яка буде визначати хто є професійним журналістом аж ніяк не допоможе нам боротися з дезінформацією. Тому що, по-перше, це можна сказати спосіб контролю журналістської спільноти, а по-друге це нереалістично в нашій країні. Інша проблема з якою ми стикаємося - інформаційна війна з боку Росії тут недооцінена. В законопроекті не йде мова про викриття дезінформаційної поведінки, яка має коріння в країні агресора. Тож виникають побоювання, що за цією маскою боротьби проти дезінформації іде інша спроба - регулювати внутрішній медіа простір».

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, приділив особливу увагу свободі слова в умовах існуючого клептократичного режиму в Україні, відсутності введення воєнного стану та ведення гібридної війни, в якій інформаційна компонента є її головною складовою. Г. Перепелиця зазначив, що воєнний стан передбачає певні обмеження, які спрямовані якраз на протидію дезінформації. що створює атмосферу інформаційного терору в інформаційному просторі країни жертви агресії. А при наявному клептократичному режимі медіа вмонтовані в цей режим і свобода слова монополізується клептократією або олігархами. І тому коли Зеленський починає боротися з цією системою, він відразу натикається на сплановану компанію інформаційного терору проти нього і його команди.

Експерт дійшов до таких висновків: «По-перше, ми програли ворогу битву за свідомість українців коли народ (ми бачили це по Криму і по окупованим територіям) підтримує Путіна замість власного президента, підтримує війська агресора і блокує наші українські частини, які намагаються захистити власну територію і власне населення. Ось що означає відсутність регуляції свободи слова в умовах інформаційної війни. По-друге, ми сьогодні нажаль, здали власний інформаційний простір, як поле битви з нашим ворогом на інформаційному просторі через «кума» Путіна, телекали якого володіють половиною новинного телепростору України. По-третє, під виглядом свободи слова Кремль намагається досягти тих цілий, яких він не досяг у бойових діях. Йде мова про дискредитацію українських цінностей. Звичайно, що є  інші медіа, які не мають дезінформації, але завуальовано спрямовані на створення сумнівів щодо наших національних цінностей, державного будівництва, зовнішньополітичного курсу і так далі. Тож, на сьогодні є дуже багато проблем і фейків які сьогодні поширюються і фактично підривають нашу національну безпеку».

Євген Федченко, директор Могилянської школи журналістики додав, що свобода слова і гарантування національної безпеки є взаємопов’язаними і можуть існувати разом. Експерт вважає, що Україна ще не програла війну, але і не виграла. «Свобода слова може існувати лише в умовах коли нам вдасться зберегти фізичне існування України та її суверенітет. І це буде гарантувати широке коло свобод і демократій. Свобода слова буде однією з цих свобод. Якщо нам не вдасться цього забезпечити, ми апріорі втрачаємо всі свободи», зазначив Федченко. Також, експерт анонсував проект який називається «Київські принципи», над яким працюють медіа правники з Могилянської школи журналістики, та розповів, що головний підхід цього проекту полягає в концепції так званої «войовничої демократії». А ця концепція полягає в тому, що успішність нашої боротьби буде залежить не від взаємовиключення цих двох концепції свободи і безпеки, а від того, що ми знайдемо системний підхід який буде на рівні вироблення політики і відкриє  можливість ефективно  боротися з дезінформацією.

Окрім того, пан Євген виокремив важливу проблему: «За 6 років нашого спостереження за дезінформацію ми (Могилянська школа журналістики – Ред.) бачимо дуже велику еволюцію, яка сталася з дезінформацією. І в тому числі з точки зору зміни «точок входу». Тобто, якщо раніше ця дезінформація входила в український інформаційний простір через російські медіа і ми точно знали що це найкоротший шлях «з точки А в точку Б», то зараз вона має більш складний маршрут, і точкою входу в український медіа простір є вже українські медіа. І таким чином пояснюється чому так багато уваги приділяється саме українським медіа, бо вони є набагато більш поширеними розповсюджувачами російської дезінформації, ніж суто сама російська дезінформація».

