26 вересня 2019 року у Медіацентрі «ГДІП» Інститут зовнішньополітичних досліджень за підтримки Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв провів «круглий стіл» на тему: «Чи є альтернатива «Нормандському формату» в парадигмі «Плану Зеленського» щодо завершення війни на Донбасі?»

Спікерами виступили Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень;  Сергій Гармаш, президент Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу, Олександр Хара, провідний експерт Майдану закордонних справ та Михайло Пашков, директор зовнішньополітичних програм Центру Разумкова.

Обговорення теми круглого столу розпочалося зі вступного слова модератора Григорія Перепелиці: «Питання, винесені до обговорення, є дуже важливими для нас, тому що досі немає чіткого уявлення щодо проблем урегулювання конфлікту на Донбасі. Ми достатньо часто чуємо «План Зеленського», «План Штайнмайєра», але до чого призведе реалізація цих планів, на жаль, навіть в експертному середовищі ми не дуже розуміємо. Що ж Україна має в реальності з Росією? Ми завершуємо війну чи врегульовуємо внутрішній конфлікт? Якщо ми поставили цю парадигму, що врегулювання внутрішнього конфлікту означає закінчення війни, то тоді який план врегулювання цього конфлікту?».

Григорій Перепелиця окреслив коло питань, запропонованих до обговорення, охарактеризував розуміння суті «Формулу Штайнмайєра» та «Плану Зеленського» у контексті переговорного процесу та реакції представників української влади стосовно цих формул. Окрім цього, експерт піддав критиці «План Зеленського»: «Немає чіткого розуміння того, що передбачає ця формула. Є тільки власне загальні положення про порядок і етапи цих виборів. Уся відповідальність перекладається українською владою на ОБСЄ. Якщо ОБСЄ визнає ці вибори чесними, значить ми впроваджуємо особливих статус на умовах того, що було прописано у законі. Це фактично  є «План Штайнмайєра» та «План Путіна» Також він відзначив, що перед Україною стоїть складний вибір щодо закінчення війни, який полягає у перемозі або капітуляції, адже, на думку експерта, проведення виборів на території ОРДЛО фактично виглядає як капітуляція України під прикриттям ОБСЄ.

На думку Сергія Гармаша, президента Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу, на правду немає жодного плану. «Те, що називається планами, кожна сторона трактує по-своєму. Тобто ми прийшли до того, що власне 5 років уже пережовуємо. Є якісь формулювання, які постійно обростають новими ідеями, і те що називають «Планом Зеленського».  Це говорить про те, що як такого, цього плану не існує. Є благі побажання В.Зеленського закінчити війну, як він говорить. Плану немає, формули Штайнмайєра немає, оскільки ми трактуємо її так, Росія по-іншому, а сам Штайнмайєр напевно інакше. Тобто різні трактування, різні формулювання. Зараз по суті йде війна відповідно до вище зазначених трактувань, які зводять ситуацію до статусу кво: ми багато говоримо, але нікуди не рухаємося фактично».

Також експерт наголошує, про неможливість виконання цих «формул», оскільки вони містять конкретні терміни, які давно вже пройшли. Тим не менш, Гармаш переконаний, що «принципи Мінська» можна виконати, але не за півроку, як цього хоче В.Зеленський, адже цей конфлікт може вирішитися за цей термін лише на невигідних умовах для України. Наприклад: «на виборах, звісно, якщо вони пройдуть зараз, знову ж таки, хто там братиме участь? Звісно, переможуть проросійські сили. Якщо навіть вибори пройдуть за участь міжнародних сил і там переможуть проросійські сили, давайте не забувати, що це всього лише місцеві вибори». Якщо ж фінансування буде іти з України, то проросійським силам доведеться рахуватися із думкою Києва і це буде зовсім інша ситуація. Сьогодні вибори там призведуть до заперечення російського втручання і тоді Україні доведеться офіційно визнати, що на Донбасі – внутрішній конфлікт. І хоча сьогодні Росія так і говорить, що це внутрішньо-український конфлікт, весь світ знає, що вирішення цього конфлікту залежить від позиції Росії.»

