Інститут зовнішньополітичних досліджень

укр
eng
+38 (044) 287 52 58

Інститут зовнішньополітичних досліджень

тел. +38 (044) 287 52 58

Прес-реліз круглого столу на тему: «Будапештський Меморандум: 25 років нереалізованих гарантій»

Прес-реліз круглого столу на тему: «Будапештський Меморандум: 25 років нереалізованих гарантій»

28 листопада 2019 року у Медіацентрі «ГДІП» Інститут зовнішньополітичних досліджень за підтримки Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв провів «круглий стіл» на тему: «Будапештський Меморандум: 25 років нереалізованих гарантій».

Спікерами виступили Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень; Юрій Костенко, український політик, член Комісії з ядерної політики та ядерної безпеки, народний депутат України II, III, IV, VI скликань, міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України з липня 1995 по травень 1998; Павло Жовніренко, голова Правління Центру Стратегічних Досліджень; Володимир Василенко, правник-міжнародник, колишній суддя Міжнародного кримінального трибуналу у справах колишньої Югославії.

Розпочинаючи дискусію Перепелиця Григорій Миколайович, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень зазначив: «Зараз Будапештському меморандуму виповнюється 25 років. Та замість святкування цього двадцятип'ятиріччя, на жаль, ми можемо констатувати, що ці 25 років – це період невиконання, або не реалізації гарантій Будапештського меморандуму. Фактично воно підірвало процес нерозповсюдження ядерної зброї, тому що після цього жодна країна уже не повірить таким гарантіям ядерних держав. Сьогодні ми це бачимо по поведінці Північної Кореї та Ірану. Процес порушення цих режимів щодо нерозповсюдження ядерної зброї буде продовжуватися, тому це питання стоїть в більш глобальному контексті і стосується загалом майбутнього глобальної міжнародної безпеки». Також на круглому столі Григорій Миколайович презентував книги з тематики Будапештського Меморандуму: «Історія ядерного роззброєння України», «Шлях України до без’ядерного статусу та його наслідки для режиму ядерного розповсюдження» та «Міжнародно-правовий статус Будапештського меморандуму».

Г.М.Перепелиця окреслив передумови підписання Будапештського меморандуму та наголосив, що Україна підписала цей меморандум тому, що мала досить потужні антиядерні настрої серед населення через наслідки Чорнобильської катастрофи та була в тяжкому економічному стані. Також Директор інституту зовнішньополітичних досліджень перерахував перші документи, прийняті владою України щодо ядерного роззброєння України, а саме: декларація «Про державний суверенітет України», яку прийнято 16 липня 1990 року, «Про без'ядерний статус України» від 24 жовтня 1991 року, 23 травня 1992 року Україна підписала Лісабонський протокол, 14 січня 1994 року була підписана трьохстороння заява між президентами Росії, України та Сполучених Штатів Америки про гарантії, які надаються Україні. Фактично ці гарантії і лягли в основу цього Будапештського меморандуму, який пізніше був підписаний в Будапешті 5 грудня 1994 року.

Експерт дійшов до висновку, що сам Договір «Про нерозповсюдження ядерної зброї» носить дискримінаційний характер і це основна причина того, чому його не дотримуються деякі держави,  тому що реальних гарантій не ядерним державам з боку ядерних держав він не дає, і це чітко показав Будапештський меморандум. «В результаті коли Росія напала на Україну, звернення України до Ради Безпеки не дало жодних дієвих результатів, жодних виїзних засідань ООН , ОБСЄ , НАТО, ЄС, СНД так і не відбулось. Моніторингова місія ООН та ОБСЄ так і не змогли потрапити до Криму, оскільки війська Росії їх туди не пустили. Спільна зустріч країн-гарантів підписантів меморандуму в Парижі не принесла ніяких результатів».

Юрій Костенко, український політик, член Комісії з ядерної політики та ядерної безпеки, народний депутат України II, III, IV, VI скликань, міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України з липня 1995 по травень 1998, пояснив як Україна дійшла до Будапештського меморандуму і що цьому передувало: «Будапешт починався із Декларації «Про державний суверенітет України».  Ще до проголошення незалежності Україна взяла на себе зобов'язання стати в майбутньому без'ядерною країною. Як політичне зобов'язання, далі воно трансформувалось в рішення українського парламенту після проголошення незалежності.