 Максим Скубенко, головний редактор VoxCheck, наголосив, що цей законопроект має бути направлений в русло боротьби з недоброчесними медіа, які поширюють дезінформацію і той увесь негатив який в Україні відбувається. Він додав, що проект VoxCheck, який 5 років моніторить політиків і їхню брехню, виділив безліч ключових наративів, в тому числі і російських, які кожного дня ретранслювалися через всі медіа України і не лише проросійські. Відповідно це війна на українському фронті, яка триває протягом всієї незалежності України. На думку експерта враховувати сотню, тисячі правок не є чимось правильним: «Нам потрібен базис який буде імплементовано, і на основі нього в подальшому будуть доопрацювання. Лише так швидкими рухами ми зможемо щось змінити. Майже всі законопроекти, які приймаються не є остаточними і головне вони не є повноцінними. Для цього є додаткові нормативні акти, доопрацювання, громадські ради і так далі. Нам потрібно якомога швидше приймати такий законопроект з правками, але не перетворювати це на затягування ще на кілька років».

Роман Шутов, медіаексперт, координатор мережі у Східному партнерстві «Open Information Partnership» продовжив дискусію: «Насправді Путін при всіх його злочинах не вигадав нічого нового. Україна робить так багато помилок, що тут навіть Путіном не треба бути щоби нас на цих помилках ловити. Єдине що він робить це б’є по наших слабкостям і використовує наші власні помилки щоби нас вбивати». Серед наших головних вад пан Роман виділив: «Перше, це міфологізація дискурсу. Ми давно перестали оперувати фактами, речами, інтересами і цифрами, ми вже давно апелюємо абстракцією гасел і емоцій. Люди навіть маючи доступ до якісних медіа, все одно споживають емоційно заряджені меседжі. Друге, низька довіра до медіа й взагалі до інституцій в цій країні. Якщо дивитись на соціологію по Півдню і Сходу то один з ключових джерел інформації у людей це інші люди, і так поширюються фейки. Третє, немає доступу до знань. Якщо люди не знають як влаштований світ, що таке НАТО, ЄС, Асоціація з ЄС: їм можна стільки брехати скільки душа забажає. Четверте, політичний дискурс відірваний від реальності. Коли під час останніх виборів обговорювали не програми, а «аналізи», це було дном політичної дискусії. Так жити далі ми не зможемо, коли ми не будемо обговорювати політичних планів. Все це виводить людей з площини фактів і реальності в площину абстракції і емоцій. П’яте, те як ми робимо політику. Уряд який зараз виробляє політику толком немає цих досліджень. Дослідження є окремо, а уряд є окремо. Коли ми виробляємо політику, ми виходимо з ілюзій і припущень, натомість ми б мали ґрунтувати свою політику на знанні». Завершуючи промову медіа експерт додав, що важливо, щоб до цього процесу були залучені експерти з безпеки тому, що у них є теоретична база і вони знають, що боротьба з дезінформацію має ґрунтуватися на інтересах.

Юлія Каздобіна, голова Української фундації безпекових студій зазначила: «На сьогодні ситуація доволі сильно змінилася тому, що змінилося інформаційне середовище в якому зараз відбувається ця дискусія. І дуже сильно на це середовище вплинула поява інтернету, адже інтернет в першу чергу змінює те, яким чином відбувається комунікація в суспільстві. Якщо раніше, наприклад,  комунікація була «вертикальною», то зараз комунікація відбувається на «горизонтальному» рівні». Експерт додала, що хоча демократія та свобода слова є важливими, є певний напрацьований досвід і встановлені рамки, в яких ця свобода слова має реалізовуватися на сьогодні.

 «В Україні не було більш-менш влаштованої системи врегулювання медіа, коли втручання в справи держави щось регулюється на рівні журналістського самоврядування. А якщо подивитися на те, яким чином поява інтернету вплинула на західні медіа, то в принципі наша ситуація зараз знаходиться з ними в однакові ситуації. У конкуренції з новими явищами в інформаційній сфері традиційні ЗМІ були змушені багато в чому понизити свої стандарти. Тобто та модель яка була виявилась неконкурентоспроможною в цій конкуренції в новому інформаційному середовищі. Також впала якість ЗМІ. Це проблема не тільки України, у нас просто ніколи не було цієї якості. Це проблема також зараз і західна». Стосовно Закону про дезінформацію Юлія Каздобіна зазначила, що на жаль цей закон не враховує у достатній мірі всі ці нові явища, які ми сьогодні спостерігаємо. І ще одним новим явищем є те, що насправді держава у цьому інформаційному середовищі має набагато менше інструментів, ніж було раніше.