Продовжуючи дискусію,  Олександр Хара, провідний експерт Майдану закордонних справ наголосив, що в України є ще третій шлях до врегулювання конфлікту на Донбасі: «Є не тільки дві опції, як поразка або перемога, є ще перемир’я.  Як на мене, це єдиний варіант для України зараз.  І та спроба, яку зараз намагається здійснити В.Зеленський, безумовно варта підтримки за умов того, що ми не відмовляємося від більш стратегічних речей, як наша інтеграція до європейських та євроатлантичних структур. Я впевнений, не буде порозуміння з Росією і її режимом, поки ми не покажемо єдність суспільства, допоки не будемо реформуватися, і в економічному сенсі, і надто в секторі безпеки і оборони. Влада Зеленського зараз базується на широкій підтримці українського населення. Щойно він зробить помилку, яку, свого часу зробив пан Порошенко, він матиме реакцію негативну, яка може поставити під сумнів власне його позиції у політичному плані. В.Зеленський намагатиметься шукати компроміси. Власне немає жодних гарантій українській безпеці суверенітету, допоки ми не є членами євроатлантичної системи безпеки або союзниками Сполучених Штатів, що є стратегічним предметом зовнішньої політики, про що казав і В.Пристайко, і В.Зеленський. Зараз я не відчуваю занепокоєння, що є в Україні «зрада» чи «перемога». Зараз немає ні того, ні іншого. Але від нашої активності безумовно буде залежати чи ми зробимо крок в один із цих напрямків».

Михайло Пашков, директор зовнішньополітичних програм Центру Разумкова, зауважив, що сьогодні відчувається надзвичайно велика недостатність комунікації влади зі суспільством, із експертними колами. Експерт також виокремив чотири точки вразливості позиції української влади, зокрема на російському напрямі: відсутність комплексного і системного плану врегулювання конфлікту на Донбасі; дефіцит комунікації влади з експертами та громадськістю; намагання вирішення конфлікту на Донбасі у турборежимі; відмова від миротворчості.

Експерт також вважає, що є дві тактики, які влада намагається використати на Донбаському напрямі. Перша, це дрібні кроки, поступове локальне врегулювання ситуації в Золотому, Петровському, Станиці Луганській і поступова пролонгація цих маленьких таких успіхів на всю лінію фронту. Друга тактика, – це комплексне та системне врегулювання через домовленості широкого масштабу, через формулу Штайнмаєра, через перспективу можливих виборів.

Повернувшись до слів інших спікерів, Михайло Пашков додав: «Я вважаю, найбільш реальним шляхом певного проміжного врегулювання ситуації на Донбасі – це замороження конфлікту, а саме довгострокове перемир’я. По-перше, для цього слід виокремити перших 3 пункти «Мінських угод» і на підставі цього зробити Меморандум про перемир’я і ухвалити цей документ у рамках «Нормандського формату». На мій погляд, треба добиватися цього перемир’я різними засобами та можливостями. Врегулювати ситуацію по «Формулі Штайнмаєра» ми не зможемо. Це надзвичайно великий ризик для України.

По-друге – ми могли би зараз ухвалити Акт про інтеграцію Донбасу, тобто публічно заявити – як буде діяти українська влада на цих територіях. По-третє, інтернаціоналізувати процес обміну полоненими. Тобто залучити сюди міжнародні структури, щоб це було публічно. По-четверте, повернути в переговорний процес ідею миротворчої операції на Донбасі. Якщо дійсно влада України усвідомлює і дійсно розуміє усі проблеми та пастки переговорного процесу, а від так у нинішньому вигляді інтегрувати ОРДЛО в Україну неможливо, то тоді важко сподіватися на якесь правильне рішення в «нормандському форматі»

Варто зауважити, що формат зустрічі передбачав не тільки виступи гостей, а й обговорення таких питань: проблема визначення термінів «війна» чи «українська криза»; умови врегулювання конфлікту та його результати;  що означає «План Зеленського» у порівнянні з іншими планами врегулювання; можливості та виклики «Нормандського формату» для втілення «Плану Зеленського» в умовах руйнації нинішнього світового порядку та яка альтернатива є «Нормандському формату?».