У першу чергу, ця заява була прийнята в жовтні 1991 року, одразу після проголошення незалежності, де вже говорилося від імені незалежної держави Верховною Радою, що Україна стане без'ядерною. Головний зміст цієї заяви визначав ті заходи, які потрібно виконати для ядерного роззброєння. Це були заходи політичного та економічного характеру з урахуванням фінансування цього процесу. Так, Верховна Рада України (ВРУ) вперше конкретизувала шлях досягнення без'ядерного статусу.  Отже, ВРУ визначила завдання виконавчій владі щодо розробки програм знищення ядерної зброї і якраз в цій заяві було чітко зазначено,  що Україна роззброїться, стане без'ядерною  тільки за умови надання їй гарантій національної безпеки. Таким чином це був перший пункт, який веде до Будапешту і це вже було юридично-зобов'язуючим завданням уряду.

Юрій Костенко вважає, що саме відхід від рішень парламенту привів до сумного  так-званого Будапештського меморандуму зазначаючи, що у Постанові щодо ратифікації «Старту», де з'являвся запис щодо гарантій національної безпеки України, чітко було обумовлено, що це мають бути юридично-зобов'язуючими гарантії. Окремо Юрій Іванович відзначив, що влітку  1993 році США були повністю готові до зміни формату своїх стосунків з Україною, але цьому завадила Росія, яка домоглась від нас підписання документів, які передбачали передачу всіх, без виключення, боєголовок Росії, без жодних зобов'язань для Росії стосовно того як вона буде повертати нам ядерні матеріали.  Тож саме відмова України від партнерства із США і привела до Будапештського меморандуму.

Також, на думку Юрія Івановича Будапештський меморандум не працює тому, що це провина не Заходу, а України. «По-перше Росія не агресор згідно українського законодавства, і по-друге, українська влада не вимагала щоб положення цього Меморандуму втілювалися в життя, як не парадоксально це звучить. І це юридичне невігластво базується на тому, що на превеликий жаль, українська політика керується не законами, не рішеннями парламенту, а як і за радянських часів телефонними дзвінками, порадами, підкилимними домовленостями. Ось, звідки беруться втрати України: і це не тільки в питаннях ядерної зброї, це вже історія і сьогодення».

Завершуючи доповідь Костенко зробив висновки про те, що Україна : а) була ядерною державою і могла цією ядерною зброєю не погрожувати комусь, а, навпаки, цією зброєю забезпечити собі економічне піднесення, і завдяки цьому вже давно була б членом ЄС, якби з цим нормально розпорядилася; б) Україна сьогодні має можливості змінити ситуацію на Донбасі, через залучення міжнародних систем.

Павло Жовніренко, голова Правління Центру Стратегічних Досліджень, продовжив  розмову про Будапештський меморандум: «Закиди в бік Меморандуму почались одразу після його підписання, але надзвичайно активізувалась під час і після анексії Криму. Найчастіші з цих закидів є такі: угода за своїм характером і формою є неповноцінна, навіть її категорія – «меморандум» не належить до прийнятих міжнародних угод, таких як угода, договір, конвенція, пакт тощо. Другий закид: назву цього документа неправомірно перекладають на українську як меморандум про гарантії безпеки. Хоча в українському варіанті вживається слово, що значить «запевнення у безпеці». Третій закид: Будапештський меморандум не був ратифікований жодною з держав-підписантів, тому документ не має юридичної сили. Для просування цих 3-х закидів варто поглянути на Віденську конвенцію про права міжнародних договорів, підписантами якої є усі країни, що підписалися під Будапештським меморандумом, тобто вона є обов’язковою для усіх цих країн».

Тим не менш, П.Г.Жовніренко вважає, що Україна має опиратися на Будапештський меморандум в подальшому тому, що «По-перше,  Будапештський меморандум є стратегічним документом, міжнародною угодою, в якій окреслені зобов’язання, ризики, прописані відповідальні за його реалізацію та алгоритм дій у разі порушень. По-друге, тому що основоположним принципом міжнародного права є «Pacta sunt servanda». По-третє, це єдиний серед існуючих формат переговорів, метою якого за визначенням буде відновлення суверенітету України над всією окупованою, анексованою та неконтрольованою Україною територією. І по-четверте, тільки цей формат може забезпечити не лише мир, а й реалізацію двох інших важливих цілей для України – відновлення територіальної цілісності і фінансування післявоєнної реконструкції до окупованих територій».