На думку Романа Кульчицького, головного редактора Texty.org.ua, проблеми які ми обговорюємо дуже складні і вони складаються з декількох компонентів. Перша, це якість медіа в Україні і в світі, а друга, це дійсно російська дезінформація, як і будь-яка дезінформація яку поширює не тільки Російська Федерація а й внутрішні гравці: «Якщо ми говоримо про першу компоненту, то вона розбивається на безліч інших компонентів. Одна з головних це те, що медіа належить олігархам і друга це те, що журналісти реально отримують дуже маленькі зарплати. А як правило люди ідуть у піар, який робиться не в інтересах громадськості, а в інтересах замовника, це одна проблема. Інша проблема, це інший пласт журналістики. де трошки вище зарплати, але не набагато, це олігархічні медіа і як правило це великі телеканали. Вони створюють цей інформаційний бульйон який дуже токсичний і не інформаційний.

З іншого боку, ми маємо великий вплив російської дезінформації, який працює різними каналами, через соцмережі і т.д». Головний редактор вважає що даний законопроект взагалі приймати не можна тому, що рішення приймати пропонують люди які: а) працювали на олігархічні медіа; б) люди, які прийшли до влади завдяки російській дезінформаційній компанії. І вони пропонують так зване журналістське саморегулювання, що є загалом гарною ідеєю, але в це регулювання входять представники олігархічних медіа і прихильників «Руського міра». Тож вони не можуть боротися самі з собою, адже вони встановлюють правила гри. Відповідно нечисельні медіа випадають з правового поля взагалі і назавжди.

Виходячи з цих загроз пан Роман запропонував наступне: «В олігархів треба забрати ліцензію і створити 3 канали суспільних, напівдержавних, напівприватних медіа і поділити між ними ринок, створити незалежні оглядові ради та переформатовати ринок телеканалів». Стосовно боротьби з російською дезінформацією експерт запропонував розглянути приклади Прибалтики та Тайваню.

Олександра Цехановська, старший аналітик Українського кризового медіа-центру відповідаючи на питання «круглого столу» : «Свобода слова: парасолька для дезінформації чи для сталої демократії?» зазначила, що ми не можемо говорити про справжню зрілу свободу слова в Україні, коли ми живемо в медійному просторі, де функціонують олігархічні телеканали які найбільш популярні та мають найбільше довіри серед населення, коли ми живемо в медійному просторі в якому регіональні ЗМІ вимушені виживати на мізерні кошти в умовах диктатури власників і далеко не завжди професійної редакційної політики, в умовах коли дійсно незалежних ЗМІ дуже мало, вони функціонують у дуже скрутних фінансових умовах і частково саме це впливає на недостатньо хорошу якість контенту який вони продукують і відповідно цей контент не послуговується популярністю.

Цехановська продовжила: «Лише за минулий рік, рівень довіри до традиційних медіа в Україні знизився на 11% і при цьому тенденція є особливо загрозливою на тих територіях України, які є найбільш вразливими для російського інформаційного впливу в усіх його формах. Тож весь цей комплекс проблем штовхає людей до споживання інформаційного контенту в інтернеті за умов низької медійної грамотності нашого населення, відсутності регулювання онлайн ЗМІ, непрозорості нашого медійного простору.<…> І якщо олігарх, який володіє медіа не є проросійським за своїми вподобаннями, ситуація не стає кращою тому, що ми бачили і під час президентської і під час парламентської кампанії як олігархічні ЗМІ просували один з ключових топових російських негативів про Україну як про «failed state» на своїх каналах, бо це вписувалося в рамки політичної боротьби і національні інтереси держави тут абсолютно відходять на другий план. Тому ЗМІ які не є професійними, незалежними в таких умовах стають заручниками електоральної боротьби за рейтинги різних кандидатів.

З приводу системи протидії цьому хаосу старший аналітик зазначила, що в Україні є ця система, але вона недостатньо ефективна. По-перше, значною мірою вона покладається на громадянське суспільство, яке за своїм функціоналом не може протиставити достатньо ефективну протидію системній і довгостроковій політиці уряду РФ. По-друге, у нас немає ніякої комунікаційної координації яка є для нас дуже необхідною.

До круглого столу долучилися представники посольств: Аргентини, Словенії, ПАР, Румунії, Швейцарії, В’єтнаму, представники міжнародних організацій, вітчизняні дипломати, експерти, журналісти та науковці. Завершилася зустріч питаннями від журналістів та коментарями аудиторії.

18 лютого 2020 р.