Підсумки винесених на обговорення питань підвів модератор Григорій Перепелиця, які зводились до таких тез:

1. Росія у російсько-українській війні поводиться відповідно логіки законів війни, а Україна в цій війні веде себе в  логіці миру, тому вона завжди буде виглядати в програшній ситуації, яка рано чи пізно призведе до визнання капітуляції.
2. Мирні дипломатичні засоби можуть бути ефективними при можливості досягнення компромісу. Якщо між сторонами існують антагоністичні  протиріччя (як у випадку сучасних україно-російських відносин) компромісу досягти не можливо тому, що в такій ситуації поступки однієї сторони розглядаються як її поразка та, відповідно, перемога іншої сторони. Отже ніяких умов для врегулювання російсько-українського конфлікту, який ми не визнаємо війною, не існує.
3. «План Штанмаєра» проведення виборів в ОРДЛО ставить з передостаннього на перше місце в імплементації Мінських угод, що безумовно призведе до визнання ДНР/ЛНР та легітимізації російської влади на окупованих Росією територіях Донбасу, оскільки про виведення російських військ з цих територій та повернення Україні  контролю над українсько-російським кордоном в цьому Плані нічого немає.
4. Таким чином,  імплементація «План Штанмаєра» ставить Путіна в безпрограшну ситуацію: по-перше, російська військова присутність та російська влада узаконюється на цих територіях в результаті виборів; по-друге, запускається процес громадянського спротиву такій імплементації та як результат – громадянського конфлікту в Україні з непередбачуваними наслідками. Тобто, створюється ситуація при якій, як справедливо зазначив Євген Магда, будь яке рішення української влади буде заздалегідь програшним для неї і для всієї України.
5. Якщо ОБСЄ визнає ці вибори такими що відбулись (а щоб залагодити цей конфлікт і забути про «українську кризу» ці вибори скоріше за все будуть визнані такими) то не буде мати ніякого значення те чи погодиться українська влада з таким вердиктом чи ні. Прецедентів такій ситуації більш ніж достатньо. Серед них: Косово, Східний Тімор, Північний Кіпр та інші.
6. Миротворча операція не передбачає повернення втрачених територій. Вона передбачає встановлення миру на цих територіях. Навіть якщо Росія буде позбавлена права вето в  РБ ООН Рада безпеки не дасть мандату на проведення миротворчої операції на території де продовжуються бойові дії. В такому випадку миротворчий процес складається з трьох етапів: встановлення до миру – збереження миру – будівництво миру. Відповідно до цих етапів проводяться три міжнародні операції: військова операція міжнародних військових сил з примусу до миру проти збройних формувань які продовжують бойові дії – миротворча операція – операція з миробудівництва з відновлення цивільної інфраструктури та проведенню вільних місцевих виборів на територіях де відбувались бойові дії.

     Отже з логіки цих міжнародних миротворчих дій виходить, що вибори є завершальним етапом цих дій, а не їх першим етапом. Першим етапом є військова операція по примусу російських збройних формувань та регулярних російських військ до миру. І тут постає перше питання: хто може наважитись на таку операцію наражаючись на бойове зіткнення з підрозділами і частинами  Збройних Сил РФ?

       Друге питання: чи передбачає останній етап – операції з миробудівництва реінтеграцію окупованих територій Донбасу в Україну. Ні! Не означає. Воно означає відновлення цивільної інфраструктури і вибори органів місцевої влади на території ОРДЛО.

7. Де вихід з цієї патової ситуації для України? Спершу треба визначитись в дефініціях. Що ми маємо у відносинах з Російською Федераціє: «війну» чи «внутрішній конфлікт з ДНР/ЛНР» в якому Росія має статус посередника? Якщо ж в реальності ми маємо зовнішній міждержавний конфлікт з Росією у формі війни, то тоді потрібно:

а) закріплювати за Росією статус воюючої сторони, а за Україною статус жертви російської воєнної агресії та права нашої країни на самооборону, пославшись на ст.51 Статуту ООН;

б) закріпити за ОРДЛО міжнародний статус окупованих територій який надає нам право повернення цих територій як мирним так і силовим шляхом;

в) визнати лінію розмежування лінією фронту з обладнанням її потужними інженерними укріпленнями;

г) ввести воєнних стан на прифронтових територіях та перейти до активної оборони в разі активізації бойових дій противником, завдаючи йому неприйнятних втрат;

д) нарощувати наступальні та оборонні спроможності Збройних Сил України та їх здатність до довготривалих бойових дій;

ж) формувати міжнародні та внутрішні умови для звільнення окупованих Росією територій України.

До круглого столу долучилися представники: посольств Аргентини, Великобританії, Греції, Грузії, Індонезії, Киргизької Республіки, Казахстану, Кувейту, Лівії, Німеччини, Польщі, Франції, представники міжнародних організацій, вітчизняні дипломати, експерти, журналісти та науковці. Загалом захід відвідало понад 70 осіб. Завершилася зустріч питаннями від журналістів та коментарями аудиторії.