Наприкінці своєї промови експерт запрпонував заяву наступного характеру:

  1. За умов незрівнянної військової переваги над нами ядерної Росії, яка грубо порушила Будапештський меморандум та враховуючи невиконання іншими державами  гарантами США та Великобританії своїх зобов’язань по цьому меморандуму і небажання сідати за стіл переговорів у визначеному ним форматі в умовах систематичного порушення РФ своїх зобов’язань за результатами переговорів у Мінському та Нормандському форматах Україна призупиняє участь у будь-яких існуючих форматах переговорів аж до зібрання у форматі Великобританія, РФ, США, Україна і тимчасово призупиняє спроби збройного повернення окупованих територій.
  2. Ми ніколи не погодимося на те, що окуповані території не є частиною та територіями України. Не визнаємо будь-якого статусу, який надасть їм Кремль, хоч частини Росії, хоч квазі - незалежних держав.
  3. Розпочинаємо програму переселення і підтримки.
  4. Наші військові частини за лінією розмежування не відводяться, а навпаки – зміцнюється вся лінія кордону з РФ і Республікою Білорусь.
  5. В областях суміжних з тимчасово окупованою територією запроваджується воєнний стан. Запроваджується система територіальної оборони зі створенням у кожному місці і селі зводів територіальної оборони.
  6. Ми чекатимемо доти, доки у США і Великій Британії прийдуть до влади відповідальні політики, які змусять РФ тим чи іншим чином відновити суверенітет України у міжнародно визнаних кордонах і компенсувати збитки за окупацію.

Володимир Василенко, правник-міжнародник, екс-суддя Міжнародного кримінального трибуналу у справах колишньої Югославії, продовжив дискусію. Зокрема, він зазначив: «Ми повинні розглядати Будапештський меморандум, його значення і наслідки для захисту національних інтересів України і утвердження незалежної державності України і захисту її національних інтересів у широкому історичному контексті. Питання без’ядерного статусу України було порушено ще до того, як почався сам процес. Тут посилалися на декларацію про державний суверенітет, яка містить положення, відповідно до якого Україна має намір у майбутньому стати позаблоковою, постійно нейтральною і без’ядерною державою, дотримуючись трьох неядерних принципів. Для чого це положення було включене у декларацію? Воно було включене спеціально і свідомо у декларацію про державний суверенітет, тому що то був період, коли Радянський Союз зазнавав краху і наближалася його дезінтеграція. Треба було готуватися до остаточного розпаду Радянського Союзу та виходу України з нього і забезпечити сприятливі умови для визнання України незалежною державою збоку світового співтовариства і насамперед, західних держав».

В.А. Василенко продовжив: «За короткий період часу Україну визнало усе міжнародне співтовариство. Була гарантована державна незалежність України. Адже тоді питання стояло так: або ми наполягаємо, що будемо ядерною державою і прив’язаною до Росії тому, що вона володіє усім ядерним комплексом і технологією, або ми будемо незалежною державою. Питання стояло саме так і було вирішено саме в користь того, що Україна є незалежною державою. А потім вже почалася інша історія з реалізацією нашого наміру та на жаль були зроблені кроки, які завершилися неприпустимою поступкою саме під впливом Росії це і сталося».

На думку Володимира Василенко процес руйнації режиму ядерного нерозповсюдження почався не з дій Росії, а з дій Ізраїлю, Індії та Пакистану, які незважаючи на ДНЯЗ, створили ядерну зброю. Стосовного самого Будапештського меморандуму експерт відзначив, що одним із варіантів, який пропонувався в ті часи - почати негайно створювати потужний ракетний потенціал України з високоточної ракетної зброї і мати свої власні збройні сили  як незалежної держави. Але влада по цьому шляху не пішла і  відбулася руйнація Збройних Сил. «Це і є головна причина, не тому що Меморандум неефективний, а тому що українська влада не схотіла сама розбудовувати потужний військово-промисловий комплекс та армію, а тоді можна було б залучити і американців, і інших для створення збройної потуги. І в нас не було б цієї ситуації, яка виникла внаслідок збройної агресії Росії проти України».

До круглого столу долучилися представники посольств: Південно-Африканської республіки, Аргентини, Фінляндської Республіки, Єгипту, Бразилії, Великої Британії, Словацької Республіки, Лівії, представники міжнародних організацій, вітчизняні дипломати, експерти, журналісти та науковці. Завершилася зустріч коментарями аудиторії.

28 листопада 2019 р.